Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Жіночий клуб "Волинянка" СПІВЕЦЬ НЕПОВТОРНОГО ПОЛІССЯ – В. Л. ЮХИМОВИЧ (1924-2002)
СПІВЕЦЬ НЕПОВТОРНОГО ПОЛІССЯ – В. Л. ЮХИМОВИЧ (1924-2002)
Четвер, 29 листопада 2012, 20:17

Нинішній листопад багатий на культурні події: ювілеї відомих літераторів, колективів, виставки, концерти, державні свята, присвячені Дню визволення Києва і України, Дню писемності та ін. Жінки клубу «Волинянка» не оминули нагоди побувати на деяких заходах, зокрема, мистецькому вечорі у Київському міському будинку вчителя, щоб вшанувати пам’ять видатного поета з Великої Волині – заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премії ім. Остапа Вишні, Василя Юхимовича.
«А льон цвіте синьо, синьо, а мати жде додому сина…». Хто не знає слів цієї зворушливої пісні? Та не всім відомі її автори, бо твір став настільки популярним, що вже по праву вважається народним. Написали її композитор, художній керівник поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок» з Житомира, народний артист України Іван Сльота разом з незабутнім поетом Василем Юхимовичем.


Нинішній листопад багатий на культурні події: ювілеї відомих літераторів, колективів, виставки, концерти, державні свята, присвячені Дню визволення Києва і України, Дню писемності та ін. Жінки клубу «Волинянка» не оминули нагоди побувати на деяких заходах, зокрема, мистецькому вечорі у Київському міському будинку вчителя, щоб вшанувати пам’ять видатного поета з Великої Волині – заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премії ім. Остапа Вишні, Василя Юхимовича.
«А льон цвіте синьо, синьо, а мати жде додому сина…». Хто не знає слів цієї зворушливої пісні? Та не всім відомі її автори, бо твір став настільки популярним, що вже по праву вважається народним. Написали її композитор, художній керівник поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок» з Житомира, народний артист України Іван Сльота разом з незабутнім поетом Василем Юхимовичем.

Народився Василь Лукич 12 липня 1924 р. в селі Сингаї Коростенського району Житомирської області закінчив Вінницький педінститут, у 1941 році був мобілізований, а друкуватися почав ще на шпальтах дивізійної газети, яка виходила при штабі 1-го Українського фронту. В його творчому доробку понад 20 поетичних збірок, чимало записів народних свят і обрядів. Разом з композитором Ігорем Шамо до фольк - опери «Ятранські ігри» написав 30 поетичних картин з народного життя. На вірші поета створено цілу низку пісень, які є в репертуарі багатьох колективів і виконавців («А льон цвіте» І. Сльоти; «Журавка, «Їхав я по гравію», «Річко моя мила» О. Білаша та ін.).

Як пише у своїх спогадах членкиня клубу «Волинянка» Ольга Рутковська, «Юхимович стояв в авангарді національно - культурного відродження України 1980 - початку 2000 - х років, завжди брав активну участь у мистецьких і громадсько - політичних форумах, просвітянських заходах, народних святах, неодмінно виступаючи на них з фаховим, дотепним коментарем, віршованим експромтом, гострим словом, картаючи неподобства у житті, закликаючи плекати рідну мову, звичай, народну пісню. Без Василя Лукича не обходився жодний фольклорно - обрядовий вечір, які він не тільки залюбки відвідував, а й консультував, а якщо треба, то й доброзичливо критикував». Вірші Василя Лукича – це поетичний літопис життя нашої країни. Жодна знакова подія – столична чи загальнодержавна, не оминала його майстерного пера.

Перекладав Юхимович поезії Сергія Єсеніна, Омара Хайяма, Янки Купали, Роберт Бернза та ін. Своїй землячці Лесі Українці та її матері Олені Пчілці він присвятив вірш, в якому є такі рядки:
Мов України вранішня зоря,
Світліша за живу криничку - дзвінку,
Прекрасна поруч батька - Кобзаря
Дочка, в віках молодша на піввіку.


Захоплювався поет класичним мистецтвом, любив творчість волинянина Ігоря Стравінського, бачив і торкався президентського роялю у Білому Домі у Вашингтоні, на якому грав композитор. Великому музиканту присвятив поему «Контрапункт Стравінському».

Вже десять років немає з нами талановитого Сина поліської землі.15 листопада ц. р. у Київському міському Будинку вчителя відбувся вечір, присвячений його пам’яті, на який зібралися друзі, побратими, шанувальники творчості. У своєму виступі сатирик Олег Чорногуз сказав, що він вважає Василя Лукича своїм хрещеним батьком. Микола Сом відзначив, що: «Василь Юхимович. – найяскравіший представник пісенної школи Андрія Малишка». Зворушливо говорив про поета народний артист України Анатолій Паламаренко: «Є пам’ять голови, а є пам’ять серця. Василь Лукич у мене в серці. Прекрасна людина, палкий патріот, громадянин. Дай, Боже, щоб міцніла українськість у наших душах, щоб вона поборола сьогоднішню занедбаність, яка пригнобила брата - українця!». Поет Віктор Женченко прочитав рядки з його ліричних поезій, зазначивши: «Щасливий тим, що Василь Лукич бачить і чує, як люблять його шанувальники». Друг Юхимовича, депутат Віталій Корж, звернувся до присутніх: «Радий, що ви залишили нагальні справи і клопоти й прийшли вшанувати пам’ять поета. Він стільки зробив для України! Та серед нас нема жодного представника влади й Міністерства культури. Його не вшанували на рівні держави. Цей вечір організовано зусиллями приватних осіб, а митці виступають безкоштовно. Це абсурдно! Щось не так у нашій державі! Хочу, щоб ми дожили до того часу, щоб ювілей Василя Юхимовича та інших діячів відзначали урочисто, на державному рівні, відкривали меморіальні дошки, музеї. Тішуся, що у залі молодь, отже вона понесе пам’ять про нього».

Національна капела бандуристів України у повному складі подарувала пісні на слова Василя Юхимовича і на музику Олександра Білаша: «Народичі – село мого народу» та «Ніби зорі з полуночі». Солістка філармонії Тетяна Школьна з хвилюванням нагадала, як поет підтримав її, коли був членом журі художньої ради. В пам’ять про його любов до народної творчості виконала весільну й жартівливу пісні. Жіночий ансамбль «…» з коледжу радіоелектроніки, підтриманий присутньою у залі молоддю, зачарував своїм завзяттям, невимушеним природнім співом.

Завершальним акордом вечора став виступ хорової групи ансамблю пісні і танцю України «Дарничанка». У своєму слові художній керівник колективу, заслужений працівник культури України, професор НУКІМ Петро Андрійчук сказав: «Василь Лукич спеціально для нас написав пісню «Вітальна». Пишаємось, що більше 20 років вона є нашою візитівкою. Він був нашим великим сонячним другом, добрим символом, оберегом. Якщо з’являлася пісня, завжди радилися з ним – вартує чи не вартує виконувати. Два роки тому на вечорі пам’яті поета виникла ідея зібрати спогади, видати книгу. Частина матеріалів вже готова». Маестро звернувся до присутніх, друзів, побратимів з проханням продовжити писати спогади. У фіналі прозвучали пісні «А льон цвіте» і «Єднаймося, любо родина», які підхопив увесь зал. Вечір вели його ініціатор, адміністратор Національної капели бандуристів Тамара Кармазіна і поет Петро Осадчук.


Вікторія ВАЛЬКОВА
Фото Анатолія Остапчука

 


Створено volyniany.ua