2 січня Данилу Марковичу Курдельчуку виповнилося б 75 років…
Згадаймо теплим словом всі, хто його знав.
Данило Курдельчук – юрист, визначний правознавець України, засновник і багаторічний президент Української іноземної юридичної колегії, Почесний консул Республіки Панама в Україні. Його професійна і громадська діяльність була відзначена багаточисельними державними і недержавними нагородами.
Та, насамперед, Данило Маркович був волинянином. До останніх своїх днів він любив рідну батьківську землю, там і заповів його поховати і там у с. Куликовичі, біля мами, він і спочиває.
Двадцять років тому він активно підтримав ідею об”єднання нашої волинської спільноти у місті Києві, був одним із співзасновників і протягом багатьох років незмінним головою Міжнародного громадського об”єднання “Волинське братство”.
Він був не просто керівником земляцтва – мудрим, врівноваженим, енергійним, а справжнім батьком для всіх земляків. Він мав особливе вміння згуртувати навколо себе людей, незалежно від їх соціального статусу та політичних поглядів. Він мав бажання і терпіння усіх вислухати і по можливості допомогти чи підказати рішення.
Данило Маркович з ентузіазмом підтримав ідею створення жіночого Клубу “Волинянка” і допомагав його діяльності, чим заслужив любов і шану усіх волинянок. За кілька місяців до того, як Данило Маркович відійшов у інші світи, він з крапельницею у кишені і голкою у руці, прийшов привітати жінок зі святом 8-го Березня. Ми тоді не знали, що це була наша остання зустріч…
Всебічно обдарована, глибоко мисляча Людина, енциклопедист, Данило Маркович був легким у спілкуванні, мав веселу вдачу. Хіба можна забути його влучні жарти, анекдотиі «крилаті вислови»! Все його життя – це приклад відданого, безкорисливого і чесного служіння людям, своїй країні. Його крилатою фразою була: «Завжди, коли можеш, допоможи людині, коли не можеш — спробуй ще раз»
Світла пам’ять про Данила Марковича Курдельчука,
Великого Українця, палкого патріота, Вірного Сина
рідної волинської землі, назавжди збережеться в
серцях тих, хто його знав, кому відомі його погляди
і переконання, тих, хто мав щастя спілкуватись
з ним або просто слухати його.…
Спочивайте з миром, наш дорогий друже!
* * *
Олександр Скіпальський, почесний голова МГО «Волинське Братство»:
«Шануймо людину, яка так багато зробила для незалежноі України! Він був справжній!»
Олена Ігорівна, онучка:
Дякую, що пам’ятаєте та шануєте пам’ять мого дідуся !
Галина Оксюк, член жіночого клубу «Волинянка»:
Вічна пам’ять світлій Людині, яка не згасатиме у втіленнях всіх його започаткувань…
Валентина Слободян:
Світла і вічна пам’ять про чудову людину…
Таку людину важко забути…Я до нього приходила завжди за порадою, як до тата..
Любов Шепард, Лондон:
“Вічна Пам’ять. Моя перша вчителька з Д.М. Курдельчуком дружила ще зі школи. Я коли була в Києві завжди приходила до Данила Марковича в офіс біля Золотих Воріт. Пам’ятаю як кілька разів мене запрошував поїхати на Волинь на зустрічі “Волинського Братства”. Там були якісь великі річниці і т.д. Чому ми завжди все відкладуємо на потім? Якого величного Волинянина ми втратили!”
Надія Задерей, член жіночого клубу «Волинянка»:
Великий патріот Украіїни! Завжди в наших серцях!
Жанна Шнуренко, голова жіночого Клубу “Волинянка”:
Мені, як голові жіночого Клубу приходилось багато спілкуватись з Данилом Марковичем. І ми йому немало “проблем підкидали”, дуже вже дієві та енергійні ці волинянки. І ні разу він не відправив жодну з нас без їх вирішення. Один з епізодів запам”ятався назавжди.
2004 рік. 3-й день Майдану. Холод і сніг. Ми з Валентиною Слободян, поспілкувавшись з волинянами, які розташувались у палатках на Хрещатику, вирішили якось допомогти. І куди йти? Звичайно, до Данила Марковича.
Я йому сказала: “Данило Маркович, я знаю, що Ви ризикуєте посадою, бо невідомо, на чию користь все вирішиться, але як ви скажете, так і буде. Ми хочемо організувати у нашому приміщенні для волинян з Майдану місце, де б вони могли б зігрітись і попити чаю. Якщо ви скажете ні, Так і буде”. Він тут же сказав: “Дівчата, нема питань. Хай гріються”. Дав нам свій електрочайник, який ми зберігаємо і до цього часу, дістав з гаманця 1000 грн.: “Це на чай та каву”. А ризикував… Данило Маркович у цю мить “виріс для нас на десять голів”! Ми були горді, що у нас такий керівник!
Дуже часто згадуємо його, коли збираємось у Клубі!
Світла пам”ять Вам, Даниле Марковичу, і Царство Небесне!
