В кінці травня я, Світлана Соколова та мій брат, Олег Мітюхін вирішили з'їздити на Батьківщину. На жаль, так сталося, що в самому Нововолинську у нас уже нікого, крім друзів та однокласників не залишилось, але ми все одно пам'ятаємо це місто і будемо туди приїждати ще і ще.
Пропоную разом з нами подивитись на наше затишне містечко та мальовничу природу навколо нього.
В кінці травня я, Світлана Соколова та мій брат, Олег Мітюхін вирішили з'їздити на Батьківщину. На жаль, так сталося, що в самому Нововолинську у нас уже нікого, крім друзів та однокласників не залишилось, але ми все одно пам'ятаємо це місто і будемо туди приїждати ще і ще.
Пропоную разом з нами подивитись на наше затишне містечко та мальовничу природу навколо нього.
Подорож ми розпочали з Західного Бугу. Там колись у нас була дачна ділянка і я, з тих пір, пам'ятаю як там гарно та сонячно. Так само було і на цей раз. Ми знайшли наш колишній дачний будиночок. Все залишилось таким як і в дитинстві.
Метрів за 400 від дачних ділянок в'ється річка Західний Буг. Тут, як завжди, прекрасно. Буяння зелені. Хоч і неширока, але як і має бути один берег пологий, а інший високий, крутий.
Машина, на якій ми приїхали загубилася в царстві волинського різнотрав'я.
Погляньте які кучеряві дерева відображуються в темній воді річки. Вона тільки на перший погляд здається лагідною і спокійною. Тут дуже швидка течія і водовороти, де, на жаль, вже багато потонуло людей.
Сміливо можна друкувати листівку. Чи не так?
А це Городище, де колись давно давно жили люди. Збереглись тільки великі насипані вали, що захищали їх від сторонніх очей.
Ця табличка вже сама стала пам'яткою.
Подивіться скільки тут квітів! Сучасні технології ще не дозволяють передавати разом із візуальною інформацією і запахи. Там просто хотілось сидіти серед квітів і насолоджуватись запахами та співом птахів.
А це наше улюблене дерево серед валів. Воно таке одиноке і самотнє.
Також там є велетенські верби з покрученим гіллям.
І знову квіти, квіти і зелена зелена трава.
Це церква села Литовеж. Вона старовинна. Правда, раніше вона була повністю дерев'яна і голубого кольору. Зараз її по-сучасному обшили якимось білим матеріалом, але все одно вона прекрасна.
І ось нарешті ми приїхали в Нововолинськ. На в'їзді нас зустрічає шахтар з натрудженимим долонями. Запрошує щирим жестом.
В цьому будинку пройшло наше дитинство та юність.
В цій гарній будівлі дуже багато всяких державних та недержавних установ. А ще воно мого улюбленого кольору.
На наступному фотознімку Будинок культури, який височіє на центральній площі міста. А ще на площі завжди багато птахів та людей.
По центру, звичайно ж, сидить Тарас Григорович Шевченко, увінчаний гірляндами живих квітів.
Після Нововолинська дуже приємно попасти до родичів на глибоке Полісся. Дивіться, я на Згоранському озері, а виглядає майже як на морі. Легкий свіжий бриз вітається з нами. Озеро чисте і безкрайнє.
Хто із вас не бачив волинські двері з клямкою і з кольоровимим килимками? До речі, мені здається, що резинові чоботи – це невід'ємний атрибут кожного волинського подвір'я.
Обов'язково також має бути літня кухня та льох, де зберігається стільки всього…
Ну ось і все. Закінчилася наша подорож.
Дякуємо всім за увагу.
Пропоную написати такий репортаж про ваші відвідини рідного міста чи села на Волині. Буде дуже цікаво подивитись та почитати. Приєднуйтесь!
Текст Світлана Соколова
Фото Олег Мітюхін
