 |
Життя Наталії Ужвій складне й тернисте, сповнене
удач і розчарувань, радощів і тривог, шалених успіхів та власних трагедій. Божа милість, мабуть, супроводжувала її з дитинства, проте примхи долі не давали бути щасливою. |
Наталя Михайлівна Ужвій народилась на Волині в м. Любомлі 8 вересня 1898 року в селянській родині
Ужвія Михайла Максимовича і Олени Павлівни.
Через рік сім”я переїхала в передмістя Варшави – Брудно на запрошення маминих братів, які мешкали
і працювали на залізниці. Там Михайло Максимович став робітником на Привіслянській залізниці.
В 1907 році Наталка вступила на навчання в залізничне училище, але згодом через матеріальні
нестатки залишила навчання і почала працювати швачкою.
Подальші знання прийшлось здобувати самостійно, а в 1914р. вона екстерном склала екзамени на
звання сільської вчительки. До цього змусило і те, що до 1912 року сім”я Ужвій збільшилась до
восьми дітей.
В 1912 р. сім”я повертається на Волинь. Там Наталка в 1914 році екстерном закінчує вчительську
семінарію і отримує фах сільської вчительки.
Свою трудову діяльність розпочинає в с. Милятин, а згодом в 1917 році переїжджає працювати
в с. Вілія.
З початком першої світової війни велика родина була переслана на Полтавщину в м. Золотоношу,
куди через 3 роки переїхала і Наталя.
В містечку діяв аматорський драматичний гурток, в якому з 1918 року і почала брати участь молода
вчителька. З тих пір її життя нерозривно пов”язалось з театром.
Після Брестського мирного договору в 1921р., коли Волинь відійшла до Польщі, родина Ужвіів
повернулась до Любомля на Волинь, а Наталя та два брати залишилися в Радянській Україні.
В грудні 1920р. Н. М. Ужвій, вчителька із Золотоноші, з відрядженням за підписом Л. І. Мойсі (згодом
відомого українського письменника Івана Ле) переїхала до Києва на інструкторсько-режисерські курси
. А незабаром відбулась пам”ятна зустріч Н. М. Ужвій з Іваном Олександровичем Мар”яненком, який
проекзаменувавши абітурієнтку з провінції, спрямував перші творчі кроки Наталі. Акторська доля її
була вирішена. Спочатку вона працювала в допоміжному складі, опановуючи основні закони сценічної
майсткрності.
На початку своєї творчої діяльності Наталя Ужвій працювала в Першому державному театрі УРСР
ім. Т. Г. Шевченка (нині Дніпропетровський державний український драматичний театр
ім. Т. Г. Шевченка), де вона зіграла понад 20 ролей (1922-1925р.р.).
У 1925р. в Одесі був організований державний український траматичний театр, куди її запросили
на роботу, а в 1926 році Наталя Ужвій приймає запрошення в м. Харків в театр “Березіль”.
Повного розквіту таланту Н. М. Ужвій досягає в Київському академічному драматичному театрі
ім. Ів. Франка, на сцені якого вона грала з 1936 року і майже до кінця життя поруч з такими видатними
митцями, як А. Бучма, Г. Юра, Ю. Шумський, П. Нятко та ін.
Н. М. Ужвій зіграла понад 100 ролей в театрі і більше 25 в кіно. Багато її робіт увійшли до скарбниці
нашого мистецтва. Це образ Ганни Задорожної (“Украдене щастя”), Любов Ярової (“Любов Ярова”),
Беатрічче ( “Багато галасу даремно”), Ліда ( “Платон Кречет”), Люсі Купер (“Поступися місцем”),
Єлізавета (“Дон Карлос”), Кручиніна (“Без вини винуваті”), Варка (“Безталанна”), Філумена (“Філумена
Мартурано”), Наталка Ковшик (“Калиновий гай”) та інші.
В кіно незабутніми залишаються Євдокія (“Виборгська сторона”), Стеха (“Назар Стодоля”), Олена
Костюк (“Райдуга”) і інші.
Фільм “Райдуга” зустрів одностайне схвалення не тільки нашого глядача, але й був високо оцінений
зарубіжною громадскістю, провідними майстрами кіно всього світу. Стрічка була настільки сильною,
що вразила навіть президента США Франкліна Рузвельта. «Райдуга» стала сенсацією року в
американському кінопрокаті.
Народна артистка СРСР Н. М. Ужвій віддала професійній сцені понад 60 років.
Померла Н. М. Ужвій 29 липня 1986 року, похована на Байковому кладовищі.
З метою увіковічнення пам”яті Н. М. Ужвій Рада Міністрів УРСР постановила присвоїти її ім”я
Любомльській середній школі №1 на Волині, пасажирському теплоходу Главрічфлоту УРСР, встановити
стипендію імені Наталі Ужвій для найбільш здібних студентів акторського факультету Київського
державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка- Карого, а на будинку номер 17/1 по
вул К. Маркса (нині Городецького) у м. Києві, де жила актриса, встановити пам”ятну меморіальну
дошку. Ім”я Н. М. Ужвій присвоїти одній із вулиць у столиці України та м. Харкові.
МГО “Волинське братство” шанує пам”ять своєї відомої землячки. Від початку утворення нашого
земляцтва його активною учасницею була племінниця Наталі Ужвій, нині покійна Скопіченко Галина
Григорівна. Саме вона була ініціатором встановлення пам”ятної дошки на будинку, в якому останні роки
жила актриса. Постанову Ради Міністрів УРСР в цій частині ніхто і не збирався виконувати.
Її песимістичний настрій спонукавжінок клубу “Волинянка” у прямому сенсі “виходити”, “вибити”
вирішення питання встановлення меморіальної дошки на будинку у Києві по вул. Городецького.Вперше
на порядок денний вирішення цього питання було поставлене 16 грудня 2003 року. Для його вирішення
направили багато листів на адресу компетентних органів Київської міської держадміністрації, відбулись
зустрічі з відповідальними працівниками і коли надія була майже втрачена, нам сповістили, що дошка
готова. Її відкриття відбулось 27 березня 2007 року, через 10 років після прийняття відповідної
Постанови КМУ.
Жанна Шнуренко
