Незабаром свято Колодія – Українські масниці
На останньому тижні перед Великоднім постом (2012 року – з 20 лютого до 26 лютого) в Україні відзначають «Колодія»– старослов’янське свято на честь весняного Сонця.
На останньому тижні перед Великоднім постом (2012 року – з 20 лютого до 26 лютого) в Україні відзначають «Колодія»– старослов’янське свято на честь весняного Сонця. Його ще називають: Колодки, Масляниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, «ніжкові заговини» та ін. Саме у цей час повсюдно справляють, як кажуть в народі, масниці, і влаштовують подекуди «Проводи Зими».
Колодій – давньоукраїнський бог шлюбу та людської злагоди. Він – опікун подружнього життя, оберігав молодих від нещасть і недуг, заохочував до продовження людського роду. Його святкування має суто національний зміст і у нього мало спільного з «Масляною», якої на козацькій України не було – вона прийшла до нас з Росії, де у неї зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми і навіть страви готують, не такі, як на Колодія. У нас не практикуються, як у північного сусіда, агресивні кулачні бої й бійки «стінка на стінку»; відсутні льодові гірки; не печуть млинці з ікрою. В Україні традиційно готують вареники з сиром та сметаною. Цього тижня збігає останній термін, коли перед постом ще можна влаштовувати весілля. А ще – цей звичай суто жіночий і носить характер загального примирення, злагоди та всепрощення.
Чому він має назву «Колодій»? Тому, що з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже, «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, наступає новий етап його оновлення. Сонячну ознаку Колодія– маленьку вербову колодочку з навкісними хрестиками, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві (Черкащина). Парубкам, котрі за рік не одружилися, чіпляли до руки чи до пояса справжню колодку, від якої можна було відкупитися лише подарунком або поставивши могорича. Віддавали «колодку» під час Великодніх свят таким чином: дівчина дарувала кілька писанок у вишитій хусточці своєму обранцеві. За це хлопець «наймав» їй танок, тобто замовляв музику (Східне Поділля). А на Полтавщині, в окремих селах, кріпили колодку й батькам (до ноги) у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей. На Волині, зібравшись у понеділок до корчми «на колодку», одному з хлопців одягали на голову хустку, чіпляли йому деревинку і заставляли «волочити» її, аж доки той не відкупиться могоричем.
Незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України аж до 30-х років XX ст. І хоча є деякі відмінності у його проведенні в різних регіонах – зміст і характер були однаковими. Це – суто український звичай і йому немає аналогів у інших народів.
Ось як описує Колодія у своїй монографії «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (К.: Обереги. – 1993) канадійський етнограф українського походження професор Інституту дослідів Волині у Торонто Степан Килимник: «На останньому тижні перед Великим постом, сирної чи сиропусної неділі, в понеділок, сходились до корчми лише жінки. Непомітно одна з них клала на стіл сповите полінце й тоді всі враз викрикували: «Народилась Колодка (чи Колодій) народилась! Колодка народилась!». Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та відповідними піснями, співаних нині на хрестинах, на зразок «А вже наше дитянародилось, а вже дитя на світ Божий та й з’явилось», – тричі обходили навколо стола, примовляючи: «Колодка народилась!». Потім, у вівторок, колодка хрестилася, у середу їй справляли похрестини, у четвер вона помирала, у п’ятницю її ховали, а в суботу поминали, тужили і плакали за нею».
Колодій завершив свою справу – задав ритм і хід весні. Дія його теплотворна і життєрадісна. Тиждень він повладарював і відходить, помирає. За ним тужать жінки:
Колодій-чику-чику
І голуб-чику-чику!
Ждали тебе цілий рік,
Та короткий тобі вік!
Отаке поетичне свято, багате образно-символічними дійствами, загадковими ритуалами, добрими побажаннями, щедрою гостино створили наші предки ітривало воно цілий тиждень, супроводжувалося веселими піснями, запальними танцями, жартівливими діалогами і забавами. Ось як, наприклад, співали у цю пору в Зборівському районі на Тернопільщині:
Стояла на колодці,
Моргала на хлопців.
– З гаю, молодці, з гаю,
Я чорні очі маю.
Готували для цієї події і спеціальні цілющі напої з трав, що давали людям бадьорість й лікували від хвороб. Таємниці приготування «колодієвих напоїв» відкрив відомий лікар-фітотерапевт з Яготина на Київщині Євген Степанович Товстуха. Захоплюючу розповідь про це можна прочитати в його книзі «Українська народнамедицина» (К.: Рось. – 1994).
У час, коли люди проводжають зиму і закликають весну, Колодій допомагає повернути їм втрачене здоров’я, силу, бо саме тоді вони відчувають загальну втому – не вистачає свіжої садовини та городини. А тому на початку холодів, ранньої весни, чи влітку, коли ще буяє рослинне царство, вміли наші далекі предки готувати колодієвий напій. Збирали барвисте різнотрав’я: медунку, подорожник, цикорій, яглицю, м’яту, чебрець, липовий цвіт, кропиву, деревій, калину, смородину, аґрус, первоцвіт, верес, материнку. Спеціально для сонячного трунку відшукуються рослини, які цвітуть яскравими квітками жовтого кольору.
Цей священний напій значно додає сил, молодечої наснаги, емоційної рівноваги. Одних він заспокоює, інших позбавляє нудьги й безнадії, туги за втраченим коханням, оздоровлює літніх людей і виснажених сухотами, допомагає хворим. Впродовж семи днів у давнину смакували Колодієві напої, бо наостанок разом з Колодієм повинні були вмерти усі злі та ворожі сили, а тому наприкінці розваг він ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною добротою. Усі раділи йому, цілувалися, жартували та співали пісень, адже наближається Великдень:
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав докупки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки!
Прадавнє свято українців повертає нас до своїх коренів, учить добру, мудрості, злагоді, очищає душу, виводить за межі буденного, гнітючого, приноситьрадість і світлу надію. По крихітці збираємо те,що втрачене впродовж віків, починаємо відроджувати і знайомити широкий загал із забутими традиціями.
Тож будьте здорові, дорогі земляки і всі добрі люди, з пресвітлим празником Колодія, з провесінню! А на тижні відвідайте Центр народознавства «Мамаєва слобода» (їхати від М. «Шулявська» до вул. М. Донця, 2).
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію.
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію!
