Народилася 31 січня 1955 р.у с.Луків Турійського району Волинської області.
Після закінчення школи у м.Нововолинську поступила і закінчила у 1980 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка.
Свою професійну діяльність розпочала у Всесоюзному науково-дослідному інституті цукрових буряків, де пройшла шлях від інженера до кандидата біологічних наук, завідувача лабораторії селекції.
У науковій сфері необхідніі глибокі професійні знання, талант дослідника, самовідданість і працездатність, воля та інші риси вченого-генетика. Проте, життя доводить, що це добре узгоджується з поетичним сприйняттям світу і людей, ліричним станом душі, потребою поділитися з близькими людьми тим, що хвилює її, донести до них відгомін буремних почуттів, сумнівів, страждань. Мої поетичні спроби – ще один крок до глибшого розуміння духовного світу людини, осяяного найсвітлішим і найголовнішим почуттям.
Тільки той, хто здатен любити і страждати,
живучи у безмежному світі кохання ,
може доторкнутися до його вічних істин.
Мирослава Корнєєва
Мирослава Корнєєва
|
Скупаюся у різнобарв’ї осені: Піду по срібних травах босоніж, Порушу кришталеву просинь озера, Багрянець клена, жовтина беріз.
На мої плечі бережно осиплеться, Серпанок, що мов пісня долина. На осінь я не можу надивитися, Як в ту криницю, що не має дна. |
Таке чудово – ніжне літо бабине. Коли його кохання осяйне. А без любові – значить інші фарби Всевишній для природи підбере:
Дощами чорно-білими, холодними І душу, й тіло миттю отрезвить. І сірими туманами заповненим Мені без тебе видається світ. |
***
|
У сиволіття відпливли човни Моїх дитячих радостей, печалей. Де ці безбожні грішники причалили, На березі вони, а чи на дні?
Де юності величні кораблі? Чи потонули в грізнім океані, Чи то любов втішає нас обманами, Мов клин отих останніх журавлів? |
Де зрілих років мій рятівний круг, Той, що потоне лиш в палкій любові, Або в молитві, пошепки ромовленій, Що так нехотячи зірвалась з губ.
Відремонтований для старості ой пліт, Яким пливти у двох, чи в самотині? Чи може в бурю, чи в погожу днину Життєву річку переходить вбрід? |
***
|
То є життя – казав ти у задумі. А я горнулась до твого плеча, Бо серед сотень однакових буднів Знов загорілась славлена свіча.
Людських стосунків глибина і зверхність Непізнані ніким іще до дна, Бо чим я заслужила твою щедрість І щирий дар душевного тепла? |
Чому зі мною впевнений і скутий, Холодний і жагучий, мов вогонь, О любий мій, я хочу знов відчути Жар серця і тепло твоїх долонь,
Бо я від них – хмелію до знемоги. Беззастережно і без каяття Я дякую за нашу зустріч Богу. То є життя. |
|
*** Безсонна ніч…Утрачена розмірність Для категорій простору і часу. В безсонну ніч, зачеплену за вічність, Так боляче пекли твої образи,
В безсонну ніч я марила тобою, Хоча між нами всі мости згоріли. Немає переможців в тому бою, Де двоє і страждали, і любили. ***
|
Ти – маестро. Я – глядач у залі. Ні зійдуться наші береги. Не зустрівшись, ми вже попрощались Не на мить коротку. Назавжди. Та жорстока пам'ять не вщухала, Роздирала серце, гнала сон, Музику одвічну воскресала, Що лилася із твоїх долонь. Звуки ті наповнили стражданням Мою душу і моє єство. І немов передчуття кохання Ненароком в серці ожило.
|
