У ці дні в Києві перебувала делегація військових з Республіки Перу. Але програма їхнього візиту не передбачала зустрічі з українськими колегами. Головним була робота в наших архівах. Гостей з далекої південноамериканської країни цікавили архівні матеріали, повязані із сином України і героєм Перу Михайлом Скибицьким.
«Ми подолали велетенську відстань між нашими країнами, бо двісті років тому цю відстань за набагато складніших обставин подолав великий українець, який навічно вписав своє імя у визвольну боротьбу перуанського та інших народів Південної Америки», сказав у розмові зі мною президент Інституту історичних досліджень Сухопутних військ Республіки Перу, полковник Енріке Гаргуревич і додав: «Ми хочемо більше знати про цю людину-легенду і, зокрема, про його родовід та народ, з якого він вийшов».
ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ІНЖЕНЕР СТАВ БЛИЗЬКИМ СОРАТНИКОМ СИМОНА БОЛІВАРА
Михайло Скибицький добре знаний в Латинській Америці. І не тільки в Перу, а й у Колумбії, Венесуелі, Еквадорі, Панамі. На жаль, про нього дуже мало відомо на його Батьківщині. Тому приїзд перуанської делегації для дослідження повязаних з його життям архівів добрий привід щоб про нього згадати і розповісти.
Народився Михайло Скибицький 1793 року в селі Корчівка Старокостянтинівського повіту на Волині. Отримав інженерну освіту в Інституті шляхів сполучення. Він мав неабиякі здібності і міг би зробити успішну військово-інженерну карєру в царській армії. Але обрав для себе інший шлях.
На той час, на початку 1820-х років, у Європі після наполеонівських війн запанувала гнітюча тиша. «Континент розділили між собою імперії, ненависть до яких дедалі більше ширилася серед бездержавних націй, зазначає дослідник життєдіяльності Михайла Скибицького Антон Костенко. Втім молоді покоління, які прагнули боротьби за національне визволення своїх народів, не бачили реальної можливості перемогти у такій боротьбі. Їхні погляди все частіше зверталися за океан, де іспанські колонії Південної Америки вже більше десятиліття вели війну за свою незалежність. Найбільшої слави здобула в цій війні проголошена повстанцями Колумбійська Республіка та її армія, очолювана Визволителем Симоном Боліваром. У 1823 р. тридцятирічний Михайло Скибицький звернувся до петербурзького генерал-губернатора Милорадовича з проханням про отримання паспорта для подорожі у Швецію. В канцелярії Милорадовича цей документ без проблем виписали, і в січні 1824 р. Скибицький потрапив до Стокгольма. Але це був лише початок запланованої ним подорожі».
Далі на його шляху був Лондон. Однак і ця адреса виявилася проміжною. З Великої Британії він вирушив на кораблі до берегів Південної Америки, до Колумбійської Республіки, де приєднався до військ Симона Болівара. Він став соратником і близьким помічником знаменитого полководця. Особливо цінними для повстанців були інженерні знання українця. Він дуже швидко виділився у військах, які воювали з іспанськими колонізаторами, ставши в армії Болівара спочатку лейтенантом, потім капітаном, майором і нарешті інженер-полковником та одним з організаторів боротьби за незалежність.
Перу було останньою цитаделлю іспанської королівської армії, яку взяли повстанці І ключовою в їхній перемозі стала битва на плато Аякучо, що на півдні Перу. А вирішальною в самій битві виявилися кмітливість, мужність і рішучі дії Мігеля Рола Михайла Скибицького. Вояки під його керівництвом у критичний момент внесли перелом у хід битви. Повстанці перемогли, командуючий роялістами віце-король Хосе де ла Серна змушений був підписати акт про остаточну капітуляцію, визнавши незалежність Перу. І це був поворотний момент в історії всієї Латинської Америки. Симон Болівар став президентом не лише Колумбії, а й Перу і Болівії.
ПОВЕРНЕННЯ І ЗАСЛАННЯ
За особливі заслуги перед новоствореною державою Михайло Скибицький отримав тоді з рук Болівара медаль «Бюст Визволителя». У вересні 1825 року його було зараховано на постійну службу до Колумбійської армії. Він відповідав за спорудження фортифікаційних споруд і водночас зацікавився ідеєю прокласти канал між двома океанами Атлантичним і Тихим. Це була не тільки ідея. Скибицький здійснив інженерний розрахунок будівництва Панамського каналу. Але за його життя цей проект не вдалося реалізувати: перші кораблі пройшли через Панамський канал через девяносто років.
А тоді Колумбійська держава переживала нелегкі часи. Симону Болівару не вдалося стримати відцентрові сили, які розривали нову країну. Його смерть у 1830 році привела до остаточного розпаду Колумбійської Республіки. Михайло Скибицький підтримав у той час президента Венесуели Хосе Антоніо Паеса, ставши його адютантом і взявшись написати його біографію. Як стверджують документальні джерела, у 1930 році Скибицький збудував у венесуельському порту Маракайбо віллу «Україна», яка й сьогодні існує як готель під такою назвою.
Михайло Скибицький відтоді все більше сумував за рідною стороною і задумувався про повернення в Україну. Нагодою для цього стала поїздка в Париж, де він мав видати мемуари президента Паеса. У французькій столиці він зустрів багатьох своїх земляків і остаточно прийняв рішення про повернення. Воно виявилося для нього трагічним. У 1835 році він поїхав до Львова, щоб зустрітися з рідною сестрою, але був заарештований австрійською поліцією і переданий царській владі. На записку цареві про українського бунтівника шефа жандармерії О.Бенкендорфа Микола I написав резолюцію: Михайла Скибицького допитати, чи дійсно він служив у колумбійських республіканських військах, і вислати його до Вятки.
Там, у глибині Росії, національний герой Латинської Америки провів десять років під наглядом поліції. Він тяжко захворів і отримав дозвіл відбувати заслання в Україні. Останні роки свого життя провів на Київщині, у родинному маєтку Веселий Кут під невсипущим оком жандармів. Не витримавши такої наруги, втік з-під нагляду, знову був заарештований, кинутий до вязниці Старокостянтинова Волинської губернії, в якій на 54-ому році життя відійшов у Вічність.
ДО АРХІВНИХ ПЕРШОДЖЕРЕЛ
Приїзд у ці дні до Києва військової делегації з Республіки Перу наочне свідчення неформальної уваги до постаті Михайла Скибицького на південноамериканському континенті. В одному з презентаційних залів готелю «Дніпро» 14 листопада відбулася зустріч членів делегації з архівістами, дипломатами, журналістами, представниками громадськості, у тому числі керівниками Міжнародного громадського обєднання «Волинське братство». На видному місці був портрет Михайла Скибицького у військовій формі борців за визволення Південної Америки з-під колоніального ярма.
Головною подією зустрічі стала передача гостям з Перу архівних документів про Михайла Скибицького та його родину. Директор Центрального державного історичного архіву України Ольга Музичук передала фотокопії документів про родовід визначного українця. Не менш цінні фотокопії вручила військовикам з Перу директор Державного архіву Київської області Софія Каменєва. Вона зазначила, що в родословній книзі дворян Київської губернії знайдено більше двох десятків доказів дворянського, шляхетного походження Михайла Скибинецького.
Так, він був стовбовим дворянином і успадкував, хай і невеликі, але цілком достатні статки, щоб мати спокійне, безтурботне, забезпечене життя. Він отримав добру освіту і мав світлу голову, щоб примножити свої матеріальні багатства і здобути високий авторитет у вищих сферах тогочасного суспільства, як і нагороди та визнання Російської імперії. Але це його не спокусило. Однак своїми діяннями, хоробрістю й мужністю Михайло Скибицький залишив добрий, помітний слід на далекому від України латиноамериканському континенті. І вивчаючи історію в ряді країн тої землі, згадують епохальну битву під Аякучо і одного з її найбільших її героїв українського добровольця. І сьогодні в Україну присилають фахівців військової історії Перу, щоб глибше дослідити життя цієї дивовижної, легендарної людини. І в столиці Перу Лімі є памятник Михайлу Скибицькому, на якому висічені слова: «Дружба. Віра. Гідність».
Михайло Скибицький цілком заслужив таке визнання і шану. Жаль тільки, що не в Україні, що ми згадуємо про цю яскраву, видатну, гідну памятників, книг, кінофільмів особистість скупо, епізодично. Як от зараз у звязку з візитом з Перу делегації військових істориків, які готують до видання книгу про нашого видатного земляка.
Михайло Сорока