Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Історія "Волиніана" Максима Бойка
"Волиніана" Максима Бойка
02 липня 2020, 15:12

alt

 

alt  Василь Ворон

 

У рідному селі Лопушне поблизу Кременця на Максима Бойка дивилися як на «прибульця» із Гутенбергової галактики… Ще «за Польщі» створив тут першу на Волині кооперативну бібліотеку, а вже після війни, за океаном добрий дух кооперації дав змогу Максимові Бойку «сполучити і особистий інтерес, і громадський, і національний» (за Винниченком) на реалізацію особливого проекту.

Перші сходини волинян у Колегії Св. Андрія Максим Бойко скликав 26 листопада 1949 року, щоб заохотили земляків на усіх континентах до збирання матеріалів про життя українців на Волині від 1917 до 1949 років під польською, німецькою та радянською окупаціями. Збірка матеріалів для проекту «Волинь у боротьбі за волю України» ( «не пов’язана з жодною організацією чи партією») стала імпульсом для створення товариств волиняків у Канаді і США, а потреба опрацювати цінні матеріали, що надійшли до Вінніпегу, підказала наступний крок: ініціативний гурток волинян «наприкінці дня 21 липня 1951 року» оформився в Інститут дослідів Волині…

«Діяльність цього інституту, беручи до уваги незвичність його місця діяння до зворушення цікава, - зазначав у вітанні з нагоди його 25-ліття письменник Улас Самчук.- З яким розчуленням майбутній історик народу українського буде брати до рук його збірники під назвою «Літопис Волині», де нанизано дбайливою рукою стільки інформації з різних ділянок життя людського – історії, біографії, релігії, господарства, військовости. Сторінки цих спогадів легко могли б розгубитися у зливі газетної щоденщини, але зібрані до більшої публікації вони залишаться і слугуватимуть темою справжніх розвідок. Видано певну кількість окремих видань особливого значення…і в тому числі дві книжки моїх спогадів «На білому коні», «На коні вороному»…

1988 року у бібліотеці Миколи Ворона в Калгарі протягом усієї відпустки я щодня відкривав для себе «Волинь велику нетаку», якою бачили її у спеціальному томі «Волинська область» автори радянської «Історії міст і сіл». 1990 року запропонував читачам «МЛ» «газету в газеті» під назвою «Літопис Волині»: популяризував найцікавіші публікації з історії Луцька і Волині від авторів Інституту дослідів Волині.

Думку про «інкорпорацію» спадку ІДВ до майбутнього Волинського університету поділяли члени нашої робочої групи, але я хотів знати думку наших земляків, котрі всіляко підтримували ідею університету на усіх стадіях цього великого почину. 12 травня 1993 року отримав відповідь від члена управи ІДВ І. Онуфрійчука:

 

«Дякую за теплого і ділового листа. Моїм бажанням є, щоб всі книжки, архів і все, що ми видали було передано в Україну, а також право на видання і перевидання творів Митр. Іларіона. Бо у нас нікому продовжувати цю працю. Але я сам про все не рішаю, є Редакційна колегія і Управа. Мушу відбути засідання, на якій поставлю це питання до вирішення.

В Україні перевидали «Дохристиянські вірування…» за нашою згодою. До цього часу вислав в Україну понад тисячу книжок, в тому числі найбільше п.В.Рожкові. Дуже вдячний Вам і п. Рожкові за улаштування виставок наших видань ( до 50 річчя ІДВ у Луцьку і Рівному – В.В.). Приготовив посилку п. Рожкові, але поштою боюсь висилати, шукаю нагоди її передати.

Дякую за запрошення на Конференцію, не маю можливости бути, головна причина – це праця, заступити мене нікому, бо друкуємо дві книжки і підготовляю до друку новий каталог.
З моїм сердечним побажанням всього добра та прошу прийняти вислови глибокої до Вас пошани».

 

Ясна річ, я не забув про Максима Бойка, його «Осередок бібліографії Волині» у Блумінгтоні (США). «Хрещений батько зарубіжного волинознавства» 1960 р. залишив Вінніпег, виїхав на працю в бібліотеку університету Індіани, де 1967 року заснував свій власний "Осередок бібліографії Волині".

«Я рішив продуковану «волиніану» депозитувати у більших університетах Америки і Канади», ділився зі мною у листі від 11 січня 1994. У доповіді на ювілейному конгресі до 100-ліття НТШ Максим Бойко уточнював: «Спершу виринула думка заложити каталог «волиніани», збираючи на картки назви книг і статей, українські та іншомовні, що стосуються Волині. Але після року праці практика показала, що з такого каталогу ніхто користати не буде, треба все зібране опублікувати всіма можливими засобами на десятки примірників для майбутніх студій, доповнень, спростувань тощо».

Сказано-зроблено «даровою працею для добра справи, без витрачання часу на засідання, ухвали»…

«Засівний гріш» - 250 доларів від дослідницького центру університету штату Індіана – він отримав за свою працю англійською мовою «Перша кооперативна бібліотека на Волині», єдину, як виявилося, в кооперативній історії та літературі. Перші поселенці Америки теж закладали кооперативні бібліотеки, але про них писемних згадок ніде не лишилося, розповідав у листі до автора Максим Бойко. На видання і поширення своїх бібліографічних розвідок бакалавр книгознавства виклав з власної кишені 2000 доларів…

Історичні ініціативи волинянина («Волинознавство в Північній Америці. 1949-1994 рр.») відображені у матеріалах Міжнародної науково-практичної конференції «Волинь і волинське зарубіжжя» (16-18 червня 1994). Поруч – публікація Володимира Рожка «Науково-видавнича діяльність ІДВ і товариства «Волинь» у Канаді».

Гадаю, цей чудовий почин Олега Савчука, фундації ім. В. Липинського, Волинського університету, ВКМ та Редакційно-видавничої групи «Реабілітовані історією» необхідно продовжувати з двох причин: повернення університету «на круги своя» і… 70-ліття створення Інституту дослідів Волині.

Приємно, що нашу естафету підхопили волиняни з «ближньої діаспори»: 28 листопада у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася науково-практична конференція (ініціатива МГО «Волинське братство», голова Сергій Шевчук), присвячена 70-річчю створення Інституту дослідів Волині в Канаді.

Організатори не забули, з чого починав Максим Бойко: журналіст Володимир Данилюк презентував видання козацьких та повстанських пісень та віршів «Пісні волі», збірку, створену на основі рукописного примірника невідомого волинського учасника УПА в березні 1949 року.

Як на мене, «параметри» наступної конференції із циклу «Волинь і волинське зарубіжжя» не повинні ігнорувати «дорожню карту», яку свого часу на сторінках «Літопису Волині» виписав для майбутніх дослідників Волині невтомний Максим Бойко (22.02.1912-6.02.1998), доктор права і суспільних наук. І це ще одна чудова нагода нагадати світові і...самим собі про себе…

 

02.07.2020

 

 

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020