Операція «Старе місто» починалася уроком історії журналіста, вчителя і краєзнавця Григорія Гуртового: із шухляди письмового столу у районній газеті починався його винятковий музей у Торчині.
З рубрики «Реліквії історії – скарби народу» бере початок моє зацікавлення об’єктами культурної спадщини: нагорода УТОПіК (Українське товариство охорони пам’яток історії і культури) за перемогу в обласному конкурсі для районних газет від Лідії Протас окрилювала…
Цей урок історії став першим, але не останнім.
Співпраця «молодіжки» з польськими колегами уможливила стажування у «Тигодніку Хелмському» (1981). Із редактором Мар’яном Стопою та Єжи Гурним відвідали обійстя моїх батьків у Жолобку і меморіальний музей Юзефа Крашевського у Романові, відкритий 1962 року у реставрованій садибі родини.
Серед болотистих просторів західного Полісся оселя з колонадою, парком і гробівцем Крашевських справляла сильне враження. Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Колодяжному Ковельського району виглядав набагато скромніше.
Садибу родини Липинських у Затурцях тоді використовували для господарських потреб, а спадщина В’ячеслава Липинського знаходилася «за сімома печатями».
Будинок, де жив і працював композитор Ігор Стравінський в Устилузі після брутальної реконструкції використовували під гуртожиток для меліораторів, але наприкінці 70-х Володимир Терещук заходився рятувати її від повної руйнації для філіалу Володимир-Волинської музичної школи…У травні 1983 року після подорожі до Устилугу з композиторами на сторінках обласної «молодіжки» підтримав Петра Заклекту: «не кімната- музей, а музей-садиба Ігоря Стравінського – ось що нам потрібно».
Одначе найцікавіші події цього року розгорталися у Луцьку: тут не хотіли поступатися літописному Володимиру, що виборював право на 1000-ліття (1988) і в оточенні міського голови Литвиненка народилася ідея – відзначити 900-ліття з часу першої згадки про Лучеськ Великий на Стиру у літописі…
Операція «Старе місто» на сторінках обласної молодіжної газети розпочиналася 1983 року із пошуку відповіді на риторичне запитання: «Чи може бути ювілей без іменинника?» У плані заходів виконкому Луцької міської ради до 900-ліття Луцька я не знайшов Старого міста, а посеред замкового подвір’я археологічна експедиція під керівництвом Мар’яни Малевської уже досліджувала залишки першої мурованої культової споруди домонгольських часів!
В управлінні містобудування та архітектури облвиконкому на моє прохання видобули з архіву проект історико-архітектурного заповідника 1971 року. Він уже набув «молочно-воскової стиглості» і міг би пролежати там ще надцять років, але у даному випадку «Молодий ленінець» став не лише «колективним пропагандистом і агітатором, але й організатором». Тогочасна «модель» преси давала якісь мінімальні можливості робити добрі справи, а тут така унікальна нагода!
Автори проекту історико-архітектурного заповідника свою нагоду не змарнували: проект отримав високу оцінку Держбуду ще 1971 року і на десятиліття потрапив «під сукно». Чому? Здогадатися неважко: стара частина міста Луцька зберігала дух європеїзму, поліконфесійний і мультикультурний уклад його життя, цікаві зразки цивільної, сакральної, оборонної архітектури: Луцький верхній, Окольний, «Малий» замки формували три лінії міських укріплень, причому оборонні функції виконували костел з бійницями та єврейська синагога…
Редактор Василь Простопчук завжди підтримував мої починання. Отож, архітектор Ростислав Метельницький з радістю погодився на інтерв’ю з приводу призабутого проекту заповідника, а кандидат архітектури Богдан Колосок у коментарі підтримав ідею створення заповідника. Так навесні 1983 року на сторінках молодіжної газети розпочалася небуденна дискусія, що викликала небувалий резонанс і несподівані наслідки…
Відродження культурної спадщини стало лейтмотивом дискусії, яку підтримали колеги авторів проекту Колоска, Санжарова і Метельницького. Лучани не лише оплакували втрати: згоріла караїмська кенаса, завалилася стіна Окольника з готичною кладкою… Поет Василь Гей протестував проти знищення лугових просторів і неповторного ландшафту з давньоруських часів. На думку доктора мистецтвознавства Логвина, неповторність Луцька полягала у тому, що його історичне ядро з трьох сторін оточували лугові простори, які наповнювали барви і пахощі цілющого різнотрав’я. Їхнє збереження не вимагало жодної копійки, а на спорудження непотрібного гідропарку у заплаві уже поглинуло сотні тисяч карбованців…
Молоді історики, краєзнавці, архітектори, художники запропонували своє бачення нічного сторожа – «кликуна»: образне вирішення архітектора Віктора Іржицького виявилося найбільш вдалим. Віктор став лідером групи професіоналів, які допомагали редакції у постановці проблем та разом з читачами шукали шляхів вирішення. Саме він очолить дирекцію історико-культурного заповідника республіканського значення, що розпочне наукові дослідження пам’яток, виготовлення проектної документації, ремонтно-реставраційні роботи.
Рубрику «Оповідки кликуна» я запропонував Вальдемару П’ясецькому і читач отримав цікаві міські історії з архіву. Відкриттям став вірш Івана Жоравницького «Хто йдеш мимо, стань годину», що вважають першим сатиричним твором в українській поезії ХУ1 століття.
Протягом 1983-1985 років ідею заповідника підтримали у міськвиконкомі, управлінні культури облвиконкому, Товаристві охорони пам’яток… Керівники Міністерства культури і Держбуду УРСР пообіцяли голосувати за створення заповідника, якщо облвиконком порушить це питання перед урядом. Редактор Василь Простопчук познайомив Бориса Миколайовича Свенцицького з матеріалами дискусії і невдовзі урядова постанова про створення історико культурного заповідника республіканського значення 1985 року завершила дискусію на сторінках «молодіжки»!
Письменники Юрій Щербак та Микола Жулинський не залишили поза увагою цей безпрецедентний факт, завітали до редакції «молодіжки» і підтримали нас на сторінках «Літературної України»: стаття про Луцьк мала заголовок «Лук, націлений у майбутнє».
Ми не залишили дирекцію новоствореного заповідника наодинці з проблемами і операція «Старе місто» тривала ще кілька років: став у пригоді почин молоді Талліна; без прибалтійського досвіду Б.Колосок, Р.Метельницький та Л.Санжаров теж не могли обійтися наприкінці 60-х, коли готували проект заповідника у вільний від основної роботи час.
У Варшаві розшукав «консерватора пам’яток» Волинського воєводства Збігнева Ревського: кореспондент Чеслав Демідок став моїм супутником у цій подорожі під час стажування у редакції «Тигодніка Хелмського». Дирекція заповідника отримала цікаві знімки, читачі – спогади авторитетного спеціаліста з питань охорони культурної спадщини. Пан Ревський отримав мою публікацію незадовго до смерті. «Він був щасливий», написала мені дружина пана Ревського…
Щоб підтримати інтерес до Старого міста пропоную археологу Михайлові Кучінку опублікувати «провокаційну» гіпотезу: «Луцький замок в Хôстолітті був камінним». Аргументи і контраргументи авторитетів у галузі фортифікаційного будівництва підтримували зацікавлення читачів тривалий час…
Пасувало усе, що сприяло популяризації Старого міста. Задовго до 1 квітня отримав від Олега Потурая уривок його поеми «Сумерк» про облогу Луцька. На ту пору підземелля досліджували київські спелеологи і у передмові подав «новину» про сенсаційну знахідку, ймовірно, з бібліотеки середньовічного колегіуму єзуїтів. «Науковий коментар» Олега Покальчука вийшов під заголовком «Життя автора рукопису – таємниця», але ж ніхто не побачив у заголовних літерах підказку «жарт». І спростування Олега з приводу «класичного літературного розіграшу, якими журналісти бавляться з часів Проспера Меріме» у наступному номері прочитали не усі. Потішні подробиці тієї історії – окрема тема…
Дирекція потребувала не лише фахівців і великих коштів на інвентаризацію, паспортизацію, ремонти, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію… Оголошення на сторінках «молодіжки» збирали у замку десятки волонтерів. Олег Виноградов і Галина Марчук відтоді прикипіли душею до цих пам’яток. З підвалів «будинку Косачів» добровольці видобули «на гора» десятки тон будівельного сміття, перш ніж «венеціанський дворик» прислужився для дирекції заповідника.
«Хто ми на тлі цих вічних мурів?»- розмірковувала Зоя Навроцька над живописними творами архітектора Ростислава Метельницького після його персональної виставки у бібліотеці університету. Графічні роботи архітектора ілюстрували мій історичний нарис про «Старий Луцьк», що вийшов друком у видавництві «Каменяр» 1988 року (літературний редактор Зіновій Суходуб). «Загадки Старого Луцька» авторства Р.Метельницького інтригують історика Петра Троневича: його книги «Луцький замок», «Великий князь Дмитрій Любарт…» відкривають нові епізоди історичного минулого від Королівства Русі до Люблінської унії…Набирають розголосу «Любартові читання»: Старе місто опиняється у фокусі дослідників зі Львова, Рівного, Острога та Києва…
Майстер історичного живопису Олександр Дишко, котрий розробив специфічний графічний стиль для заповідника та його друкованої продукції, «розкопав» тут джерело натхнення на десятиліття. Спадщина Старого міста у фокусі уваги його мистецького об’єднання «Куля», пересувної виставки «Кліо: назад до Європи!», ефектних проектів з видавництвом «Ініціал». Для музею Луцького братства Олександр зафіксував на полотні епізод страти у 1702 році поета і братчика Данила Братковського.
Пам’ятки середньовічного Луцька захоплюють не менше, ніж героїчна постава поета, автора збірки «Світ розглянутий по частинах». Нашій групі (Андрій Бондарчук, Олена Бірюліна, Анатолій Силюк, Микола Слатов, Василь Ворон) вдалося заохотити до проекту письменника Валерія Шевчука і репринтне видання поетичної збірки стало сенсаційним поверненням врятованої спадщини Братковського.
Василь Ворон,
м. Луцьк
Джерело: Фейсбук,
01 грудня 2018 р.
