131 рік тому, 21-го березня 1888 року, народилась красуня-дівчинка Ізидора. Прийшла на світ в знаковій українській родині Косачів. Залишилася в історії, яко українська мемуаристка, діячка культури, членкиня ОУН, рідна сестра Лесі Українки.
У 1937 році була заарештована енкаведистами та кинута до концтабору Онєглаг, де поневірялася до кінця 1939 року. Дивом вижила та повернулася до Києва…
Під час війни в окупованому німцями Києві, як дієва підпільниця ОУН потрапила до гестапівської в’язниці. Знову дивом врятувалася! А в серпні 1943 року, Ізидора Косач-Борисова наважується покинути рідний Київ. Протягом наступного року вона разом з донькою та онуками перебувала в лемківському містечку Криниця у Польщі. Звідси виїхала до табору біженців біля Відня, а згодом перебралися у Авґсбург. По втраті чоловіка Ізидорі випало пережити ще одну особисту трагедію: 11 листопада 1945 року тут померла її сестра Ольга Косач-Кривинюк.
Перейшовши усі митарства нелегкої долі біженки з рідного краю, у грудні 1949 року Ізидора емігрувала до США, де й прожила наступні 30 літ. Оселившись із донькою та її родиною у містечку Піскатавей, жила скромними випадковими заробітками посудомийниці, вишивала для української крамниці у Філадельфії подушки і серветки. Водночас берегла пам’ять про родинне минуле, плекала надію на друк “Хронології життя і творчости Лесі Українки”, над якою її сестра Ольга працювала майже 10 років.
До кінця життя Ізидора Косач була активною в громадському житті, багато подорожувала, читала лекції про своїх відомих родичів і знайомих. Її поважали не лише за приналежність до заслуженого перед Україною роду, а й як непересічну, талановиту людину.
На еміграції, вже у зрілому віці сповна проявилися її літературні здібності. Особливе місце у доробку Ізидори займають мемуарні нариси про Олену Пчілку і Лесю Українку, про близьких до родини визначних людей: М. Лисенка, Л. Старицьку-Черняхівську.
Великі заслуги авторки й у відтворенні правдивої меморіальності київського помешкання на Саксаганського, 97, в якій жили Косачі протягом 1900–1909 років.
У 1952 році на сторінках журналу “Наше життя” побачили світ її перші спогади, що мали коротку й промовисту назву – “Колодяжне”. Через два роки у цьому ж виданні надруковано ще одну працю, тепер уже про полтавський осідок родини – “Зелений Гай”. До 50-ліття з дня відходу Лесі Українки Ізидора написала теплі спогади про письменницю, показуючи її в колі близьких і друзів.
Якщо Ользі Косач-Кривинюк найбільш притаманна роль літописця родини та епохи, то спогади наймолодшої сестри пройняті витонченим відчуттям природи й умілим нюансуванням відтінками почуттів. Особливість її таланту мемуариста у дуже старанному відтворенні картин минулого настільки глибоко і чуттєво, що слова набирають здатності оживити здавалося б назавжди втрачену реальність.
У 1971 році Ізидора Петрівна завершила корпус своєї мемуаристики спогадами про власне ув’язнення, в яких детально описала кожен етап власного “ходіння муками”.
Відійшла у засвіти Ізидора Косач-Борисова 12 квітня 1980 року. Поховали сестру Лесі Українки на знаменитому українському цвинтарі Бавнд-Брук, де спочиває цвіт нашої нації.
Світлій людині -світла пам‘ять!
Ігор Ходак
Джерело: фейсбук
