Тепер з вашої ласки глянемо уважненько у свій український календар – там якраз і позначено одне-єдине жіноче ім’я – Маланка. Колись так називали дівчаток, і були вони Меланіями. Тепер таке жіноче імення – величезна рідкість. Хоч за кордоном і досі популярні співзвучні Емануель, Еммі, Емма. От якраз перед Новим роком за старим стилем або ж перед Василем святкували українці іменини Маланки. Справа зводилась не лише до традиційної чарки. З іменем Маланки пов’язаний змістовний передноворічний обряд. Образ дівчини Маланки асоціюється чомусь із незугарною вайлуватою дівкою, що береться до будь-якої домашньої роботи, але в неї все, як на біду, валиться з рук.
Тепер з вашої ласки глянемо уважненько у свій український календар – там якраз і позначено одне-єдине жіноче ім’я – Маланка. Колись так називали дівчаток, і були вони Меланіями. Тепер таке жіноче імення – величезна рідкість. Хоч за кордоном і досі популярні співзвучні Емануель, Еммі, Емма. От якраз перед Новим роком за старим стилем або ж перед Василем святкували українці іменини Маланки. Справа зводилась не лише до традиційної чарки. З іменем Маланки пов’язаний змістовний передноворічний обряд. Образ дівчини Маланки асоціюється чомусь із незугарною вайлуватою дівкою, що береться до будь-якої домашньої роботи, але в неї все, як на біду, валиться з рук.
На Волині цей обряд дуже добре зберігся на Поліссі, зокрема на Ковельщині. Веселі та дотепні поліщуки у Щедрий вечір обов’язково «водять Маланку – перевдягають соромливого дебелого парубка у жіночий одяг, фарбують йому очі, губи, щоки, пудрять носа. А свита його – перевдягнені парубки (дівчата) і дівчата (хлопці). Вивернуті кожухи, маски, розмальовані обличчя, костюми лікарів, козаків, солдат, чортів… Уся ця орава дружно йде селом і заходить у кожну оселю на вулиці. В господаря просять чемно дозволу «поводити Маланку». Дозвіл гарантує узаконення бешкету безпосередньо в хаті. Але все починається досить спокійно та врівноважено. Перевдягнений гурт співає спеціальну пісню про Маланку:
Наша Маланка не господиня,
Вона в полонці горшки мила,
Вона в полонці ложки мила,
Ложку, тарілку утопила,
Фартух шовковий замочила…
Тим часом перевдягнений у Маланку парубок намагається в хаті господаря зайнятися справами – клопочеться біля плити та печі, заглядає в баняки та каструлі, намагається мити посуд. Звичайно, не обходиться без пригод: то щось перекине, то розіллє, то розіб’є. А «господар у цей час намагається впізнати, хто ж то ховається під личиною Маланки. Для цього він дає волю рукам, обмацуючи дебелий стан дівки. А раптом вона не витримає і подасть голос? Тоді вже легше можна буде упізнати головну героїню. А робили для Маланки пишні, аж занадто, груди, навіть живота піднімали до самого носа, натякаючи на останній місяць вагітності. Вєрка Сердючка, власне, нічого нового не придумала, а вдосконалила давні добрі традиції.
– Наша Маланка не сама ходить,
Нашу Маланку Грицько водить.
Вокальна група з чистих, як джерело, народних голосів продовжує пісню, а Маланка господарює в хаті – аж курява стовпом піднімається. Господарі вже й ладні щедро заплатити гурту, але програма тільки починається. Разом з Маланкою водили й Козу. І залежало це аж ніяк не від року Кози чи Півня. Спеціально майстрували голову кози з рогами на дерев’яному кілку, на який накидали вивернутий кожух. На нього, як на коня, сідав вершник і за умовним дозволом господаря на прохання хору вершив свою справу:
– Ой Козо, Козо! Козо, небого!
Поскачи ж нам трохи, немного,
Дасть нам господар півзолотого,
А подобріє, дасть і другого.
Те, що не встигла розбити, перевернути Маланка, з успіхом довершувала Коза, яка гасала по хаті, немов навіжена. За таку виставу та за щедрівки-віншування з прийдешнім Новим роком господарі розраховувалися не тільки грошима, а й закускою та горілкою. Ось і випадала нагода після віншувань та водіння Маланки і Кози зібратися веселому гурту в когось одного у хаті й підняти чарку за іменинницю Маланку. Трапеза могла тривати й до ранку. Адже якщо водити Маланку, то водити всерйоз.
Віталій Клімчук, журналіст, Луцьк
На фото: «Щедруха у Луцькому замку»
