Перша художня книжка, яка потрапила мені до рук, – це «Кобзар». То були далекі воєнні роки мого дитинства у рідному селі Гать, тепер Луцького району. Коли лінія фронту перемістилася далі на захід від нашого села, і ми повернулися додому з евакуації (нетривалої, лише на час боїв), люди якось забезпечували своє життя. налаштовували). Ми, діти різного віку, пасли домашню худобу за селом на панському полі (пана вже не було). Був між нами старший хлопець Назарук В’ячеслав Тимофійович, якого спіткала тяжка доля.
Розбираючи міну чи гранату (хлопці завжди були цікаві до цих військових трофеїв), – йому відірвало обидві руки. Хтось з хлопців при потребі завжди допомагав йому у щоденному житті. Ось у нього й був «Кобзар» (можливо, виданий у 20 – 30-ті роки), якого він нікому не давав. Але кожному хотілося потримати книгу перед Славчиком і перегорнути сторінки, а він нам їх читав. Це було таке захоплення, яке зараз передати неможливо. Скільки разів ми перечитали «Кобзар», і кожного разу від початку до кінця! Найболючіше зранила мою душу поема «Катерина». Читаючи її, я сплакувала, не маючи сили стримувати, не те, що сльози, а й ридання. І як тільки з’явилася перша можливість купляти книжки – а це почалося десь з другої пол.1957 року – я придбала Шевченка і багатьох авторів про нього. Настільною книгою у мене зараз є «Кобзар» (1960 р.), а також поезії Тараса Григоровича у двох томах (1989 р.).
У моєму житті також є щемливі спогади неймовірної радості й душевного болю: про поїздку на Чернечу гору – на могилу і до музею Великого Кобзаря, де мені пощастило побувати двічі. А у листопаді 2011 року у складі делегації земляцтв України я відвідала місця народження Тараса Григоровича, де пройшли його дитячі роки; з трепетом доторкнулася до столу, за яким він готував уроки; вклонилася могилам батька й матері поета. З 1972 року в нашій родині на видному місці завжди знаходиться великий портрет Шевченка, прикрашений вишиваним рушником. З душевним хвилюванням відвідую київські музеї Т. Г. Шевченка, та, на жаль, не так часто, як хотілося б. Шевченко для мене – геній нашого народу.
Галина ПРИЙОМСЬКА
