Цього дня, 105 років тому, в невеличкому гірському курорті Сурамі (Грузія), що неподалік відомого Боржомі, на 42 році життя відійшла у вічність Леся Українка.
Лариса Петрівна Косач-Квітка (1871-1913рр.) – видатна українська поетеса, драматург, громадський діяч.
Ця сильна особистість приклад сили духу і стійкості. Незважаючи на важку хворобу, вона боролася, творила і не здавалася.
В знак памяті, пропонуємо її цитати.
1. Самій не довго збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті. (Мій шлях)
2. І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя! Сам Бог поставив супроти тебе силу невблаганну сліпої долі.
3. Права без обовязкiв то сваволя.
4. Терпіть кайдани то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, гірший стид.
5. Не маловірна я, занадто вірю, і віра та мене навік погубить.
6. Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме (Осіння казака)
7. Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.
8. Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш (Біда навчить)
9. Ну, як-таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер пропаде! (Лiсова пiсня)
10. Добраніч, сонечко! Ідеш на захід Ти бачиш Україну привітай! (Бояриня)
11. Врятуєш душу, коли загубиш тіло.
12. Малоросійство це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
13. Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
14. Люди й покоління се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.
15. Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає. (Лісова пісня)
* * *
ЙОСИП СТРУЦЮК
Десь там, за сірими горами,
чинари вже перецвіли.
Ви помирали у Сурамі,
а у Колодяжнім жили.
Про вас розповідала Ганна,
Ликера, Варка геть усі,
як невгамовними ногами
ви чеберяли по росі.
Сховалося під мул Нечимне
і зблиснула його душа,
як ви, русява Косачівно,
тут перестріли Лукаша.
Мов перепел в траві, бив кадуб,
і тасувались небеса.
Шкода і непростимо, мабуть,
що горицвіт ваш пригасав.
Ви тут жили-були, як вдома,
бриніла пісня з давнини.
Тут вірші ваші невідомі,
тут ще не відають про них.
Тут у пошані більше кісся,
мантачка, плуг і борозна.
а від узлісся вже Полісся
і в тому не його вина.
Свої утіхи тут і драми,
і чорний хліб і чорна сіль…
Ви помирали у Сурамі
за тридев’ять земель відсіль.
Нема від чого вже радіти
рубають скулинські дуби.
Невдячні Теокріта діти
плюють на батьківські скарби.
А ніч під зорі плеса хилить,
плете для куця кошелі.
Вам пошкодують із могили
пів жмені свіжої землі*.
У кого серце різко б’ється
прислухаються. Врешті-решт,
хто по-інакшому сміється
як не в тюрму, то під арешт.
Все продається на руїні,
а совість можна навіть в борг.
Лишився вже від України
хіба що з пампушками борщ.
І треба ж так, щоб грімко, дзвінко,
на повні груди, на весь світ нараз:
Я Леся Українка!
Бо є народ у мене свій!
* Йдеться про землю із могили Михайла Драгоманова, конфісковану в поетеси при переїзді кордону.
1983