ВОЛИНЬ У ВІЙНІ
ТОП-10 невідомих фактів про війну на Волині
Журналіст Володимир Лис оприлюднив десять найприкметніших, невідомих або маловідомих епізодів Другої світової війни на Волині.
Про це пише «Волинь-нова» .
1. Тепер вже, здається, ні в кого не виникає сумніву, що Друга світова війна на Волинь прийшла не в червні 1941, а у вересні 1939 року з нападом гітлерівської Німеччини на Польщу. Вже в перші дні тієї «вересневої війни» до Війська Польського було мобілізовано понад 5,5 тисячі жителів тих повітів Волинського воєводства, які тепер належать до нашої області. Якщо додати до них тих, що вже служили у війську та службовців «другого ешелону», то вийде цифра в понад десять тисяч.
Кожен десятий волинян загинув, ще близько півтори тисячі потрапили у полон. Більшість учасників вересневої війни вдруге стали солдатами, тепер уже Червоної Армії у 1944-му. Протягом перших двох тижнів війни у 1939 році німецька авіація зробила до десятка нальотів на Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський.
2. Уперше чобіт німецьких загарбників вступив на волинську землю, за свідченнями волинян-старожилів, вже 16 вересня 1939 року. Досить потужна німецька колона форсувала Буг в районі Ягодина, а також північніше і південніше й посунула в напрямку Ковеля. Через два дні вона досягла його околиць. А дехто твердить, що бачив солдатів вермахту і на ковельських вулицях. Хоча навряд, зважаючи на доволі потужний польський гарнізон.
Тут же, біля Ковеля 21 вересня відбулася зустріч представників радянського і німецького командування, після чого колона розвернулася на захід. Протягом 22-23 вересня німецькі війська, які вклинилися на волинську територію тут, а також на південному заході нинішньої області, були відведені за Буг. Більше того, на Холмщині протягом двох тижнів перебували підрозділи Червоної Армії. Є дані, що в німецькій колоні, яка «завітала» на Волинь, перебував і майбутній генерал-фельдмаршал фон Кляйст.
3. Що до війни з Німеччиною «перші совєти» готуються, стало зрозуміло, коли вже 1940 року почали відселяти жителів прикордонних сіл і хуторів. Всього повністю або частково було відселено мешканців 48 сіл і понад ста хуторів Шацького, Головнянського, Любомльського, Устилузького, Володимир-Волинського і Порицького районів.
У прикордонній зоні глибиною до тридцяти кілометрів спорудили понад 170 дотів, дзотів і окремих вогневих точок. У перші дні війни багато з них стали колективними братськими могилами.
Протягом квітня-червня 1941 року лише над територією Волині було зафіксовано понад півсотні порушень повітряного простору, а вісім літаків посадили на військових аеродромах. Льотчиків «дружньої Німеччини» звісно ж відпустили разом з технікою. Водночас за ці місяці було заарештовано понад 200 волинян за «розповсюдження чуток» про близьку війну з Німеччиною. Гірка іронія долі – більшість з них розстріляли вже після початку війни 22-24 червня у в'язницях Луцька, Ковеля, Володимира-Волинського.
4. Уже першого дня війни потужний броньований кулак, який вторгся у велику п'ятдесятикілометрову «дірку» між позиціями п’ятої (Волинь) і шостої (Львівщина) радянських армій, здійснив кидок, гідний Книги рекордів Гіннеса, якби вона тоді існувала, – під вечір 22 червня ворожі війська, подолавши майже без опору 65 кілометрів, вийшли до Горохова. Про стан оборони в перші дні війни свідчить хоча б такий факт: Луцьк і Любомль, розташований лише за двадцять кілометрів від кордону, німці взяли в один день – 25 червня. Бої на захід від Луцька тривали до 27 червня.
5. 26 червня розпочалася чи не найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни, яка за кількістю бронетехніки, задіяної в ній, перевищує навіть знамениту Орловсько-Курську. Але, як засвідчує у своїх мемуарах маршал Костянтин Рокоссовський, який тоді командував дев'ятим механізованим корпусом, у військ, які підійшли в трикутник Рівне-Луцьк-Броди, не було навіть карт цієї місцевості, а були лише карти земель, розташованих за Бугом – до Любліна і далі. Отже, таки збиралися воювати на чужій території.
Під час цього танкового побоїща, яке закінчилося поразкою радянських військ, був встановлений ще один сумний рекорд, абсурдний за своєю безглуздістю: екіпажі півтори тисячі радянських танків, в тому числі майже шести сотень новеньких «тридцятичетвірок», підбитих або заглухлих на полі бою, були розстріляні своїми ж на виконання горезвісного таємного наказу колишнього наркома оборони, «першого червоного офіцера» Клима Ворошилова.
6. Німецькі війська повністю окупували область 8 липня, коли за наказом командарма 5-ої армії Потапова її підрозділи залишили селище Колки та ще близько тридцяти населених пунктів Колківського, Маневицького, Цуманського та Олицького районів. Для порівняння скажемо, що цього ж дня німецькі війська взяли Житомир і вийшли на підступи до Києва, оборона якого почалася 10 липня 1941 року.
Відразу після окупації в область ЦК КП(б)У направив або залишив для підпільної роботи і організації партизанських загонів в окупованій області майже дві з половиною сотні партійних і комсомольських працівників. Більшість із них або не дійшли до місця призначення, або вже в своїх містах і селах були розстріляні німцями. Вдалося організувати кілька підпільних груп і чотири загони, з яких ефективно почав діяти, по суті, лише один – Степана Шковороди в Шацькому районі.
7. У квітні 1942 року на хуторі поблизу села Рудка-Козинська Рожищенського району відбувається нарада керівників ОУН з участю Романа Шухевича, Дмитра Клячківського, Миколи Лебедя та інших провідників, на який приймають рішення про створення Української повстанської армії. Перший зафіксований бій повстанців з німцями – у серпні 1942 року сотні Остапа (Сергія Качинського) біля села Піддубці Луцького району. Восени 1942 року на Волинь приходять відомий партизанський чекістський загін Дмитра Медведєва і з'єднання Антона Бринського. Наступного року – з'єднання Олексія Федорова, який одночасно очолює підпільний обком КП(б)У.
Із березня по листопад 1943 року на території восьми районів діє повстанська Колківська республіка, яка за цей час зазнає вісімнадцяти нападів з боку німців і півтора десятка – з боку червоних партизанів Медведєва, Федорова та інших. Всього за воєнні роки на Волині діяло або рейдувало сім з'єднань і майже два десятки окремих загонів і груп червоних партизан загальною численністю трохи більше 30 тисяч чоловік, з яких жителями області було близько шести тисяч. У серпні 1943 року підрозділи УПА на короткий час здобули місто Камінь-Каширський, на початку наступного року зробили спробу оволодіти Гороховом. У Турійському районі діє Волинська Січ.
8. Визволення області військами Червоної Армії, як відомо, почалося 29 січня 1944 року. Тепла зима і відлига, яка привела до розливу річок і боліт, дозволили сповна використати кавалерію, що несподівано прорвалася до Луцька і оволоділа містом. Сталін не повірив у те, що Луцьк визволено, і на честь цієї події у Москві салютували лише 5 лютого. Саме це число довго, аж до середини 1960-х років, вважалося офіційною датою визволення нашого обласного центру. Для порівняння скажемо, що Вінницю, розташовану значно східніше, визволили від німців лише на початку квітня, а весь Крим – 12 травня 1944 року.
Тоді ж, навесні сорок четвертого, на Волині з приходом радянської влади відновилися масові репресії. Перші арешти були проведені вже у лютому-березні, а 18 травня 1944 року на території восьми східних районів області була проведена масова облава, під час якої було заарештовано понад тисячу українських патріотів. Через кілька днів на схід помчали перші три ешелони, а всього до кінця року з Волині у Сибір, Казахстан, в Архангельську область було відправлено п'ятнадцять поїздів із майбутніми в'язнями ГУЛАГу.
9. Війна у 1944 році, на відміну від 1941-ого, застрягла на Волині надовго. Але всі рекорди побила битва під Ковелем. Це єдине українське місто, яке війська Червоної Армії не могли взяти більш ніж чотири місяці. Звичайно, посилена оборона його німцями була ще й тому, що Ковель як великий залізничний вузол стояв на перехресті кількох важливих стратегічних напрямків.
Першу, доволі нахабну спробу захопити Ковель ще до підходу частин регулярної армії зробили загони партизанського генерала Олексія Федорова в першій половині лютого. Ця авантюра закінчилася доволі печально. З'єднання під час бою на підступах до міста втратило більше половини свого складу, а самого Федорова від покарання врятувало лише його партизанське минуле.
Коли стало зрозуміло, що оволодіти Ковелем із ходу не вдасться, наказом Сталіна був спеціально створений Четвертий Білоруський фронт. Це єдиний з фронтів, які діяли під час Великої Вітчизняної, який проіснував менш як два місяці. Про цей фронт воліли не згадувати, коротка розповідь про нього є лише у багатотомній «Истории Великой Отечественной войны 1941-1945 г.г.» До складу фронту було віддано чотири загальновійськові, дві танкові і дві повітряні армії. Сила! Але вона довго нічого не могла подіяти з іншою силою.
Під Ковель тричі приїжджав заступник Верховного головнокомандуючого маршал Георгій Жуков. Після другого його візиту були зроблені оргвисновки, яких, здається, не було з сорок другого року. Було понижено у званні і позбавлено посад аж 28 осіб вищого офіцерського складу, в тому числі й другого командуючого фронтом генерала Павла Курочкіна, а сам фронт розформовано. Ковель змогли взяти лише 6 липня.
10. Офіційною датою остаточного визволення області вважається 21 липня. Але спогади волинян старшого віку та й архівні документи засвідчують, що, наприклад, моє рідне село Згорани, а також Шацьк, Піщу, Пулемець було визволено 22 липня, а крайні населені пункти північного заходу області Хрипськ і Красний Бір – 23 липня. Отож, як часто велося, очевидно поспішили відрапортувати завчасно про повне визволення з випередженням на два дні. Більше того, певний час датою визволення Волині від фашистських загарбників вважалося навіть 20 липня.
Після визволення області понад півтори сотні тисяч волинян воювали на фронтах в Польщі, Німеччині, Східній Пруссії і Прибалтиці, служили у військах в тилу, наближали Перемогу на трудовому фронті. Майже кожен третій не повернувся до рідних домівок. А ще близько п'яти тисяч молодих шістнадцятирічних-сімнадцятирічних юнаків, яких називаємо солдатами останнього воєнного призову, чекали страждання і багатьох мученицька смерть у далеких саратовських степах.
Нині серед близько шести тисяч фронтовиків, учасників бойових дій, які є в області, більше половини – це оті колись молоді хлопці, мобілізовані у сорок четвертому, а нині люди похилого віку, які живуть переважно у наших селах і селищах, і є найбільш незахищеними ветеранами, про яких не завжди згадують на 9 Травня. Згадаймо їх і віддаймо належну шану.
Друга світова війна у вересні 1939 року на волинській землі тривала 14 днів: розпочалася з приходом 16 вересня німецьких, а 19 вересня – радянських військ. Останній бій між Червоною і польською арміями відбувся в районі Шацька 28-29 вересня 1939 року. У 1941 році бої між частинами Червоної Армії і німецького вермахту тривали сімнадцять днів – з 22 червня по 8 липня. А ось в 1944 році війна на Волині продовжувалася цілих 177 днів – з 28 січня (на крайньому рубежі області) і до 23 липня, коли були визволені останні населені пункти Волині.
За три роки окупації німці знищили понад 165 тисяч мирних волинян у наших селах і містах. Досі вважається, що при визволенні Волині загинули майже 26 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Хоча ця цифра насправді є більшою щонайменше у два з половиною рази.
Додам: у Володимирі-Волинському наприкінці 1939 – на початку 1940 року діяла Німецько-радянська комісія з обміну населенням. Велика кількість людей з'їхалася до міста аби потрапити за Буг. 5 вересня у Володимирі відбулася демонстрація місцевої німецької громади на підтримку Гітлера.
