Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Історія «З НАРОДНОГО НАПИВШИСЬ ДЖЕРЕЛА…»
«З НАРОДНОГО НАПИВШИСЬ ДЖЕРЕЛА…»
Понеділок, 14 липня 2014, 14:11

До 90 - річчя Василя Юхимовича


(1924 - 2002)
Подячний спогад на великий ювілей Поета

Василь Юхимович, наш земляк з Великої Волині, Син древлянської землі, до безтями любив своє рідне Полісся, оспівав його у багатьох поезіях, увічнив у геніальній пісні «А льон цвіте» на музику побратима з Черкащини Івана Сльоти, якого доля поєднала з Житомирщиною.

Народився поет 12 липня 1924 року в селі Сингаї Коростенського району на Житомирщині в родині селянина - бідняка. Закінчив Вінницький педагогічний інститут (заочно). Учасник війни, нагороджений медалями і Почесними Грамотами Президії Верховної Ради України та Чувашії. З 1956 року – член Спілки письменників України, працював в різних газетах, перекладав з російської, західно - європейських і східних мов. Побував в Америці. Канаді, країнах Європи, республіках колишнього СРСР. Автор близько трьох десятків різножанрових книг, а саме: «Матері», «Не пройду стороннім», «З клекоту літ», «Вікно у світ», «Зоряна балада», «Чорно - білі листівки», «Юності цвіт», «Подорожники», «Вибране», «Ровесники гроз», «Кличу перепілку»; збірок гумористичних творів – «Який Яків - така й дяка», «Весілля з квитанцією», «Євангеліє від Лукича», «Виводок жарт - птиці», «Імена не дивина»; пісенних – «Щедрий вечір», «На Поділлі – весілля»; «Нагадую піснею» і «Серпанкова земля». Заслужений працівник культури, заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премії «Пам’ять» та премії ім. Остапа Вишні. 2005 року друзі Василя Лукича видали збірку його творів «Ім’я за ім’ям» з чудовими передмовами поета Миколи Сома («Серйозний пересмішник») та письменника і кіносценариста Аркадія Музичука («Слово про нас і для нас»).


Василь Юхимович – і культура та народна творчість, яким він присвятив усе своє свідоме життя, були нероздільними. Поет не уявляв себе без спілкування з митцями, художниками, без відвідання театру, філармонії, концертів, вечорів, зустрічей з інтелігенцією, сільськими трудівниками, студентами, ветеранами, аматорами. Він жив народним і професійним мистецтвом, чимало зробив для його розвитку в різні періоди своєї творчості, завжди був у вирі культурного і громадського життя, активно працював у правлінні Музично - хорового Товариства (пізніше – Всеукраїнська музична спілка), очолював комісію сатири і гумору Спілки письменників України, був членом художньої ради київської філармонії та ін. Василь Лукич стояв в авангарді національно - культурного відродження України кінця 1980 – 1990 - х років, завжди брав участь у мистецьких, освітніх і громадсько - політичних форумах, народних святах, обрядових вечорах, неодмінно виступаючи на них з фаховим, дотепним коментарем, віршованим експромтом, картаючи неподобства у житті. Поет був небайдужим до усього, чим жила Україна, до болючих суспільних і творчих питань. закликаючи плекати рідну мову, звичай, народну пісню, загострюючи увагу на актуальних проблемах. Він був справжнім патріотом, Українцем з великої літери і таким залишиться в наших серцях. «Лукича», як ми його ніжно називали, нам вже ніхто не замінить.
Витоки поезії Василя Юхимовича, їх образність та мелодійність – у фольклорі, в стихії народного життя, що оточували його з дитинства, у батькових і материнських мудрих знаннях, якими він живився, а згодом описав у своїх поезіях. Ще до війни, на рідній Житомирщині, потім навчаючись у Вінницькому педагогічному інституті, згодом, працюючи на Полтавщині, Василь Лукич їздив селами, збирав перекази, народні пісні, колискові (їх нарахував близько ста!), здійснив повний запис подільського весілля. У 70 - х роках мин. ст. він долучився до створення рекомендацій для нових (штучних), сучасних свят і обрядів, які намагалася запровадити в життя замість давніх, традиційних, спеціальна урядова комісія при Верховній Раді, згодом – при Раді Міністрів УРСР. Поет був консультантом (співавтором) сценаріїв: «Весілля» (безалкогольного), «Звіздини» (реєстрація новонародженого), «Проводів до лав Радянської Армії» та ін. До роботи над ними запрошувалися провідні композитори, поети, етнографи, фольклористи. Василь Юхимович, знавець народної культури різних регіонів України, максимально використовував при цьому особливості місцевих звичаїв, ритуалів, включав власні поетичні й прозові тексти, а також авторські колядки і щедрівки на народній основі. Разом з вінницьким композитором Родіоном Скалецьким вони сплели барвистий вінок авторських весільних пісень, об’єднаних в оригінальне лірико - романтичне дійство «Подільське весілля». Справжньою вершиною сучасної хорової музики стала фольк - опера «Ятранські ігри», до якої відомий композитор Ігор Шамо запропонував Василю Лукичу написати лібрето, створивши 30 поетичних картин з народного життя, бо знав, що краще від нього цього не зробить ніхто.
Коли у 60 - 90 роках мин. стол. я працювала у Центральному Будинку народної творчості (згодом – Республіканському науково - методичному центрі), поет часто приходив до нас з композиторами Платоном Майбородою, Анатолієм Пашкевичем, Іваном Сльотою, Володимиром Костенком, Петром Процьком, Григорієм Гемберою, приносив нові твори для прослуховування і придбання. Тільки Олександр Білаш поклав на музику 25 його поезій і серед них одну до кінофільму «Бур’ян». А загалом на тексти Юхимовича написано понад 150 пісень. Я безмежно вдячна Василю Юхимовичу за допомогу в підготовці фольклорних вечорів на великій і малій сценах колишнього Жовтневого палацу культури (1989 - 1991 рр.), творчих звітів областей на ВДНГ УРСР (1991), а також народознавчих програм разом з ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (1994 - 1999) та ін., за його відгуки про них на сторінках газети «Культура і життя». На щастя, здійснено відеозйомку деяких фольклорних програм, в яких зафіксовано незабутні моменти спілкування з Василем Лукичем, цією непересічною особистістю. Він був моїм кращим консультантом, на будь - які мої запитання завжди давав вичерпну відповідь, його енциклопедичним знанням з літератури, історії, мистецтва, фольклору можна було тільки позаздрити. Недарма тематичний діапазон творів поета був безмежний – від біблійних часів до сучасності, включаючи західно - європейську і східну філософію, історію культури, давньоукраїнські знання і міфологію. Читачі газет і журналів, на сторінках яких виступав Василь Юхимович, у його захоплюючих статтях відкрили для себе багато цікавого з питань духовності, моралі, традицій, а також почерпнули чимало інформації про викреслені сторінки історії, заборонені раніше імена, які поступово повертаються в українську культуру і літературу. Стараннями Василя Лукича в тижневиках «Україна» і «Освіта», де він працював довгі роки, було надруковано ряд моїх статей, з - під його пера виходили досконало відредаговані мої матеріали. Він вчив мене шліфувати думки й слова, радив заінтригувати читача розповіддю про захоплюючі сторінки життя і творчості забутих і маловідомих подвижників національної культури. Безперечно, завдяки йому я обрала шлях професіональної журналістки. І за це доземний уклін цій світлій неординарній людині. Я щиро вдячна поету за його людяність і доброзичливість, за прекрасний вірш «Кант пані Ользі – княгині Етноландії», написаний з нагоди мого 60 - річчя, надрукований в газеті «Говорить і показує Україна» у вересні 1997 року.
23 липня 2002 року, під щемливу мелодію пісні «А льон цвіте…» прощалися з поетом у Національній Спілці письменників України. Він лежав у труні, в червоній вишиванці, вкритий горою квітів, поверх них виднівся маленький пучечок льону. Тримаючи його портрет з траурною стрічкою, обрамлений поліським рушником, я плакала. По щоці Лукича котилася моя сльоза… Поховали Василя Лукича на Лісовому цвинтарі поряд з гаряче коханою дружиною Любов’ю, якій він спорудив пам’ятник у вигляді розгорнутої книжки, де згодом знайшов і свій вічний спочинок.
Прости нас, Друже і Вчителю, і прощай! Ми будемо тебе довічно пам’ятати!


ПОСВЯТА ВАСИЛЮ ЮХИМОВИЧУ

Молюся: – Господи, іже єси!
Де ж ти, де, побратиме Василь?
Де твій усміх, дотепний гумор?
… Ой, як тиснуть скорботні думи!

Є статті, гуморески, вірші, –
Лиш Василька немає більше…
Їх читаю і чую голос:
Як життя твоє, люба Олю?

…Де чернетки і де архіви?
Розійшлися направо - наліво…
Полетіли за ліс, ставочок
Рукописні твої листочки…

Нам, живим, тільки й залишились
Впорядковані дві могили.
А ще – пам’ять… Відкрита книжка –
Монумент метрів два заввишки…
Вікторія РУТКОВСЬКА
24 березня 2008 року
 

 


Створено volyniany.ua