Святиня, народжена на Волині
До 450-річчя написання Пересопницького Євангелія
СВЯТИНЯ, НАРОДЖЕНА НА ВОЛИНІ
До 450-річчя написання Пересопницького Євангелія
29 серпня 2011 року в селі Пересопниця на Рівненщині
– батьківщині української Першокниги – відбудеться
широкомасштабне відзначення 450-річчя з часу створення унікальної реліквії.
Доля цієї визначної пам’ятки української писемної культури складна, утаємничена, сповнена пригод і загадок. Впродовж п’яти років, починаючи з 15 серпня 1556-го, у Дворецькому православному монастирі при церкві Святої Трійці на Волині (поблизу міста Ізяслав Хмельницької області) і до 29 серпня 1561 року, в Пересопницькому чоловічому монастирі пресвятої Богородиці (тепер село Пересопниця Рівненського району Рівненської області), зі церковнослов’янської (староболгарської) мови перекладалося руською (староукраїнською літературною, близькою до народної), перше рукописне вітчизняне чотирикнижне Євангеліє. В ХУІ стол. на острівці православ’я, в оточенні католицизму, справжній високий подвиг духу і віри здійснили Михаїл Василієвич, писар і, можливо, художник, син протопопа Сяноцького з Перемишлянщини, та архімандрит Григорій, настоятель Пречистенського монастиря, який досконало володів кількома мовами. Їхнє творіння – шедевр епохи українського Відродження, національна святиня, що має світове значення.
Замовниками та меценатами перекладу Євангелія були княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська (в чернецтві ігуменя Параскева), дружина князя Кузьми Івановича Заславського (Жеславського), та їхні зять і дочка, князі Іван Федорович та Євдокія Чарторийські з Клевані. За задумом і умовами чотирикнижжя мало бути не тільки переписане, а й перекладене на живу народну мову, а також багато орнаментоване. Шляхетні інтелектуали йшли в ногу з часом – тоді вся Європа заходилася «перекладати» Біблію з латини, грецької, іврита на національні мови, щоб люди різного стану краще могли зрозуміти Святе Письмо.
Писався текст патиком – загостреним стеблом очеретини, гарним почерком, двома типами шрифтів – уставом і півуставом. На виготовлення Першокниги майже у 500 аркушів, розміром 380х240 мм кожний (у рукописі їх 482), по-мистецьки оздоблених малюнками і рослинним орнаментом, пішло ціле стадо молодих ягнят, козенят і телят, зі шкіри яких за спеціальним рецептом виготовлявся пергамент.
Пересопницьке Євангеліє символізує історичні корені української духовності, воно є свідченням завершення формування української народності, бо дає повну можливість відтворити стан старої української літературної мови. Цей унікальний історичний документ є визначним мистецьким досягненням з боку художнього оформлення, а також великою цінністю з погляду лінгвістики і філології (у тексті широко використовувався волинський діалект).
1630 року Пересопницький монастир став єзуїтським колегіумом. Монахи, які тікали від католизації православних земель, перевозили і, як зіницю ока, зберігали реліквію, ховали її, передавали з одного православного монастиря до другого. Священики таємно читали слово віри і правди, його чула паства і воно діяло сильніше усіх закликів і переконань: Бог говорив з народом його рідною мовою. Після зруйнування Пересопницького монастиря Книга мандрувала крізь віки невідомими шляхами і перелогами. В архівах віднайдено згадку, що 1701 року, на початку Північної війни, Євангеліє виринає з небуття і потрапляє до рук гетьмана Івана Степановича Мазепи, який з дарчим написом «у місяці квітні 17 дня» передає його Переяславському кафедральному собору. І невідомою була б подальша доля Першокниги, якби на неї не звернув свій погляд молодий вчений Осип Максимович Бодянський. Славетний фольклорист, етнограф, історик, перекладач, видавець, друг Миколи Гоголя, 1837 року відкрив її світові і ввів в науковий обіг.1845 року вклонився святині і Тарас Шевченко, відзначивши у звіті Археологічній комісії вишукане і розкішне оздоблення Євангелія а також те, що воно «написане малоросійським наречієм 1556 года ». Справжній шедевр світової культури і релігійної думки вагою 9кг 300г, за красою і багатством оформлення не має собі рівних серед українських літописів.
Після переведення духовної семінарії з Переяслава до Полтави (1862) туди була перевезена і уся бібліотека. На початку ХХ стол. Євангеліє знаходилося у Полтавському давньосховищі, потім – у обласному історико краєзнавчому музеї. Під час Другої світової війни його евакуювали до Росії де воно перебувало в Уфі, а 1948 року – повернули в Україну, до заповідника «Києво Печерська Лавра». Нині перший рукописний канонічний переклад Святого Письма рідною мовою отримав постійну прописку у фондах Інституту рукописів Національної наукової бібліотеки АН України імені В. Вернадського. Євангеліє має два факсимільних видання невеликими накладами – у 2001 і 2008 рр.
За роки незалежності на оригіналі Пересопницького Євангелія, поряд з Конституцією України, вже чотири президенти присягалися на вірність народові і державі. Щоправда, за кілька днів до інаугурації першого президента Леоніда Кравчука у 1991 році ще ніхто не знав, як саме він складатиме клятву. І коли до Миколи Григоровича Жулинського звернулися депутати за порадою, його відповідь не забарилася: на одній з найбільших святинь нашого народу – на Пересопницькому Євангеліє.
«Я, волею народу вибраний президентом України, вступаючи на цю високу посаду, урочисто присягаю на вірність Україні…» – клянуться на святому письмі Президенти. І якщо вони порушать її, то будуть покарані Богом. Слава Україні!
Рутковська Ольга
