За своє коротке життя, більша частина якого була сповнена хворобами і тяжкими муками, ця мужня жінка зробила стільки, скільки не змогла б зробити і здорова людина, що прожила довге життя. Творчий шлях Лесі Українки – це подвиг, приклад громадянської мужності. У кожному рядочку її віршів відчувається любов до рідної землі, занепокоєння станом народу, але й щира впевненість у тому, що зміни відбудуться, тільки треба рішуче діяти, а не лити сльози. Громадянська лірика Лесі – це не тільки її зброя, а й внесок у справу рідного народу, це щирий, сповнений любові, подарунок українцям.
CONTRA SPEM SPERO!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р.
***
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
25 листопада 1896 р.
Палке патріотичне слово поетеси пробуджує і нині бажання боротись, підтримує сили й бойовий дух. Лесине слово, як і слово Великого Кобзаря, стоїть на сторожі української душі. В наш важкий час її заклична, пристрасна поезія – надзвичайно актуальна. Вона надихає, підтримує, зміцнює силу духу, вселяє незламну віру і надію на перемогу.
НАС ЛЕСИНЕ СЛОВО КЛИЧЕ ДО БОЮ
Голос Лесі лунає й понині
І не тільки на рідній Волині –
А і в селах, містечках, містах,
У близьких і далеких краях.
Чули його у наметах майдану,
Лесі також віддавали ми шану.
І сотня волинська читала вірші,
Народжені нею в минулії дні.
«Убий… Я ніколи не здамся без бою!»
І стану у битві нерівній з тобою.
Боєць ці слова на щиті написав,
І, вражений кулею, долу упав.
В поезіях Лесі – незламна є сила.
Вони надихають, дарують нам крила.
До бою звитяжного кличуть народи –
З надією, вірою в нашу свободу.
Ольга РУТКОВСЬКА
Сьогодні, 25 лютого 2015 року, день народження Лесі Українки. Щаслива тим, що народилася в Лесиному краї! Саме з відвідування Музею Лесі Українки в Колодяжному і її цілющого кадуба розпочалося моє знайомство з великою культурною спадщиною українського народу. Одними з перших моїх віршів були про Лесю Українку, які потім увійшли до збірки "В моєму серці квітне Україна"(2001 рік). Ось два з віршів мого дитинства.
З іменем Лесі Українки
Казкова Волинська природа,
Навколо панує весна,
Сьогодні чудова погода
І пісня дзвенить голосна.
Щебечуть пташки на калині,
Співає із ними земля,
По рідній, славетній країні
Велично лунає ім'я.
Ім'я, яке в серці народу
Горить, пломеніє й росте,
З ім'ям цим здобудем свободу
Вкраїна в добрі розцвіте.
(1971 рік).
В Лесиному краї.
Сяє небо, мов прозорий келих,
Вабить літо в далечінь мене,
В царстві Лесиних садів зелених
Розцвітає серце запальне.
Сипле сонце золоте проміння,
Наче лебеді пливуть хмарки,
Тут сплелось моє коріння,
Линуть тут мої роки.
Тут стоїть моя криниця.
Б'є пречисте джерело,
Тут мої береза і синиця,
І моє прабатьківське село.
За селом росте пшениця
І зникають безвісті вівса.
Тут щоночі мені сниться
Пролісків божественна краса.
(1973рік)
Ніна БАЙ, поетеса, член НСЖУ
