4 березня 2003 року… Символічно, що саме навесні, коли пробуджується природа, а земля набуває своїх сили і розквіту, при МГО “Волинське братство” було створено жіночий клуб “Волинянка”. З того часу пройшло вже 14 років! Не віриться…
Чого ми досягли за цей час? Найважливіше, що наші зібрання — це зустрічі однодумців, а не вечірки втомлених після роботи жінок, це платформа для усвідомлення своєї необхідності завдяки земляцьким зв’язкам, які нас об’єднують і надихають, задовольняючи творчі, духовні, культурні інтереси, сприяють громадській активності, залучають до волонтерської діяльності. Це місце, куди ми за будь-якої погоди: і в дощ, і в сніг, і в спеку поспішаємо з радістю, залишаючи за порогом власні проблеми а, часом, і хвороби, де завжди зустрінемо привітну посмішку і тепле слово. Кожен захід “Волинянки” для нас — це справжнє свято! Активність, запальна енергія, готовність допомогти або дати пораду посестрам, небайдужість до всього, що відбувається в столиці і країні, бажання ділитись своїми знаннями і досвідом, пізнавати нове, діяти і творити, вміння подарувати гарний настрій — ось основні риси волинянок, які є членами клубу. Креативність, неординарний підхід, втілення цікавих ідей, знахідок та “родзинок” при підготовці та організації наших зустрічей, написання оригінальних сценаріїв, а ще палке бажання бути разом — це секрет того, що вже протягом 14 років жіночий клуб “Волинянка” під орудою творчої і непогамовної Жанни Шнуренко, живе і розвивається. Ми -відкриті, радо приймаємо до своєї родини всіх бажаючих, вітаємо ініціативу, залучаємодо плідної співпраці.
Завдяки цікавим та змістовним засіданням, теплій, щирій атмосфері, яка постійно панує в клубі, жінки поспішають кожного останнього четверга до затишної світлиці в центрі столиці на вул. Ярославів вал, 10-б. Тут вони зустрічаються з подругами, спілкуються, обмінюються новинами, обговорюють актуальні проблеми, знайомлять з мистецькою афішою міста, разом співають і смачненьким пригощають. А після зустрічі несуть до дому вогник оптимізму, добра, тепла та бадьорості.
Чим багатий був минулий рік? Які знакові події відбулися? І, як завжди у житті,радість, і журба ходять поруч. Найперше, придбали нових друзів; Світлані Мирводі присвоєно звання “народна артистка України”; ЖаннаВасилівна Шнуренко за активну волонтерську діяльність отримала відзнаки:медаль«Лагідна сила» ВсеукраїнськоїГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга», медальПатріарха Київського і всієї Русі-України Філарета «За жертовність і любов до України»,стала номінанткою «Волонтерської премії 2016 року» громадської ініціативи Євромайдан – SOS.Були також цікаві поїздки на рідну землю: в меморіальному музеї В. Липинського в с. Затурці Локачинського району тріо “Волиняни” взяли участь у фестивалі стрілецької та повстанської пісні “Над королівським шляхом”, а згодом — ще одні відвідини Волині з метою підтримки міжнародним волонтерським руху, визначення об’єкту для допомоги. Зупинилися на музеї історії сільського господарства в с. Рокині Луцького району, де планується впорядкування території і зміцнення та розширення експозиційної бази.
Концерти, виставки, презентації, творчі зустрічі, вшанування пам’яті Лесі Українки і Тараса Шевченка, святкування Дня Прапора та Дня Незалежності, обрядові дійства в музеї Гончара, земляцька толока в Пирогові — заходи, на яких побували волинянки, важко перелічити! З якою любов’ю та захопленням писали наші жінки для книги “Волинь моя” спогади про родину, історію краю, де народилися, про малу батьківщину, про свята, які відзначали, про пам’ять предків!
Визначною сторінкою роботи клубу стала волонтерська робота, зокрема, участь волинянок у сотні “Бойові швачки”, напрямками діяльності якої є забезпечення бійців АТО білизною, медикаментами, санітарно-гігієнічними засобами, продуктами харчування. За два роки існування цієї організації, членами якої стали і ми, нашими силами було зібрано і закуплено сотні метрів тканини, відшито близько чотирьох тисяч пар тактичних виробів, відправлено у зону АТО багато передач — це і комп’ютерна техніка, ліки і теплий одяг, смаколики і консервація домашнього приготування, періодична та художня література, творчий доробок наших поетес (Мирослави Корнєєвої, Вікторії Рутковської,Ніни Бай), обереги, виготовлені власноруч і матеріальна допомога.
А як раділи жінки, коли побували на концерті державного заслуженого Волинського народного хору! Яскрава зустріч із земляками, які привезли до столиці рідні пісні й танці, залишила в наших серцях і душах зворушливі спогади і незабутні враження.
Цього року ми зазнали непоправної втрати — пішов у засвіти Голова МГО “Волинське Братство” Данило Маркович Курдельчук, наш добрий друг і порадник, для якого створення та існування земляцтва було справою всього життя. Він завжди підтримував наші починання і робив все можливе, щоб про Братство дізналися не тільки в Україні, а й за її межами. Гідно продовжити його заповіти, прославляючи Волинь, популяризуючи історію рідного краю, вшановуючи видатних земляків — хай ці справи стануть символічними квітами у вінок пам’яті Великого Українця.
Але життя йде вперед. В нас багато планів, нових творчих ідей. З вірою і надією на краще ми дивимось у майбутнє.
Вікторія Рутковська
|
Нам чотирнадцятий минуло – Немов би вчора це було… Як починалось – не забули, Було недавно це й давно. Тепер ми всі,немов родина, Пройшли разом цікавий шлях. Ми різні, але ми єдині У діях, вчинках і думках: Єдині в тому, що безмежно Ми любимо волинський край, Дитинством витоптаністежки… Родинний там лишився рай. Єдині, бо до щему в серці Ми вболіваєм, як одна, За Україну, нашу неньку, Бо іншої у нас нема. І незалежно від погоди, Від настрою і суєти, Ми не втрачаємо нагоди, Щоб у четвер сюди прийти. Тож починаємо спочатку: Які у нас приємні згадки! А встигли звершить вже чимало. Бо разом ми весь час тримались. Згадаймо першу Фольклораму. Ми здивували там усіх, І в Пирогово разом з вами Ми працювали кожен рік. Ми долю Валі збагатили, Узявши під своє крило. Й від неї ми черпаєм сили, Вона – це воля і добро. А ще землячку знамениту Ми вшанували, як могли. У пам’ять дошку встановити Ужвій Наталі домоглись. А гурт наш славний «Волиняни» – Хіба не тішить всіх піснями? Без нього свято – це не свято. От вміють гарно виступати! А скільки за ці роки вперто Ми надивилися концертів. Музеї, виставки, події – Ми всюди. Ми ж бо молодії! А скільки в нас було гостей, Бо Клуб відкритих ми дверей. Поети, діячі, артисти Наповнили нас новим змістом. І виставку, і творчий вечір На рівні зробим й проведем. І стіл шикарний ми, до речі, Накриємо й не підведем. |
Всі ці події – це зернятка, Це миті нашого життя. Та з ними стали ми багатші Без них не уявить буття. Про себе ми мовчать не будем. Писали, пишемо, щоб люди Про нас почули, чом би й ні, Серед жінок – такі одні. Хай знають, що Волинське братство Пишається таким багатством. Усі в нас гарнії дівчата – Волинь талантами багата! Ми і співачки, і артисти, І поетеси, й журналісти. І фармацевти, й науковці, Пенсіонерки і службовці. І всі ми – ой, та не прості, Бо маєм «руки золоті»: Що зготувати, що зв’язати, Та ще й майстерно вишивати… Це в генах – в спадок від матусь, А їм дістався від бабусь. І ми зусилля докладаєм, Що можемо, те зберігаєм. Ми патріотки і не дивно. Ми ж «західнячки», бо з Волині. Ще пам’ятаємо той час, Коли не раз так звали нас. Пройшли ми через два Майдани – Залишились у серці рани: Від першого – це зрада й розпач, Від другого – «Небесна сотня». … А тут війна прийшла у хату … Наш ворог– «старший брат» заклятий. Не дав дихнути нам спокійно _ Встромив безжально ніж у спину. Хіба ж спокійно можем спати, Коли біда, коли солдатам Так необхідна допомога.. То ж ми готові, хто чим може. Хай допомога й невеличка, Та з кожного зберем «по нитці» І буде Путіну петля, Бо наша рідна це земля. Нам чотирнадцять минає, Із святом щиро нас вітаєм! Бажаєм Многа літа клубу! ЩАСТИ НАМ, ВОЛИНЯНКИ ЛЮБІ!
|
