26 листопада виповнюється 70 років з дня заснування
Інституту дослідів Волині – Вінніпег, Канада.
З цієї нагоди за ініціативи Міжнародного громадського об”єднання “Волинське братство” в червоному корпусі Національного університету імені Тараса Шевченка 28 листопада відбдуться урочистості, присвячені цій даті.
Вашій увазі пропонуєтья інформація про створення і діяльність Інституту дослідів Волині. Автор Володимир Сергійчук – завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук.
Інститут Дослідів Волині у Вінніпезі
До 70-річчя заснування і початку діяльності
Сімдесят років тому, коли землі історичної Волині ще кривавилися в нерівній боротьбі за волю України, в далекому канадському Вінніпезі, в будинку Колегії Св. Андрія, зібралися вихідці з цієї благословенної землі й підписала «Спільну заяву», якою започатковувала «Ініціятивний Гурток Волинян», що «мав своїм завданням звернутися з закликом через пресу в справі збірки матеріялів про визвольну боротьбу однієї волости «України Волині».
Відтак з 26 листопада 1949 року почався відлік діяльності першої регіональної установи наукового характеру українців в еміграції. Досліджуючи історію Волинської землі на чужині, її сини й дочки прагнули таким чином спрямувати свої духовні сили й матеріальні ресурси «на служіння українській вільній науці поза межами Батьківщини».
Вінніпег
Спочатку ініціатори планували відкрити відділ «Волиніяни» при Науковому Товаристві Колегії св. Андрія у Вінніпезі. Але коли на вислані до преси заклики почали надходити матеріали й грошові датки на видавничий фонд, було вирішено створити окрему дослідну інституцію. Тим паче, що з 1950 року розпочали творитися філії Товариства в Північній Америці, а нью-йоркський осередок навіть видав два числа квартальника «Волинь».
Тож з цією метою 21 липня 1951 року у Вінніпезі зібралися 25 відомих вихідців з Волині, які в присутності представника Української Вільної академії наук профессора Ярослава Рудницького заснували Інститут дослідів Волині.
Тоді ж були визначені завдання перед Інститутом дослідів Волині:
«1. Зберегти ті матеріяли, що на рідних землях знищені, або можуть бути знищені.
2. Зі становища українського та зі становища правди започаткувати розяснювання цих питань щодо Волині, які досі не були порушувані, або хибно розвязані.
3. Ствердити нерозривність Волині з соборною Україною та її ролю в ній.
4. В потребі дати річевий матеріял цим чинникам, які матимуть вплив на вирішування обличчя Европи по грядущій ІІІ світовій війні, щоб Волинь знову не відірвано живцем від України».
Колегія Святого Андрія у Вінніпезі (Колегія Святого Андрія)
Першим головою Інституту було обрано Ю. Мулика, секретарем управи М. Бойка і скарбником М. Подворняка. На почесного голову Інституту було запрошено члена Товариства дослідників Волині, яке існувало в дореволюційні часи в Житомирі, Митрополита Никанора Абрамовича, що символізувало спадкоємність наукових пошуків про Волинську землю.
Перелік друкованої продукції Інституту за майже 50 років його існування вражає. Тут твори Митрополита Іларіона (Огієнка), етимологічний словник української мови в 4-х томах за редакцією Ю. Мулика-Луцика, загальновідома праця Т. Бульби-Боровця «Армія без держави», книга Л. Биковського «На кавказько-турецькому фронті: Спомини з 19161918 рр.», двотомник Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник. Від найдавніших часів до 1914 року) А ще багаторічне видання науково-популярного збірника «Літопис Волині».
Крім того, необхідно сказати, що в його випусках друкувалися такі видатні діячі діаспори з волинян, як Улас Самчук і Степан Ярмусь.
З проголошенням незалежності України Інститут у Вінніпезі припинив наукову діяльність. Його архів тепер у сховищах Державного архіву Волинської області, а видавничі потужності було передано до Волинського університету імені Лесі Українки в Луцьку.
Володимир Сергійчук виступає з лекцією перед українцями Вінніпегу
Завдяки доступу до матеріалів Інституту в Україні вже з’явилася низка досліджень про його діяльність. Це, зокрема, праці М. Костриці, В. Рожка, І.Онофрійчука й Г. Бухала, Марії Гриньох.
«Літопис Волині» видання Інституту Дослідів Волині у Вінніпезі (Літопис Волині)
Одним з активних порадників Інституту Дослідів Волині був уродженець Підляшшя, член Центральної Ради від Холмщини Тиміш Олесіюк. Він, до речі, зіграв важливу роль у тому, аби в середині 1950-х років, коли ІДВ було важко розвиватися через брак коштів, а відтак виникла ідея переформатувати його в загальноукраїнське діаспорне видання, мовляв, це допоможе йому матеріально вижити. Так от, саме мешкаючий у США підляшанин Тиміш Олесіюк, до якого прислухалися волиняни, по суті розробив стратегію порятунку ІДВ, яку він накреслив у листах до Управи та її секретаря Максима Бойка.
Ці документи в копіях залишилися в приватному родинному архіві Тимоша Олесіюка в Лос-Анджелесі. Завдяки тому, що син Тимоша Олесіюка Андрій передав творчу спадщину батька для наукового опрацювання на кафедру історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зявилася можливість висвітлити цю маловідому сторінку з діяльності Інституту Дослідів Волині.
Володимир Сергійчук,
Завідувач кафедри історії світового
українства Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
доктор історичних наук.
* * *
Документи з історії Інституту Дослідів Волині
Лист Тимоша Олесіюка до Управи Інституту Дослідів Волині щодо пропозиції зміни назви й переформатування його в «Український Науковий Інститут»
20 вересня 1956
Керрвілл, Тексас
До Хвальної Управи Інституту Дослідів Волині
Високоповажані Панове!
Я одержав Вашого цінного листа з дня 2 вересня ц. р. Дуже уважно простудіював я і передумав Ваш проект переформовання Інституту Дослідів Волині в загально-українську Установу та переіменовання його в «Український Науковий Інститут».
Засадничо я ставлюся н е г а т и в н о до цього проекту і то ось з яких причин:
1/ Українське суспільство на еміграції нині має вже дві рівнорядні й рівнобіжні Установи для науково-дослідчої всеукраїнської праці:
а/ Наукове Товариство імени Т. Шевченка, під Головством Проф. Р. Смаль-Стоцького, що гуртує переважно «Придністрянців».
в/ Українська Вільна Академія Наук, під Головством професора М. Вєтухова, що гуртує переважно «Придніпрянців».
Паралелізм праці цих двох Наукових Установ, хоча, до певної міри, оправданий певними територіяльними , історичними та політичними обставинами, все ж нині спричинюється до певного законсервовання антисоборницьких тенденцій та течій і веде до шкідливого міжорганізаційного тертя та конкуренції. Створення ще третьої всеукраїнської наукової Установи «УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ», з представленням під нього ще «православно-віроісповідної» бази, я вважаю явищем не бажаним і вповні шкідливим для цілости розвитку української справи. Повстання такого Інституту, на мою думку, лише посилило би і так вже діючі серед нашого суспільства центрофугальні тенденції, що приводять до роспорошення наших скромних наукових сил.
Тиміш Олесіюк (фото)
Українські науковці, згуртовані в уже існуючих Наукових Установах, та загал українського громадянства напевно поставляться
н е п р и х и л ь н о до новопрєктованого Інституту і не дадуть йому активної моральної й матеріяльної підтримки.
На мою думку, ті українські науковці, що ведуть роботу всеукраїнського обхвату, але ще не включилися в організаційні рямки вже існуючих Наукових Установ, повинні якнайскорше і якнайтісніше включитися до них та інтенсифікувати чинність їхніх місцевих клітин : у Вінніпегу, Торонто, Едмонтоні, Ню-Йорку, Денвері…
2/ Доцільність і важливість існовання дотеперішнього Інституту Дослідів Волині полягає, на мою думку, в тому, що він, ведучи свою дослідчо-видавничу працю, не відтягає сил і уваги від вже існуючих Н. Т. Ш. Та У. В. А. Н. І не береться конкурувати з ними. Інститут Дослідів Волині, не претендуючи на жадні високі титули і наукову славу, своїми безпретенсійними працями на обмеженему полі дослідів Волині доповнює працю Всеукраїнських Наукових Установ. Інститут Дослідів Волині урухомлює для цього спеціяльні «краєві» зацікавлення своїх членів та їхній «земляцький» сентимент.
Громадську підтримку, хоч і в обмеженому обсязі, Інститут Дослідів Волині вже має і дальше може її поширювати. Цю підтримку, з моментом переорганізовання в загальноукраїнський Науковий Інститут, серед наших волинських земляків напевно буде втрачено, а чи її буде узискано серед загалу українського громадянства, – більш ніж сумнівно.
3/ Пятирічна практика існування й праці Інституту Дослідів Волині вже довела ЖИТТЄВУ ПОТРЕБУ ЙОГО. Перед нами нині стоїть лише питання, яким чином поширити його суспільну та економічну базу для забезпечення успішного осягнення поставлених цілей.
Перетворення самостійного Інституту Дослідів Волині у «Відділ Волиніяна» при новопроектованому Українському Науковому Інституті, на мою думку, не лише не поширить бази для Волинської дослідчо-видавничої справи, але, навпаки, її ще більше обмежить, коли не цілковито знищить. Сучасні грошові труднощі ІДВолині , а також звуження кола поширення його видань, не мають засадничого і загрозливого характеру. Такі самі труднощі стоять нині й перед іншими нашими науково-дослідчими Установами. Вони їх досі успішно поборювали лише завдяки субсидіям американських установ, чи то УККА, або КУКа Ми, волиняне, мусимо рівнож добре обдумати плян створення такої волинської суспільно-організаційної сітки, яка запевнила би тривалу фінансову базу для ІДВолині.
4/ На мою думку, ІДВолині має і надалі залишатися незалежною ні від яких політичних чи релігійних чинників Установою. Фінансовою базою його чинности має бути і надалі сума грошей, одержаних від продажу видань ІДВолині. Членство в ІДВолині має бути поширене не лише на уродженців колишньої Волинської губернії, а і на уродженців пограничних історичних земель Волині, як то Холмщини, Підляшшя, Берестейщини та Полісся; рівнож уродженці інших українських земель, що звязані були з Волинню своїм життям та працею, мусять бути включені в рямки ІДВолині. Членська приналежність до ІДВолині мусить бути більш рігорістично контрольована Управою ІДВолині, особливо з боку виконання членських грошових зобовязань. Управа ІДВолині має одним із основних своїх завдань вишукувати та притягати до праць Інституту відповідних активних людей серед загалу Волинян. ІДВолині, не може, на мою думку, бути масовою відкритою організацією, а мусить переводити строгу селекцію членства. Натомість ІДВолині мусить здобути собі моральне і матеріальне опертя на масових окремих Волинських Громадах, що їх треба покликати до життя в численних українських осередках Америки.
5/ В часі моєї цьогорічної подорожі й одвідин українських середовищ у Канаді та ЗДА я мав нагоду особисто переконатися в тому, що усюди, побіч домінуючої маси галичан, є численні зосередження Волинян. Одначе, в той час, коли галичане прекрасно і всестороннє зорганізовані і мають провід життя у своїх руках, Волиняне організаційно розпорошені та стоять усюди на задньому пляні, хоча й беруть дуже активну участь в загально-українських імпрезах. Ця організаційна розпорошеність і неокресленість Волинян творить догідний грунт для повстання серед них комплексу меншовартостевости, через що стають мимоволі Волиняне «українцями другого сорту». Волиняне, помимо своєї значної чисельности, не мають спеціальних організаційних форм товариського контакту між собою, бо ж спорадичні зустрічі під православною церквою явно не вистачаючи для дальше сягаючих суспільних цілей.
На мою думку, Управа ІДВолині має якнайскоріше виробити зразковий статут локальних організацій Волинських громад і через своїх уповноважених заініціонувати повстання, де тільки буде можливо, таких окремих суспільно-контактових масових організацій. Такі місцеві Волинські громади будуть тими «масами», на яких ІДВолині може сперти свою працю в майбутності.
Прошу прийняти мої запевнення щирої пошани до Вас.
Відданий Вам Др. Тиміш Олесіюк.
Лист Тимоша Олесіюка до секретаря Інституту Дослідів Волині Максима Бойка щодо пропозиції зміни назви й переформатування його в «Український Науковий Інститут»:
25 вересня 1956
Legion State Hospital
Kerrville, Texas
До Вп. п. М. Бойка,
секретаря І. Д. В.
Високоповажаний Земляче!
В час моєї подорожі я був мило здивований великою кількістю волинян у ріжних українських осередках та їхнім, на загал, бадьорим духом. Я розмовляв на теми підтримки й членства в ІДВолині і більшість моїх співрозмовників були позитивно супроти ІДВ настроєні, але вони підкреслювали, що сам ІДВ не може бути масовою організацією з локальними відділами. Масову українсько-волинську організацію треба побудувати в формі союзу льокальних «Волинських Громад» з локальними суспільно-політичними завданнями через такі «Волинські Громади» і через окремих уповноважених ІДВолині осіб, можна буде більш успішно поширювати видання ІДВолині та здобувати від В. громад субсидії на окремі запляновані видання неохоту до ІДВ в Ню-Йоркському волинському середовищі я пояснюю собі тими редакційними і грошовими тертями, які повстали при початках видання літопису Волині. Окрі того, там помітив я прояви особистої нехоті супроти деяких осіб, що стоять у проводі ІДВ, зокрема, до їхньої певної тенденції до «абстрактної науковости» – мою позицію до проекту перетворення ІДВ на УНІнститут я зясовую в листі до Управи ІДВ. ІДВ мусить бути окремою надбудовою над Волинськими громадами.
Комітет Холмщини, Підляшшя, Берестейщини й Полісся, остаточно сформувався зі мною, яко головою, інж. Є. Пастернаком, яко секретарем. Цей Комітет має входити яко окремий відділ до складу ІДВолині і має переводити спляновану дослідчу, видавничу і суспільно-репрезантативну працю, про яку Управа ІДВ буде своєчасно і повно інформована.
Остаюся відданий Вам Ваш Др Т. Олесіюк.
Видана у 1961 році Інститутом Дослідів Волині церковно-історична монографія Митрополита Іларіона (Огієнка) «Свята Почаївська Лавра»
