1 грудня 2014 р. помер Євген Сверстюк — український
літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ.
Політв’язень комуністичного режиму.
Сьогодні день пам’яті Євгена Олександровича Сверстюка (1928-2014), українського громадського діяча, науковця, філософа, публіциста, борця за незалежність України.
Народився Євген Сверстюк 13 грудня 1928 року в селі Сільце Горохівського району на Волині – тоді Волинського воєводства, що належало Польщі, в сім’ї неписьменних селян.
Закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом – аспірантуру Інституту психології. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу «Вітчизна».
Працював у НДІ психології в Києві. У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. До арешту в 1972-му працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». Активно писав для самвидаву.
За статтею «антирадянська агітація» був засуджений до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У таборі неодноразово оголошував голодування, регулярно потрапляв до карцеру.
Після повернення до Києва працював столяром на Київській фабриці індпошиву.
З 1989 – активний учасник національно-демократичного руху, редактор християнської газети «Наша віра», президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.
Автор книжок і статей з літературознавства, психології, релігієзнавства. Писав вірші, перекладав із німецької, англійської, російської.
Член ініціативи «Першого грудня» – об’єднання інтелектуалів та громадських діячів. У 1993 році обраний президентом українського ПЕН-клубу. Доктор Філософії.
Друзі пам’ятали Євгена Сверстюка (найближчі називали його «Сверстючком») різним, але завжди виокремлювали його гостроту, іронічність, часом саркастичність. «Фонтан іронії, вулкан оптимізму, море енергії», – казали про нього товариші. Він завжди був наче натягнена струна. Шляхетний лицар зі страдницькою долею, до останку відданий українству.
УКРІНФОРМ,
01 грудня 2014 року
* * *
Космічний світ Євгена Сверстюка
Відійшов у вічність письменник, філософ і дисидент Євген Сверстюк. Коли він писав про якусь значну постать, то вживав саме цей вислів. Думається, він буде цілком доречним і стосовно самого Євгена Олександровича.
Євгена Олександровича називають борцем із режимом та дисидентом. Звичайно, то правда, але не вся. Йому не властива романтика саме боротьби. Він жив на вершинах духу, тому не міг сприйняти ту владу просто тому, що для нього її правила були несумісні з уявленнями про честь і самоповагу. Як казав пізніше сам Сверстюк, “симптоми донкіхотства фіксувалися в КДБ як спроби повстання проти режиму”.
Його позбавили волі на 12 років. Євген Олександрович ідеально підходив під визначення “в’язень сумління”.
Сверстюк був письменником милістю Божою. Він володів абсолютним літературним слухом, який проявлявся в усіх жанрах, у яких він працював: в есеях, дослідженнях, віршах, оповіданнях. Художні образи народжувалися легко й невимушено. Вони завжди точні й доцільні. З його афоризмів можна скласти цілу книжку. А головне — і це ознака видатного таланту, — він бачив те, чого не могли бачити інші.
Дуже точною видається характеристика літературної творчості Сверстюка, яку зробила Михайлина Коцюбинська: “Поєднання високого романтичного лету, розумного критицизму, учительської тенденції зумовлює правду й силу Сверстюкового слова. Творить своєрідний стоп, що не дає іронії і критицизму виродитися в холодне безвірництво, а його просвітництву — перетворитися в набридливу декляративність і моралізаторство”.
Його любимі літературні герої — Дон Кіхот і Гамлет. Людина честі, людина зі шпагою, людина, яка намагається бути, а не здаватися, — ось ці образи часто повторюються в його творах.
Коли люди звикають мовчати або говорити езоповою мовою, їм буває важко висловлювати свої думки навіть в умовах відносної свободи. На творчості Євгена Олександровича перехід до “гласності” майже ніяк не позначився. Він писав так, як і раніше. Правила його гри зовсім не змінилися. Він і раніше не робив жодних поступок домінуючій ідеології.
І ще один бік його діяльності — журналістика. Євген Олександрович редагував газету “Наша віра” впродовж усіх 25 років її існування. І не було, до речі, жодного номера з понад 300 без одного або кількох матеріалів Сверстюка. Чим ця щомісячна газета відрізняється від інших видань? Насиченістю матеріалів, напругою думки, чіткою моральною позицією та відвагою. Газета виходила завдяки старанням купки ідеалістів. Це — найбідніше видання в Україні. Зазначимо: головний редактор не одержував ані зарплати, ані гонорарів…
Сказати, що Сверстюк був безкорисливим, — це нічого не сказати. Він ніколи нічого не просив ані у влади, ані в багатіїв. Його все влаштовувало у світі матеріального. Скажімо, до дачі (без справжнього будинку) треба добиратися багато кілометрів, нічого — якось на попутках можна дістатися… Головне — його життя було зосереджене у сфері духовного.
Євген Сверстюк до останньої хвилини свого життя залишався в строю. Він став гірше почуватися ще на початку осені. Проте не припиняв активної роботи. Який приклад тим, хто звик скиглити від найменшої болячки!
Коли Євген Олександрович не прийшов на вечір, присвячений 25-річчю перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина, на який він, власне, мене й запросив, кольнула думка: “Щось негаразд із Євгеном Олександровичем. Він не міг не прийти при найменшій можливості”. Так і вийшло…
Вразила його поведінка на смертному одрі. Ані краплини смутку не було в ньому. Він лежав у палаті на чотирьох, але був, як завжди, веселий, бадьорий, спокійний. До нього приходили друзі, співали, грали на скрипці, ніби він відпочивав на курорті…
Можна сказати, що він до кінця лишався на коні, як його любимий герой Дон Кіхот.
Колись Сверстюк писав про Сент-Екзюпері: “Для утвердження своїх істин Сент-Екзюпері зробив усе, що міг: він їх вистраждав життям і створив у згоді з ними модель свого життя”. Ці слова Євгена Олександровича можна повною мірою адресувати йому самому.
Петро МАРУСЕНКО,
витяги з публікації 5 грудня 2014 року
* * *
Редьярд КІПЛІНҐ (в перекладі Євгена Сверстюка)
ЯКЩО…
Як вистоїш, коли всі проти тебе—
Упали духом і тебе кленуть, і
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий — мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;
Як зможеш мріять — в мрійництво не впасти,
І думать — не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Сприймеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати — і звести;
Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту — і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло — лишилась
Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;
Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою —
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти – Людина, сину мій.
* * *
4 роки тому полишив цей світ видатний український
мислитель, есеїст, поет, учасник
національно-визвольного руху, волинянин
Євген Сверстюк.
Вічна і світла пам’ять Великому Українцеві!
