111 НОЧЕЙ
111-символічне число. 111 днів – певна межа прожитого.
Яким може бути внутрішнє відчуття цього відрізку часу?
111 днів до відпустки тягнуться довго, стільки ж часу відпочинку(якщо таке трапляється) проминуть досить швидко. 111 днів перед життєво необхідною операцією будуть напруженими, після неї – пролетять з полегшенням.
А 111 днів у в’язниці? Як воно? Мабуть, коли знати час виходу на свободу, витерпіти можна. А якщо ніхто не знає, коли солодке слово “свобода” можна буде виголосити. Скільки ще раз по 111 днів? Та й не світліі це дні, а темніі ночі. 111…
У такому стані нині наші хлопці, юнаки – їх просто по-дорослому назвали військовими моряками. Хто вони? Не біженці, не терористи, не злочинці і не шпигуни, та й не військовополонені. Кожна сторона називає їх по-своєму.
На тих, хто їх безжально розстрілював на морі, накладено міжнародні персональні санкції. На тих, хто їх послав… А хто їх послав на завдання?
Українського Уповноваженого з прав людини до них у в’язницю не допустили. Дозволили – колишньому. Тепер три українських омбутсвумени публічно між собою сперечаються, ніби від того хлопцям легше.
Тим часом, для них настав новий етап відсидки. Для 14 молодих людей (за даними ТСН 21-у), яких незаконно утримують в московському СІЗО “Лефортово”, призначили амбулаторну психолого-психіатричну експертизу. Без згоди ув’язнених, під протести адвокатів така експертиза є по суті примусовою.
Можливо, дехто подумає: “Ну й що? Кожен проходив огляд психіатра щоб отримати водійські права”. Глибокий психіатр, думаючи про щось високе, байдуже запитує:”На обліку у психіатра стоїте?”. Якщо швидко відповісти:”Ні!”, то штампується, як у радянські часи – “ГОДЕН”.
Так у нас. У них, та ще й у тюрмі – зовсім не так. Російська Федерація – правонаступниця самодержавної Росії та комуністичноі СРСР, “правонаступлює” й усі каральні історичні традиції. В т.ч. і “каральну психіатрію”. Від часів царської поліції, революційноі ВЧК та пізнішого КДБ вона поповнилась новими психотропними агентами. Їх не обов’язково вводити ін’єкційним шляхом. Є дихальний шлях проникнення в організм людини, як це було під час штурму московського кінотеатру “Норд-Ост”, є шлях через шкіряний покрив,як у випадку з ” Новічком” у Солсбері. Та безліч новітніх методик словесного і невербального психотравмуючого впливу.
Чи готував наших хлопців хто-небуть до цього, навчав як протистояти їм? Як відволікатись, коли знущаються. Як бути байдужим, коли залякують. Накінець, як зуміти розкласти відчуття фізичного болю на складові частини, які легше витерпіти. Чи пробував хтось,образно кажучи, “вакцинувати” вояків від можливих знущань? У мене – сумнів, а тому – тривога за хлопців.
Бо метою примусових психіатричних експертиз є докази відхилень від психічного здоров’я. В даному випадку – неадекватність дій моряків, зазомбованість у вигляді неонациської злоби, бандерівської ненависті, готовності до крайніх акцій, аж до диверсій.
Об’єкт можливої диверсії обрано – це Керченський міст та, звичайно, росіяни, що по ньому безпечно рухаються. Такою, очевидно, є фабула федеральних слідчих.
Є сумніви, що це вдасться доказати під час амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Тому у запасі тримається наступне: експертиза стаціонарна, у закритих психіатричних клініках. А зараз треба просто подивитись на реакцію світової громадськості, пропустить факт “каральноі психіатрїї” чи ні.
Про “каральну психіатрію” у стаціонарах не можна розповісти поспіхом. Це справді трагічна практика совєтських спецслужб. Та “вчених-психіатрів”, що їм прислужували.
Московський НДІ судової психіатрії ім. В. Сербського був головним закладом ментальноі цензури. Саме зі стін цього закладу виходили розпорядження на кшталт:”рассматривать инакомыслие как симптом тяжелого психического расстройства”.
Вікіпедія подає список із 55 прізвищ відомих та видатних особистостей радянської епохи, які були залучені до психіатричних експертиз. Серед них: відомі в Україні письменник та поет Василь Стус, математик Леонід Плющ, засновник Української Гельсинськоі Групи генерал Петро Григоренко, сотні інших безневинних земляків. Наприклад, у Чернівцях, куди відправили з Москви, був схвачений син Сергія Єсєніна,філософ, математик, поет Олександр Єсєнін-Вольпін. В “тяжелом психическом расстройстве” були запідозрені Юлія Вишневська- поетеса, журналіст “Радіо Свободи” після втечі із Союзу, Натан Щаранський – пізніше міністр в одному з Урядів Ізраїлю. Та навіть лауреат Нобелівської премії з літератури Йосип Бродський. З ним не наважувались примітивно жартувати: “Не изволите ли галоперидола за счет заведения?”. Обходились без психотропів. Нобелівський лауреат поетично називав процедуру “укруткой” і описував її так: “Глубокой ночью будили, погружали в ледяную ванну, заворачивали в мокрую простынь и помещали рядом с батареей. От жары простыня высыхала и врезалась в тело…”.
Одним із беззаперечних “досягнень” інституту ім. Сербського була ідея “синдрома кажущейся нормальности”. Суть її проста: деякі люди можуть видаватися нормальними, але ця нормальність – “кажущаяся” і лише обраним спеціалістам та службістам було довірено розрізняти, де норма, а де глибока патологія. В останньому випадку: “Пожалуйте на экспертизу”.
Що таке судова експертиза у пострадянські часи у Росії видно на прикладі замученого Сергія Магнітського. Цей епізод обурив впливові кола міжнародної громадськості. Чи буде так із колективною психіатричною експертизою украінських моряків? Хто дасть відповідь?
PS. У 70-і роки студенти-медики на старших курсах прагнули підробляти в лікарнях. Я в нічний вас і по вихідних працював санітаром у неспокійному чоловічому відділенні №1 (так воно називалось) Тернопільської облпсихлікарні. Мені це було цікаво. Там же я зустрівся з одним із так званих дисидентів. Йому присудили 1 рік примусового лікування і відправили з Москви на захід України. Абсолютно адекватний чоловік. Провиною було те, що в одному товаристві він сказав, що “двадцать тысяч рублей для Кремля – это не взятка”. Ми не конфліктували, тому якщо він зацікавиться випадком експертизи українським хлопцям і прочитає російськомовний текст Укрінформу, то передаю йому привіт.
Я ж пересилюю сам себе аби не приміряти “синдром кажущейся нормальности” на очільників Кремля.
Сергій Шевчук
