До дня пам'яті Олени Пчілки
(1849-1930)
Київ, січень 1930 року. На прем’єрі вистави у холодному приміщенні драмтеатру імені Ів. Франка Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) застудилася. Грип дав ускладнення. Влітку вона була така слаба, що ледве ходила. Але це не зупинило агентів ГПУ, які вересневої ночі прийшли до неї з обшуком.
До дня пам'яті Олени Пчілки
(1849-1930)
Київ, січень 1930 року. На прем’єрі вистави у холодному приміщенні драмтеатру імені Ів. Франка Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) застудилася. Грип дав ускладнення. Влітку вона була така слаба, що ледве ходила. Але це не зупинило агентів ГПУ, які вересневої ночі прийшли до неї з обшуком. Нічого не знайшовши, вони сказали тяжкохворій: «Одягайтеся, поїдете з нами!». «Я не можу ходити сама, я не можу ходити навіть, коли мене підтримують» – відповіла жінка спокійно, але твердо. Олену Пчілку залишили в спокої, але через десять днів після того жахливого випадку її не стало. 4 жовтня пішла з життя славетна діячка української культури – поетеса, прозаїк, драматург, науковець-етнограф, журналіст, видавець, палкий борець за українську національну справу; зразкова мати, яка народила і виховала патріотами шістьох дітей, і серед них геніальну доньку Лесю.
У день похорону подвір’я і вулиця Овруцька перед будинком, де в останні роки мешкала письменниця, були заповнені людьми. Усі стояли мовчки і оглядалися, бо в натовпі помічали агентів. Ховали Ольгу Петрівну тихо – ні священиків, ні оркестру. Об’єднані спільним горем, прийшли попрощатися друзі та знайомі. Серед них – Михайло Грушевський з дружиною Оксаною Стешенко, Микола Зеров, Марія Грінченко, Микола Садовський. Сумна процесія розтяглася на кілька кварталів, не зупинившись, пройшла повз будинок Академії Наук на Володимирській. Сподівалися, що ця установа якось відреагує на смерть видатної жінки – вченого, літератора, педагога, громадського діяча. Але надії не справдилися там вже віяли нові вітри, багато науковців, з якими Олена Пчілка працювала, були у тюрмах, таборах, або звільнені з роботи. Академічна будівля стояла мовчазна і відчужена. Дуже повільно, не зупинившись, усі пройшла повз неї і попрямували до Байкового кладовища. Останнє місце спочинку Олени Пчілки поруч з могилами чоловіка, сина Михайла, доньки Лесі. В абсолютній тиші відчувалися скорбота і мовчазний протест: ані виступів, ані промов. Та хіба в офіційному прощанні, яке дозволялося в такій ситуації, можна висловити те, що було в серцях присутніх? Михайло Грушевський, кинувши на труну грудку землі, сказав: «Нехай ця земля буде Тобі пухом! Вічна Тобі пам’ять на рідній землі». Це були єдині слова над могилою Великої Українки. Через кілька хвилин тільки найближчі друзі і родичі залишилися біля свіжого пагорбу землі.
Упродовж багатьох років від нас приховували творчу спадщину Олени Пчілки, бо ж згадували її найчастіше тільки як матір Лесі Українки. Титанічна особистість – до кінця не пізнана, не осягнута у всій своїй повноті, з якої не зняті облудні ярлики суб’єктивізму й до цього часу не видані всі її твори. Справжня українська інтелігентка, одна з найосвіченіших жінок свого часу, вірою й правдою служила поставленій меті – бачити Україну вільною, незалежною. Полум’яний борець патріот, непримирима до несправедливості, безкомпромісна у стосунках з політичними опонентами, навіть важкохворою Ольга Петрівна не зрадила своїм поглядам та ідеалам.
Ольга РУТКОВСЬКА
