8 ТРАВНЯ УКРАЇНА ВІДЗНАЧАЄ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ І ПРИМИРЕННЯ РАЗОМ З УСІЄЮ ЄВРОПОЮ
Великий день… Великдень Перемоги…
Все ж наче вчора. А літа минають…
На проводи, в степу біля дороги,
Своїх солдатів вдови поминають…
Ліна Костенко
***
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик – як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
***
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.
***
ПРОВОДИ
Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
своїх солдатів поминають вдови.
Вже оддзвонили дзвони великодні.
Вже на гробках молебні одслужили.
Такі сумні й задумані сьогодні,
ой, затужили вдови, затужили!
Що мій лежить за Віслою, далеко.
Якби землі хоч рідної на труни.
А ті ж обличчя – як скрипкова дека,
що вже на скрипці порвані всі струни.
А мій пропав десь безвісти, не знаю.
Чи хоч над ним горбочок нагорнули?
Як я ж тепер чужих тут поминаю,
щоб і мого десь люди пом’янули!
А я ж нічого в бога не просила,
мені ж тоді було хоч в ополонку,
що я ж дитя під серцем ще носила,
а вже мені прислали похоронку.
Великий день… Великдень Перемоги..
Все ж наче вчора. А літа минають…
На проводи, в степу біля дороги,
своїх солдатів вдови поминають.
ДОРОГІ ЗЕМЛЯКИ! ЩИРО ВІТАЄМО ВАС З 7О – РІЧЧЯМ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ !
ПЕРЕМОГА ОДНА НА ВСІХ!
І для тих, хто воював з ворогом із зброєю в руках на полі бою, в окопах, в лісах, у підпіллі і в Русі Опору; хто гартував перемогу в тилу; хто страждав у фашистстких концентраційних і трудових таборах; кого під час війни розстрілювали у радянських тюрмах і кого виселяли до Сибіру та Казахстану; хто залишився на окупованій території й переховувався у льохах та підвалах довгих чотири роки; для дітей, обпалених війною, – хворих, босих, голодних; для тих, хто піднімав країну з руїн і попелу, а потім ще довго стояв у чергах за хлібом, маслом, цукром, одягом і взуттям. Біда і радість у нас на всіх одна! І тільки разом ми переможемо!
Пом’янемо наших дідів, прадідів, рідних, близьких, які загинули у воєнні 1939 – 1945 роки і тих, хто у криївках боровся за вільну Україну до 60 – х рр. мин. стол. та віддав за неї своє життя.
Ми схиляємо голови перед пам’яттю десятків мільйонів, які залишилися лежати на полях битв і на окупованій території; перед тими, хто не шкодуючи життя, визволяв нашу землю від нацистів; віддаємо данину поваги нині живим учасникам і ветеранам війни, і тим героям, хто сьогодні на Сході захищає рідну землю від агресора.
Честь і слава воїнам – переможцям, усім, хто пройшов пів – Європи і підняв прапор Перемоги над Рейстагом; ветеранам Повстанської Армії і учасникам національно – визвольних змагань, борцям за Незалежність України. Наш обов’язок – берегти й передавати нащадкам пам’ять про трагедію Другої світової війни, про безсмертний подвиг, мужність і нездоланність українського народу.
Молімося за всіх полеглих та в усі часи і роки! За мир і ясне сонце над нами!
ШАНУЄМО! ПАМ’ЯТАЄМО! ПЕРЕМОЖЕМО!
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Жіночий клуб «Волинянка» МГО «Волинське братство»
СВЯТА ПЕРЕМОГА
Юрій Рибчинський
В цей день цвітуть каштани і чути дзвін пісень,
Не дай нам, Бог, забути, який сьогодні день.
Не дай нам, Бог, забути, не дай нам, Бог, забути,
Не дай нам, Бог, забути про цей травневий день.
Страшні чотири роки ми йшли до цього дня,
Всі муки і тривоги ми випили до дна.
Крізь муки і тривоги ми йшли чотири роки,
Ми йшли чотири роки, а з нами йшла весна.
Перемога, свята Перемога!
Свято миру, свободи, весни!
Чом тоді мої очі вологі?
Бо не всі повернулись з війни.
Сплять мільйони загиблих в окопах,
Це моєї країни сини.
Де була б ти сьогодні, Європа?
Де була б ти, якби не вони?
В цей день оркестри грають на радість дітворі,
І знову серце крають мелодії старі.
В цей день оркестри грають і знову серце крають,
І знову серце крають мелодії старі.
І сиві ветерани, згадавши ту війну,
В цей день кладуть тюльпани до Вічного вогню.
І сиві ветерани в цей день кладуть тюльпани,
В цей день кладуть тюльпани до Вічного вогню.
Сплять мільйони загиблих в окопах –
Це моєї країни сини.
Де була б тим сьогодні, Європа?
Де була б ти, якби не вони?
Перемога, свята Перемога!
Свято миру, свободи, весни!
