Відходять у вічність від нас побратими,
За ними сумує волинська земля…
У засвіти вічні Душа Твоя лине…
І пам’ять про Тебе у наших серцях.
Минуло 40 днів, як відійшов у Вічність Валерій Васильович Фень. І не віриться, що останнього четверга кожного місяця вже не відкриються двері в наш офіс на Ярославовому Валу і не зайде до кімнати, де традиційно збираються жінки клубу «Волинянка», – «наш Фень».
Київська громада волинян осиротіла, втративши вмілого керівника.Тільки тепер, коли серед нас немає цієї людини, хочеться оцінити той внесок, який вона зробила на посаді виконавчого директора МГО «Волинське братство». Це: оперативне вирішення безлічі організаційних питань; численні корисні адреси, контакти, які він акумулював; цікаві ініціативи; постійний зв’язок з Волинню, з відомими земляками, установами, навчальними і мистецькими закладами. Це – висвітлення у пресі і на сторінка часопису «Волинь моя» актуальних питань діяльності земляцтва, її членів. Гортаючи літопис Братства, у якому скурпульозно, крок за кроком, Валерій Васильович фіксував усі події за кожний рік, що минув, бачиш, яка величезна робота проведена ним за період існування з 1999 року нашого земляцького Об’єднання. Ми цінуємо його безпосередню допомогу, що була надана жіночому клубу «Волинянка» за минулі 12 років від часу його створення. А скільки цікавих, корисних справ ми здійснили з ним разом! Образ світлої, справедливої, ділової людини назавжди залишиться в наших серцях.
Ще раз висловлюємо наше глибоке і щире співчуття родині й близьким нашого незабутнього Побратима. Вічная і світлая йому пам’ять!
Жінки клубу «Волинянка»
НЕ МОЖНА ЗАМІНИТИ ВАС НІКИМ
Трагічну звістку вечір сповістив –
Чутливе серце битись перестало…
Є тільки сльози і немає слів…
Дерева, квіти журяться в печалі…
Полинула душа у небуття…
Відмучилась, стражденна, відболіла…
Земне життя пішло без вороття
І серед соковитих трав спочило…
Не можна замінити Вас ніким –
Осиротіли Братство і родина,
Були Ви другом землякам своїм
І щиро вболівали за Вкраїну…
Хай туга нам не стане тягарем,
А переллється в тихий світлий смуток,
І сльози витре лагідним дощем.
Утішить в горі і розрадить в скруті.
Хай пам’ять серця збереже усе:
Ваш усміх, добрі справи і чесноти.
І спогад незабутній пронесе
Крізь морок днів, крізь гіркоту скорботи…
Вікторія РУТКОВСЬКА
кладе цей вірш замість квітів на могилу
Валерія Васильовича
***
Забрали Ви в небесний океан
Огром ідей, і планів, і проектів:
Ви мріяли побачити краян
На Світязі – із різних континентів.
Не склалося – так мало прожили,
І так хотілося багато ще зробити!
Нелегку ношу на собі несли, –
Ми пам’ятаєм Ваші заповіти.
Ви працювали чесно й не дарма –
Неначе рульовий, на човні «Братство».
І хоч пливем сьогодні без керма,
Волинь за нами – справжнєє багатство!
Ольга РУТКОВСЬКА
вплітає ці поетичні рядки у вінок пам’яті
незабутнього Валерія Феня
