«… ЛЕСЯ НАРОДИЛАСЯ КАССАНДРОЮ, МАВКОЮ, ОДЕРЖИМОЮ, ІФІГЕНІЄЮ…»
Дещо про міфологічні уподобання Лесі Українки
(1871-1913)
Леся Українка – історик, етнолог, філософ…Так, це теж вона – наша поетеса і драматург, багатьом невідома, із загадковою і чарівною душею, такою, як і душа України.
Пізнати духовний світ предків, зв’язок давніх українців з культурами інших народів Леся Петрівна прагнула ще молодою дівчиною. Вона так запалилася цим бажанням відкриття світів релігійної думки, що вирішила 1890 року написати для своїх молодших сестричок підручник «Стародавня історія східних народів». За порадою звернулася до рідного дядька, видатного історика Михайла Драгоманова, який порекомендував їй познайомитися з творами відомих французьких та німецьких вчених. Через 20 років вона намагається завершити свої нотатки, але вже не встигає побачити їх виданими. Ця оригінальна праця завдяки зусиллям сестри Ольги Косач-Кривенюк вийшла друком лише 1918 року в Катеринославі (через п’ять років після кончини Лесі).
У поетеси не було ніяких сумнівів у тому, що українці належать до індо-європейської сім’ї, і основа їхньої міфології та сама, що й у інших арійських народів. Вона зазначає: «Тією мовою санскритською написана «Веда», збірник гімнів (святих пісень) індійських. Народ, що співав тії гімни, зветься арійцями, що значить «славетний, благородний», а в порівнянні з грецькою – «сильний, ярий». («Рігведа» – зібрання релігійних поетичних текстів, що включає 1028 гімнів, поділених на 10 книг (мандал), складених близько 1700-1100 рр. до н.е., і є одним з найдавніших зразків усної релігійної поезії у світовій літературі). Ці древні пам’ятки народної віри, перекладені поетесою, потрясли глибиною світовідчуття і мали величезний вплив на подальшу творчість, зокрема, на її драми. Опрацювавши величезний науковий матеріал, Леся сміливо проводить деякі санскритсько-українські паралелі. Приміром, божество вогню Агні вона ототожнювала з Дажбогом у староукраїнській вірі. А хіба перекладений нею Гімн Агні-Вогню не нагадує нам давні колядки-гімни на честь Сонця?
Ясного Агні для вас викликаю, господаря дому.
Ми його хвалимо в гімнах, дарунки даємо,
Він же на світі держить всі створіння
й богів своїх вічних.
Либонь нам бога такого хвалити, що всім
дає щастя,
Либонь дивитись, як він росте, як він
славою грає!
Дай нам, Агні, товариство хоробре
й багатство щасливе,
Дайнам хорошу сім’ю і великі достатки!
У контексті народного предковічного світогляду розглядає творчість Лесі Українки видатний вчений-санскритолог й філософ Володимир Шаян у своїй фундаментальній праці «Віра ПредківНаших» (Канада, Гамільтон,1987 рік). Він пише про поетесу, як про оригінального інтерпретатора міфологічних сюжетів, зосереджує увагу на її зацікавленні східними культурами: «Геніальні люди народжуються із зорею чи тавром свого призначення на чолі. Доля веде їх за руку, як казав Шевченко. Доля цілої нації з ними і в їхньому серці. Леся народилася Кассандрою, Мавкою, Одержимою, Іфігенією. Вона була пророчицею і це чітко проголошено в її «Кассандрі». Доля дала їй благородний дар. Дала їй високу й широку освіту. Дала їй красу душі і красу всієї природи. Дала їй змогу зрозуміти душу народу в його фольклорі, але вирвала її з лабет темного етнографізму, показала їй глибокий, не проявлений зміст, філософію і метафізику української природи». А щевчений називає поетесу «Високою Жрекинею Святині Українського Слова і Духа».
Ведійські молитви, якими так захоплювалася Леся, дали їй змогу зрозуміти первісну релігію «батьків своїх» – арійців і відчути, як народжується міфологія, що є мовою релігії. Звідси і пояснення світовідчуття поетеси, яка одухотворює природу, живе з нею спільним життям, яка дає їй сили творити. Завдяки перлинам волинського фольклору з’явився неперевершений шедевр «Лісова пісня», де замилування фольклором знаходить філософське й релігійне обґрунтування.
Леся неодноразово говорила своїм рідним, що вона вихована на фольклорі, як «англієць на Біблії» і що у неї «лісова душа». Відвідавши якось ковельський ліс і урочище Нечімне, вона була вражена баченим на все життя. Переживання, пов’язані з ним, його таємничість, якась незрозуміла сила у її свідомості, стали символом усієї української природи. Нечімне зконцентрувало усе це в одне драматичне переживання, що пізніше вона називатиме «релігією своїх предків». «Ви, старші, про це нічого не знали, – згадує вона, –в місячну ніч бігала самотою в ліс. І там ждала, щоб мені привиділася мавка… Зачарував мене сей образ на весь вік». А міфологічні істоти, зображені поетесою, складають майже повністю лісовий і річковий пантеон божеств, якими наші пращури населяли оточуючий світ. Дослідники передбачають, що прообраз Мавки сягає часів сивої давнини, можливо, навіть тих, коли писалася Рігведа, і перегукується з образом лісової феї Араньяні. Вона має подобу дівчини, живе в лісових хащах, харчується лісовими ягодами і травами. До неї за допомогою звертаються подорожні, які заблукали у лісі. Для давніх індійців, як і для праслов’ян, важливу роль у їхніх віруваннях посідав культ дерев, річок, гір, землі, неба. Вони вірили, що немає нічого мертвого в природі, немає тіла без душі.
«Лісова пісня» навіює нам ще одну асоціацію. Як для індусів улюбленим є образ Крішни з сопілкою, на чарівний поклик якої звідусіль збігаються такі ж юні вівчарики, так і для українця традиційним є образ вівчаря з сопілкою, який випасає корів. Цікаво, що різновидом імені Крішна є: Гопа, Гопала, Гопал. Чи не споріднена ця назва з нашим знаменитим гопаком? Адже відомо, що колись він був також танцем чабанів і воїнів, тому недарма полюбився запорозьким козакам.
В останній період свого недовгого стадницького життя поетеса знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…» з життя древніх єгиптян – про боротьбу двох ідеологій: нової християнської, що обслуговувала панівну верхівку, і старої, еллінської, що культивувала свободу і красу людини. У творі йдеться про те, як діти грецького філософа Теокріта ховають у пустелі батькові папіруси і звертаються з проханням до бога Сонця берегти їхні скарби, щоб нащадки дізналися колись про велику мудрість пращурів: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!».
Тож бережімо, як заповідала Поетеса, скарби нашої духовності, і нехай священний вогонь Прометея осяває усю її творчість!
ОЛЬГА РУТКОВСЬКА
ДОРОГІ ЗЕМЛЯКИ І ЗЕМЛЯЧКИ!
У дні славного 140-річного ювілею від дня народження Лесі Українки вклоніться пам’яті геніальної поетеси і славетної родини Косачів, які спочивають на старому Байковому цвинтарі.
Хто ще не був у Музеї Лесі Українки, обов’язково відвідайте його надзвичайно цікаву експозицію .
