До 200-річчя Великого Кобзаря
ВОЛИНСЬКІ СЛІДИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Володимир ЛИС
У 1846 році Шевченко побував у ряді сіл, міст і містечок Великої Волині. Ця поїздка відбувалася за завданням Київської археографічної комісії. Вже знаний не лише як поет, а й як дипломований художник Тарас Шевченко робив замальовки культурно-історичних пам’ятників краю, записував народні пісні, розмовляв з волинянами. Цій історичній мандрівці і присвятив свою книгу «Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка» доктор філософських наук Петро Кралюк, нині проректор з наукової роботи Національного університету «Острозька академія». Вийшла вона у поліграфічно-видавничому домі «Твердиня». Петро Михайлович відомий волинянам і лучанам, зокрема, як не лише науковець, а й активний громадський діяч, один з творців волинського Руху, згодом не менш діяльний політик і талановитий письменник.
У післяслові до свого твору, який можна назвати і монографією, і своєрідним «есе мандрів», автор зазначає, що хотілося глянути на Шевченка під час волинської подорожі не лише як на геніальну, але як і на звичайну людину. Бо ж Шевченко не потрібен нам зараз, як ікона, на яку моляться. Ми, радше, зазначає автор, потребуємо його, як мудрого співрозмовника, котрого не лише слухають, а й з яким сперечаються, шукаючи істину. Гадаємо, саме такого Шевченка і вдалося показати Петру Кралюку, що й зазначали на презентації книги в обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки ведучий, директор «Твердині», кандидат філологічних наук Микола Мартинюк, науковець-філолог Ольга Яблонська, журналіст і культуролог Василь Ворон, історик Володимир Пришляк, письменники Віктор Вербич та Ігор Ольшевський, композитор Мирослав Стефанишин, директор бібліотеки Людмила Стасюк та інші.
Питання «Був чи не був Тарас Шевченко на Волині?» вже не дискутується. На Великій, історичній Волині, звісно, був. Про що засвідчують його малюнки, зроблені у Почаївській лаврі, акварелі, ескізи і начерки, записи народних пісень і спогади про цю мандрівку, які знайшли відображення у повісті «Варнак» та однойменній поемі. І згадки самого поета та його сучасників про його зустрічі під час тої мандрівки, про його інтерес до волинської історії, до культурних діячів того часу, таких, як Тадеуш Чацький чи українсько-польський поет Тимко Падура. А ось чи побував Тарас Григорович на території нашої області – це питання досі є предметом і суперечок, і досліджень, і численних гіпотез. Багато хто категорично твердить, що таки був – і в Берестечку, і в Луцьку, і в селах поблизу Ковеля.
Петро Кралюк підходить до цієї теми доволі зважено, сказати б стримано, наводить численні аргументи за і проти. Він обгрунтовує думку, що поет цілком міг бути на полі Берестецької битви. Про це засвідчують ностальгічні спогади про відвідання цього місця і у відомому вірші «Ой чого ти почорніло зеленеє поле?» вони знайшли певне відображення. Як справедливо зауважує автор, вірш виглядає як містичний діалог між поетом та землею-полем. Треба побувати на місці Берестецької битви, щоб відчути такий містичний настрій поета. Поряд з цим вірш містить ряд конкретних образів і деталей.
Автор здійснює подорож тим же шляхом, яким мандрував чи міг мандрувати Шевченко. І зауважує, що передусім впадає в очі контрастний образ поля зеленого і поля чорного, як і описано в поета. На Волині пізньої осені (а саме тоді Шевченко відвідав місце Берестецької битви) дуже різко контрастують зелені поля, засіяні озиминою, із «незайнятими» чорними полями. Цей образ, очевидно, добре запам’ятався Шевченку і він його використав, надавши відповідного переосмислення у своєму вірші.
І ще один аргумент, який наводить Петро Кралюк. Є у вірші дуже конкретна деталь. Там говориться, що славні запорожці вкрили своїм трупом поле «круг містечка Берестечка на чотири милі». І дійсно, відстань від Берестечка до сіл Пляшева та Острів (а саме на цій території розгорталися основні події битви) сягає приблизно чотири милі. Отож, цілком ймовірно, що Шевченко сам проїхав цей шлях і ці «чотири милі» зафіксувалися в його пам’яті.
Досить детально автор книги розглядає і досліджує версію про те, що Шевченко нібито побував на волинському Поліссі неподалік від Ковеля. Існує думка, що саме тут він зробив два малюнки чорною тушшю, на яких зображена церква в селі Вербка, де був похований князь Андрій Курбський, а також церква в селі Секунь, нині Старовижівського району. Петро Кралюк наводить і свідчення таких авторитетних науковців, як Михайло Шугуров і Орест Левицький, наводить слова на підтримку цієї гіпотези письменника Бориса Грінченка та мистецтвознавця Олекси Новицького. Цікава розмова була ще в 1979 році у селі Секунь шевченкознавця Петра Жура з місцевим жителем, 86-літнім Мефодієм Рижком. Останній свідчив, що «дід його Іван розповідав йому про те, що в Секунь приїжджав Шевченко, що він малював стару церкву, не нинішню, збудовану пізніше, а ще стару, ветху. Шевченко не тільки змалював ту церкву, а й намалював на дошці для неї ікону Богородиці. Коли церкву розібрали, то ту ікону перенесли до кладовищенської каплички».
Справді, цікавою виглядає подана в книзі легенда про те, як Шевченко малював ікону для церкви. Більше того, ця ікона ніби виступала як чудотворна і мала принести волю селянам. Ось так любовно зберігалася пам’ять про поета. У книзі наводиться також інший цікавий факт – згадка про Луцьк у повісті Шевченка «Варнак». Її герой перебував зі своїм повстанським загоном неподалік від цього міста. Петро Кралюк завважує, що якось невмотивовано виникає це місто в повісті, адже Луцьк лежав далеченько від місць, де діяв герой твору. Тож цілком можливо, що ця згадка про Луцьк була викликана спогадами Кобзаря про перебування в цьому місті – на той час повітовому містечку, яке, проте, зберігало спогади про славні часи, коли воно було воєводським центром, а ще раніше князівською столицею. Простежується і варіант, за яким Шевченко міг поїхати з Кременця чи Дубна на Берестечко, звідти на Луцьк, а вже далі на Ковель. Повертаючись із Полісся, він знову відвідав Луцьк, а вже звідси подався до Житомира. А перебування на Поліссі може бути підтверджено інтересом поета і тодішніх властей до особи князя Андрія Курбського і місцями, пов’язаними з його діяльністю. Адже тоді, у 30-40-их роках ХІХ століття, наполегливо творився міф про князя Курбського як великого інтелектуала та захисника православ’я на Волині у ХVI столітті. І ще варто звернути увагу на слова самого Шевченка у його повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», де герой, якого значною мірою можна ототожнювати з автором твору, згадує, що він зміряв Волинь і Поділля вздовж і впоперек, привіз пачку городнього і садового насіння, яке зібрав у волинських і подільських агрономів, а також зошит народних пісень, які записав від подолян і волинян.
Про те, що ця подорож на Волинь залишила глибокий слід у свідомості Тараса Шевченка, засвідчує його подальша творчість, зокрема поеми «Відьма», «Варнак» і «Петрусь». І, звісно, знаменитий вірш про Берестечко. Висока поезія, що стала піснею, думою, давала натхнення композиторам, закликала переосмислювати нашу історію, в якій те поле круг містечка Берестечка «почорніло я, зелене, та за вашу волю…».
Газета «Волинь», електронне видання
