Spread the love
Моя душа осяяна голосом і струнами
Народилася 29 лютого 1960 року у с. Дубове Ковельського району Волинської області. Голос Світлани у супроводі срібних звуків бандури часто звучить з ефіру, зі сцен престижних залів України і за кордоном, де виступи завжди користуються величезним успіхом. В репертуарі співачки – класика і обробки народних пісень, романси і сучасна музика. Відомі композитори й поети дарують їй свої твори, які вона із задоволенням виконує.
Все починалося з маминої і батькової пісні, з розповідей про хутори у волинських лісах, де пройшло їх дитинство. Дивувалась малою, чому у тата, який співав «Очерет мені був за колиску», зволожувались очі, а потім він довго про щось думав. Мама часто любила співати і в лісі, і в полі, і коли поралась у хаті. Можливо, втіленням її мрії був іграшковий рояльчик, на якому вона одним пальцем підібрала мелодію «Іванко, так Іванко» і навчила мене…
Про себе і зараз думаю, що маю душу щиру й вразливо незахищену, але при цьому мабуть присутні і крицева міць характеру, і вміння витримувати життєві випробування, яких вистачає й донині. І це виявилось ще з дитинства, коли дівчинкою я, Світлана Оліщук, їздила із села Дубове до Ковеля в музичну школу рейсовим автобусом і в дощ, і в зимову негоду. Навчаючись у Луцькому музичному училищі, активно займалася громадською і концертною діяльністю. Потім поєднувала навчання у Львівській консерваторії по класу бандури з творчими пошуками у тріо бандуристок і вже тоді виїжджала з концертами до Іспанії, Німеччини, Індії і Непалу.
Згодом, у Києві, витримавши конкурс у Національний оркестр народних інструментів, розривалася між первістком-синочком Климом і гастролями. А потім, вже працюючи в Оркестрі народних інструментів Національного радіо, подарувала коханому чоловікові Григорію другого сина – Тимофійка.
Я увійшла у фантастичне озеро Мирної Води – прізвища, козацьке коріння якого дало рід Мирводи на Чернігівщині. І не випадково зовсім інше, вже казкове озеро Нечимне, на берегах якого юна Леся Українка надихнулася на створення казки-феєрії «Лісова пісня», щороку вабить мене своїми чарами. Вже дев'ять років поспіль мій голос і голос сопілки сина Тимофія, який виконує мелодії Лукаша, записані Лесею Українкою, звучать в урочищі на літературно-мистецькому святі «Лісова пісня». І приємно, що нинішнього року мою участь у проведенні традиційного дійства відзначив Подякою голова Волинської обласної державної адміністрації Микола Романюк.
Чому я обрала бандуру? Хоч би як не відповіла – це був вибір, посланий згори… Звучання струн цього національного інструмента – невід'ємне від мене, воно огортає своєю таємничою і прозорою аурою української стихії. А ще я мала чудових і талановитих вчителів: Маслечко Надія Григорівна (музична школа), заслужений працівник культури, Ткач Тетяна Петрівна (музичне училище) та професор Герасименко Василь Явтухович (консерваторія), за що їм низько кланяюсь.
Новим етапом моєї вокальної та інструментальної творчості став квартет «Благовість-2000» (скрипка, бандура, альт, віолончель), який ми з колегами створили у 2000 році. Народний інструмент посів у ньому гідне місце, надавши неповторного колориту. Я ж отримала змогу як черпати зі скарбниці народних пісень, так і добирати у свій репертуар найкращі твори сучасних талантів. З часом стала палкою прихильницею українського романсу, бо він, маючи славну історію, продовжує свій розвій у наш час, зберігаючи всі особливості українського мелосу. Маю в цій царині вже чималий доробок.
З 2004 року активізується моя участь у конкурсах і фестивалях. Каскад перемог започаткувався нагородою Гран-прі на VII Міжнародному фестивалі "Світ музики» (Італія) в номінації «Сольний народний спів», де я представила світові українські народні пісні. А далі – відзнаки і перемоги в багатьох творчих змаганнях: фестиваль родинної творчості у Трускавці, радіофестиваль сучасного романсу «Осіннє рандеву» в Миргороді, Дитячий міжнародний фестиваль «Чарівна свічка». Знаковим став І Міжнародний фестиваль авторської православної пісні, на якому разом з сином ми створили унікальний родинний дует, де поєдналися мій голос і бандура з флейтою, скрипкою, сопілкою та окариною («зозулею»), на яких грає 16-річний Тимофій. Літо 2009 також було знаковим. Мене нагородили Дипломом Національної програми «Мистецький Олімп України» і вмістили інформацію про мою творчу діяльність в однойменному каталозі. А також я стала лауреатом Всеукраїнського фестивалю кобзарського мистецтва ім. Остапа Вересая.
До насиченого творчого життя додався ще один напрямок – викладацький. Читаю курс «Соціально-економічні основи розвитку культури» та інші предмети у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна», попередньо закінчивши магістратуру цього закладу. Тут організовую родинні університетські вечори, на яких до творчості залучаються викладачі та працівники університету.
Для мене завжди була і є актуальною активна громадянська позиція, тому і беру участь у діяльності Міжнародного громадського об'єднання "Волинське братство» і жіночого Клубу «Волинянка», Громадської організації «Музей шістдесятництва», творчого об'єднання "Світлина» Спілки жінок міста Києва; я також – заступник голови Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги.
У 2005 році нагороджена Грамотою Верховної Ради «За досягнення перед Українським народом», а в 2006 – присвоєно почесне звання «Заслужений артист України». Нагороду вручав Президент України Віктор Андрійович Ющенко. У тому ж році вийшов перший альбом «Любові мить…» за підтримки земляків із «Волинського братства». Рівно за рік моїх шанувальників потішив другий диск «Любові голоси», де разом із заслуженим артистом України Олегом Дзюбою та народними артистами Павлом Дворським і Олександром Василенком виконуємо пісні на вірші Олександра Матвєєва. Цікаво, що поет родом з України, але багато років прожив на Сахаліні і в Москві, тож для нас – співаків зроблено деякі переклади українською мовою. В університеті, де я викладаю, виникла ідея створення третього диску «Україно моя», куди ввійшли нові сольні пісні та дуети.
Репертуар мій дуже різноманітний. У супроводі квартету, чи бандури і флейти, сопілки, скрипки, саксофону, окарини, а також електронної музики виконую народні та естрадні пісні, старовинні і сучасні українські романси. І все ж основою творчості вважаю народний мелос, глибину душі народної пісні, без яких не може існувати гарна сучасна українська пісня. Не відкидаючи прогресивні тенденції, технічні досягнення, йдучи в ногу з музичною модою, на перше місце ставлю професійний рівень, високу планку і зв'язок із національними джерелами, з витоками української ідентичності.
Маю багато друзів уже серед авторів моїх пісень. Це і відомі слухацькій аудиторії поети і композитори такі як, В. Крищенко, М. Луків, С. Галябарда, Л. Петрова, М. Морозенко, О. Леонтович, В. Василашко, В. Ковтун, С. Шевченко, А. Цвіт, О. Матвєєв; О. Білаш, О. Ткаченко, А. Лаврінчук, С. Новохацький, В. Пароменський, К. Василенко та ін., і зовсім молоді таланти: Ю. Тітов, В. Кияниця, С. Лясота та ін..
Особливу увагу приділяю сценічним костюмам, їх дизайнерській різноманітності, національним елементам або стилізації і гарному, вишуканому смаку.
Приємно бачити результати своєї праці, коли з великим успіхом проходять концерти перед різною аудиторією в багатьох містах і селах України та за її межами: Донецьку, Києві, Євпаторії, Конотопі, Трускавці, Ковелі, Луцьку, Острозі, Лубнах, Черкасах, Санкт-Петербурзі, Южно-Сахалінську, Холмську та ін. Широкий резонанс мали виступи на Сахаліні (РФ) і в містах штату Флорида (США).
Але своїм обов'язком вважаю також участь в концертах на так званих, малих майданчиках, а саме у музеях, на презентаціях, виставках. Неодноразово виступала в Національному художньому музеї, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї літератури, музеї на Тарасовій горі в Каневі, Донецькому художньому музеї, музеї Чорнобиля і т.д. Така робота є моїм, хоч і незначним, але вагомим внеском у збереження духовності нашої нації.
Загалом, намагаюсь не зупинятися і не заспокоюватися у своєму творчому леті, вдосконаленні, пошуку. Буду й надалі працювати на збагачення, розвиток та підтвердження через призму сучасності і традицій української музичної культури.
Заслужена артистка України,
володарка Гран-прі Міжнародного
фестивалю в Італії Світлана Мирвода
|
Ти і спека, і холод, ти і нічка, і день. Ти веснянковий голос і пташинова трель. Увібрала, мов Мавка, всю волинську красу: Очі – чисті озера, стан – вербову лозу. Ніжний голос – це шелест ялинкових лісів, Дзвін дзвіночків веселих, зов далеких віків… Це і посмішка мила, що чарує, п”янить І любов незрадлива до родини, сім”ї. І велика напруга, що зриває в піснях. І кохання, і тугу, й світлу радість в очах. В тебе помислі чисті і відкрита душа. Ти виночок барвистий, що наш Клуб прикраша.
|
То ж даруй людям радість переливом пісень. Хай мине тебе заздрість, хай біда пронесе. Гарних, звучних мелодій. Щирих людяних слів Про гаї, сині води, перелив почуттів. Хай бандура прадавня дивним звуком бринить, Хай розкаже гітара про закоханих мить. Все, що вдало сплелося у тобі лиш одній, Богом щиро далося – зберегти ж це зумій! Щастя, ніжності, злетів і безмежжя краси. Як весною лелеки – людям радість неси.
Жанна Шнуренко Світлані Мирводі
|
