ВСТАНЬ І БОРИСЬ! ЗДОБУВАЙ І ПЕРЕМАГАЙ!
Пройшло рівно два місяці, після нашої останньої поїздки на Волинь як учасників Восьмого міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня». І ось знову ретельні репетиції, добір репертуару, критичні зауваження і побажання нашої «хрещеної мами», заслуженого діяча мистецтв України, режисера Ірини Хмілевської. Адже ми знову їдемо додому – і знову на фестиваль.
Цього разу шановна Любов Рожнова – директор обласного науково-методичного центру культури – запросила наш колектив взяти участь у Першому Всеукраїнському фестивалі повстанської пісні в Луцьку «За Україну, за її волю!» Ансамбль «Волиняни» відгукнувся з радістю. Це – чудова нагода не тільки почути повстанські пісні, а й самим заспівати, поринути в атмосферу героїки тих далеких днів, адже саме на Волині «зродилась армія УПА». Символічно, що відбувся фестиваль на Покрову. Впродовж багатьох століть Пресвята Богородиця була покровителькою українських вояків – від козацтва до армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії.
Назва фестивалю зобов”язувала представити і відповідний репертуар. Тому наш ансамбль підготував кілька пісень: «Стрілецька могила» Олександра Каліщука і «Як ішов я з пізнього гуляння», яка записана Ганною Ярмолюк в рідному селі Куликовичі Маневицького району. Крім того, наш репертуар поповнився зовсім новими піснями: «Чи то грім загримів, чи то вітер зашумів», записана нашим керівником – співачкою, поетом, композитором Ганною Маковською від мами Марія з села Мала Глуша Любешівського району та «Дикі груші».
Створення нової пісні “Дикі груші” вже має свою особисту історію. Вірш «Дикі груші» написав видатний український поет Дмитро Павличко зі слів і під враженням від спогадів світлої пам’яті Данила Марковича Курдельчука, колишнього голови Міжнародного громадського об”єднання «Волинське братство» родом з села Куликовичі Маневицького району. Його розповідь про горбочки під грушамиу волинських лісах – безіменні могили повстанців, – настільки вразила поета, що свої він почуття передав у цій хвилюючій поезії. Данило Маркович прочитав цей вірш на останній для нього зустрічі з нами – зворушливо, до щему в душі. А мелодію наспівав наш нинішній Голова об”єднання – Сергій Шевчук, який перейнявся цим щемливим твором. Наш акомпаніатор-баяніст ансамблю Федір Вареник зробив її аранжування. Так народилась нова пісня.
Тож ранок 13 жовтня. Останні приготування, фото за традицією перед від’їздом – і в дорогу.
За вікнами нашого комфортабельного мікроавтобуса «Мерседес» ранній туманний світанок. Сонечко ще не зійшло…
Але нам не до пейзажів. Попили кави від Вікторії Рутковської, розвіяли сон і нумо співати. Адже пісні нові, тому лишня репетиція не завадить.
Ми співаємо, а мальовничі осінні краєвиди Київщини, Житомирщини, Рівненщини, Волині швидко пролітають за вікном. Зелений колір листя на деревах та чагарниках чергується із золотими барвами жовто-гарячого, яскраво червоного. Тішиться душа від такої казкової краси, а сонячне тепло, щедро подароване природою, зігріває душу.
Привіт, Луцьк!
В автентичних строях, з прапорами “Волинського братства” і Волині виходимо на Театральний майдан.
І, вражені, застигаємо. Різнобарв”я волинських строїв, усміхнені учасники та глядачі, величний Собор і все це на фоні яскраво-блакитного неба і жовто-золотого листя. Символічні кольори саме для цього свята і цього фестивалю!..
Організатори фестивалю не обмежились лише виконанням пісень. Це було загальноміське дійство. Патріотичні пісні стали продовженням офіційних заходів до свят, а окрасою стали криївки, облаштовані навкруг Театрального майдану усіма районами. Ми неначе опинились у повстанському лісі. Обабіч площі стоять криївки, курені, замасковані сосновим і смерековим гіллям, в яких відтворена атмосфера помешкання: старовинна ікона в рушниках, двоярусні ліжка, вкриті ряднами, на столику – рація, друкарська машинка, телефон, листівки, Кобзар 1940-х рр., старовинна Біблія, посуд, одяг тих часів.
Біля криївок вартують дозорці, ходять хлопці в одностроях зі зброєю (муляжами), готується їжа на вогнищі. Гостей фестивалю частували стравами і напоями, розповідати про історію УПА, запрошували приєднатися до співу повстанських пісень. Організаторам – браво за ідею!
В рамках фестивалю відбувалися мистецькі акції «Ми – нащадки своїх героїв», «Вишивана доля України», виставка-продаж тематичної літератури «У боротьбі за славу і честь».
Діяла цікава фотозона, де на контурах літер «УПА» було розміщено фото повстанців, які боролися за волю України.
Українські повстанські пісні – не просто атрибут того часу, а справжній символ боротьби, що мав неабияку силу.Повстанська музика була невід’ємною частиною побуту бійців УПА. Часто в ній оспівувалися героїчні подвиги, любов до Батьківщини, втрата родини та готовність піти на все, заради єдиної мети – вільної України. «Їх творцями були безпосередні учасники героїчної звитяги буремних років. Обставини склалися так, що окремі автори і колективні митці творили переважно підпільно під псевдонімами. Багато з них загинуло в нерівних боях, у таборах смерті. Тому маємо дуже мало відомостей про них. Не знаємо прізвищ, хто вони, звідкіля, коли саме і де написали твори, за яких обставин. Молодим митцям у ті страшні часи не було коли шліфувати свій талант, своє мистецтво у вищих музичних закладах на композиторських факультетах чи літературних інститутах. Замість пера і музичного інструменту їм доводилось міцно тримати в руках кріси, скоростріли, гранати. Але навіть в таких нелюдських умовах талант пробивався, мужнів і творив. Більшість з безіменних авторів не дочекались вільної України, за яку героїчно боролись. Вони незнаними тихо сплять вічним сном у глибоких могилах на сільських цвинтарях, по лісах, у вічних мерзлотах дикої і ворожої півночі. І нині стоять їх мовчазні братські могили, як дзвони сполоху нащадкам» (з книги Є. Гіщинського «За Україну! За її волю!»).
На початку свята зі сцени зачитали присягу на вірність Батьківщині, яку колись складали воїни ОУН-УПА. «Встань і борись! Здобувай і перемагай!» – ці гасла з «Правил українського націоналіста», написані на сцені, надихали нас, піднімали дух присутніх.
З вітальним словом виступив ініціатор фестивалю, голова Волинської ОДА Олександр Савченко: «Ми цим фестивалем даємо посил, бо знаємо пісні, нашу традицію, досвід наших патріотів і готові стояти на захисті своєї землі. Тому я радий, що вдалося зреалізувати такий задум, який давно виношувався». Збережімо і примножимо славу наших мужніх Героїв! І нехай для всіх нас назавжди закарбуються в пам’яті та серці слова присяги українських патріотів: «Батьківщині будь вірним до загину, нам Україна – понад усе!». Він подякував усім, хто приїхав подарувати пісні та тим, хто завітав їх послухати і зауважив, що згідно з указом Президента України Петра Порошенка, у календарі з’явилося свято День захисника України. Однак, це не тільки офіційне свято збройних сил, а день народних сил і народних мас, які ставали і стають на захист нашої держави. Олександр Савченко додав, що фестиваль також співпав із рішенням про надання Томоса Україні.«У ці дні ми не можемо не співати пісень, хоча бітому, що Україна завжди жила піснями: в жнива – співали, на війну йшли – співали, у бою – співали, будували хату – співали, на весіллі, у світлі свята – співали… Спів – у нашій душі», – підкресливголова Волинської ОДАі оголосив фестиваль відкритим.
Фестивальне дійство на Театральному майдані Луцька благословив також Митрополит Луцький і Волинський УПЦ Київського патріархату Михаїл.Він підкреслив:«Сьогодні воістину великий день, сповнений радістю прийдешнього свята Покрови, сповнений великою радістю автокефалії Української церкви. Так, під знамена Покрови ставала не тільки церква, а й воїни. Це величне свято об’єднує нас у прагненні бути щасливими господарями на своїй землі. Пісня – як молитва. Вона лине із серця. Людина висловлює в ній всі свої побажання, всю свою глибину душі, якою прагне поділитися з ближнім, щоби стати до праці, до бою… І нехай сьогодні пісня ще раз нагадає нам про наші історію, віру, цінності, Батьківщину і надихає нас до майбутніх перемог та успішних трудів».
Учасники фестивалю вшанували хвилиною мовчання тих, хто віддав своє життя за Україну.
А курсанти військового ліцею поклали квіти до пам’ятної стели у центрі Луцька.
Сорок п`ять народних фольклорних колективів з`їхалося на фестиваль з усієї Волині та інших регіонів України. Здійснилась мрія наших дідів – прадідів: повстанська пісня вийшла зі схронів і криївок й зазвучала на повний голос на центральних площах міст і сіл України.
Два дні колективиі дарували слухачам пісні, які співали їхні прадіди і з якими повстанці ішли у бій та піднімали на боротьбу людей – і вже відомі, й унікальні, записані в певній місцевості. Своє мистецтво дарували присутнім народні аматорські гурти «Джерело» з села Скулин Ковельського, «Приданки» з Камінь–Каширського, «Горлиця» з Іваничівського, «Красностав» з Володимир-Волинського, «Оксамит» з Турійського, «Галичани» з Горохівського районів Волинської області.
Гостями фестивалю була. Львівська заслужена хорова капела України «Трембіта».
Вразив своїми піснями колектив «Нескорені» Червоноградської станиці братства воїнів ОУН-УПА.
Як завжди, тепло зустріли легенду української естради, народного артиста України Валерія Маренича.
Особливим був виступ і волинського барда Миколи Більшевича.
Серед запрошених був і наш київський ансамбль «Волиняни».
В перший день ми подарували присутнім повстанську пісню «Чи то грім загримів, чи то вітер зашумів» і «Стрілецьку могилу» Олександра Каліщука. Люди слухали її стоячи.
«Вставай, любий сину,
Вставай, не барися!
За нашу Вкраїну
Вставай, поборися!» – співала наша солістка Ганна Ярмолюк і люди не стримували сліз.
На другий ми виконали пісні «Дикі груші» і «Як ішов я з пізнього гуляння». «Дикі груші» прозвучала вперше, тому хвилювались, як сприйме її слухач, але коли почули гучні оплески, зрозуміли: «Пісня вдалась!».
Повстанці не тільки воювали, а й веселились, жартували, і… закохувались, мріяли про щасливе мирне життя. Тому пісня «Як ішов я …» додала запального настрою. Два наші Миколи вдало передали веселий характер хлопців, які повертаються з побачення.
Приємно, що нас нагородили дипломом-подякою від голови Волинської обласної дерадміністрації за відродження повстанської пісні та збереження традицій.
Ми встигли все: і пісенну програму успішно виконали, і по криївках пройшлися, і з друзями зустрілись.
Весело погомоніли з нашими давніми знайомими – гуртом козацької пісні «Заграва» Локачинського районного будинку культури.
Несподіваною і радісною також була зустріч з протодияконом Миколаєм Коцем, який був у складі делегації волинського духовенства на святкуванні 1030-річчя Хрещення Київської Руси-України в м. Києві, згадував теплий прийом у Світлиці Братства, дякував за гостину. Біля криївки з Колківщини Маневицького району – краю, де під час Другої світової війни була створена Колківська республіка, ми і зробили спільне фото на згадку.
А як же оминути нагоду поспілкуватись з губернатором Волині Олександром Савченком!.. Він охоче і тепло спілкувався з київськими волинянками.
Завершився фестиваль феєричним виступом державного академічного Волинського народного хору під орудою засл. діяча мистецтв Олександра Стадника і спільним виконанням Державного Гімну України.
Два святкових сонячних дні тривав фестиваль, два дні на Театральному майдані звучала повстанська пісня – героїчна і жалобна, молитовна і заклична. І завершився фестиваль у День захисника України – 14 жовтня. Традиції героїв УПА продовжують герої нинішні – учасники російсько – української війни. Боротьба за нашу незалежність ще триває. Тому пісні визвольних змагань і досі є актуальними, бо ворог в нас – той самий, як і 100 років тому – Московія.
Віддзвенів, відлунав Перший Всеукраїнський фестиваль повстанської пісні «За Україну! За її волю!». Отже, Луцьк вкотре продемонстрував, що він вважається центром національно-патріотичної пісні і показав прекрасну організацію.
Святкові заходи вже стали для нас незабутніми зворушливими спогадами, що виринають у пам’яті та майорять на яскравих світлинах, але й досі в наших серцях відлунюють пісні доби визвольних змагань, піднімаючи дух, надихаючи на перемогу, а душу огортає радість відкриття незнаних скарбів української культурної спадщиниє
Фестиваль відбувся з ініціативи і за підтримки голови Волинської облдержадміністрації Олександра Савченка. Організатори свята – управління культури, з питань релігій та національностей Волинської облдержадміністрації, обласний науково-методичний центр культури. Нехай це дійство має таке ж позитивне продовження!
Особливо хочеться подякувати нашим колегам, які вже стали добрими друзями – Любові Рожновій та Ірині Хмілевській. Вони огорнули нас надзвичайними теплом і турботою, надали куратора, розмістили в готелі «Світязь» неподалік від Театрального майдану, забезпечили дворазовим харчуванням, хвилювались і раділи за нас під час виступів.
І, звичайно, щира подяка нашій Раді МГО “Волинське братство” і її Голові Сергію Шевчуку за те, що одноголосно делегували нас на фестиваль і надали максимальну підтримку.
Поверталися ми до Києва з незабутніми враженнями й згадками про теплі зустрічі з друзями, новими знайомствами, натхненні, з нагородою. А разом з нами – і золота осінь – майстерна художниця, яка чарівним пензликом розмалювала дерева в жовто-червоний колір. Повз таку красу ми не могли спокійно проїхати і зупинились, зробивши кілька пам’ятних фото.
А зафільмували і зняли на фото події цих незабутніх днів Михайло Ткачук та Георгій Лук”янчук, шана їм за це і подяка.
До зустрічі наступного року, Луцьк!
І, як завжди, фото на згадку в архів:
Вікторія Рутковська,
Жанна Шнуренко.
В статті використано матеріали з волинських газет.
Фото – Георгія Лук’янчука
