Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Історія Агатангел Кримський
Агатангел Кримський
Понеділок, 07 лютого 2011, 15:33

Геній з Володимира-Волинського 

 У м. Володимирі-Волинському 15 січня 1871 року в російськомовній родині народилася феноменально обдарована дитина, яка вже у три роки вміла читати. Батько, за походженням татарин, який мав також білоруське коріння, викладав історію і географію у місцевій гімназії, мати була з відомого польсько-литовського роду. Агатангел неодноразово підкреслював, що в ньому «…й кровинки української немає… Я родивсь і виріс на Україні та й українізувався». У п’ять років поступив до місцевого училища в Звенигородці на Черкащині, куди незабаром переїхала родина, потім навчався в Острозькій прото-гімназії, далі – в Київській гімназії. У 18 років він закінчив Колегію Галагана, де, крім французької, англійської, німецької, польської, опанував грецьку, італійську, турецьку, латинську мови. Тут він познайомився з видатними вченими, які й сформували його національний світогляд. Теплі стосунки пов’язували Кримського з Лесею Українкою, з якою  листувався до кінця її життя.

До 1918 він жив у Росії: навчався в Лазарєвському інституті східних мов у Москві; вже в 25 років там же викладав арабську, у 30 – він професор східної літератури, перекладає на російську Коран, видає цілу низку підручників. Його наукові праці з арабської, перської, турецької літератури та інших народів Близького і Середнього Сходу не втратили своєї ваги й дотепер. А.Ю. Кримський розробив нові напрями в українській науці, зокрема, «орієнталізм» (сходознавство, вивчення арабського світу), якого раніше не було, і довів, що історична доля України тісно пов’язана з історією і культурою Туреччини, Ірану, Персії. Коли його питали, скільки мов він знає, то жартома відповідав «легше буде сказати, яких я мов не знаю»; а науковці нарахували від 60 до 100 мов. Він мав феноменальну пам'ять і скаржився знайомим, що «нічого не може забути».

Під час гетьманату Павла Скоропадського вчений переїжджає до Києва, де посідає посаду вченого секретаря новоствореної Української Академії Наук, стає професором Київського університету, директором інституту української наукової мови. Він залишив по собі унікальні дослідження з української мови, зокрема праці: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася», в яких стверджував, що вже у ХІ стол. українська мова існувала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Кримський заперечував існування «колиски трьох братніх народів», за що з 1928 року його починають переслідувати, позбавляють посад, відбирають аспірантів. Він бідує, живе на одну пенсію, виховує сина свого  друга і помічника М. Левченка, який врятував його від арешту, але сам був репресований, і з вагітною дружиною якого побрався, щоб дати ім’я їхній дитині. З приєднанням західноукраїнських земель до УРСР, їде до Львова, виступає з лекціями про українську науку, спогадами, які користуються величезним успіхом, допомагає створювати наукові установи.

В січні 1941 році у Києві урочисто відзначили 70-річчя А.Ю. Кримського,  нагородили орденом Трудового Червоного Прапора (в деяких джерелах –  орденом Леніна), присвоїли звання заслуженого діяча науки. Війна застала його в Криму, де він  з пасинком Василем відпочивав, але одразу виїхав на Черкащину, щоб врятувати свої рукописи. Саме в цей трагічний час, у липні, коли ворог наближався до Києва і всі інститути Академії наук УРСР вже були евакуйовані до Уфи, в Звенигородку за ним приїжджають працівники НКВС, оголошують «ідеологом українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля», разом з багатьма іншими відомими вченими, літераторами у холодних вагонах, відправляють до Казахстану. За однією з версій Агатангел Юхимович помирає в лікарні, що «славилася» своїм суворим режимом. Офіційна дата його смерті – 25 січня 1942 року, та місце поховання невідоме, отож є сумніви, що його довезли до Кустанаю, вірогідніше – він загинув у дорозі, як Л. Старицька-Черняхівська, О. Стешенко, І. Черкаський та ін.

 1957 року нашого славетного земляка було «реабілітовано», 1970 року його ім’я занесене ЮНЕСКО у перелік видатних діячів світу.

 Для мене особисто і моєї доньки Вікторії Валькової, як народознавців і журналістів, Агатангел Кримський дорогий своєю унікальною етнографічною працею «Звенигородщина з погляду етнографічного і діалектичного», з рідкісною ксерокопією якої нам пощастило ознайомитися. А в ній стільки цінної інформації про український народний календар, так цікаво описані всі свята, звичаї, обряди Наддніпрянщини! Ми щасливі, що доторкнулися до цього унікального дослідження, яке з 1928 року, на жаль, не перевидавався, і змогли посилатися у своїх статтях, сценаріях, методичних розробках на записані фольклористом безцінні матеріали. А кілька років тому провели у Київському міському будинку вчителя разом з Всеукраїнським товариством «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка чудовий народознавчий вечір «Весілля Свічки».

Ольга   РУТКОВСЬКА

 


Створено volyniany.ua