Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Історія ЯК СВЯТКУВАЛИ РІЗДВО НА ВОЛИНІ: ПОВІР"Я, ОБРЯДИ, КОЛЯДКИ І ЩЕДРІВКИ
ЯК СВЯТКУВАЛИ РІЗДВО НА ВОЛИНІ: ПОВІР"Я, ОБРЯДИ, КОЛЯДКИ І ЩЕДРІВКИ
12 січня 2019, 14:52

alt

 

Духовна підготовка до Різдва розпочиналася задовго до свята з початком Пилипівського посту, а власне святкові ритуали та звичаї були пов’язані зі Свят-вечором, який у селі Борисковичі називали Колядóю. На Кóляду панував урочистий піднесений настрій, дорослі та діти віком від семи років дотримувалися строгого посту: нічого не їли та не пили до появи першої зірки та вечері. Діти з нетерпінням чекали появи першої зірки, яка, за повір’ям, сповіщала про народження маленького Ісуса.

Жінки займалися приготуванням вечері, яка обов’язково була пісною та складалася з 12 страв, «щоб увесь рік був щасливим». Найперше господиня бралася за приготування куті, солодкої страви з потовченого в ступі пшеничного зерна: потовчене зерно провіювали, промивали, відварювали. Воду, в якій промивали кутю, виливали під дерева, щоб був добрий врожай, або в місце, по якому не ходили, не слід було виливати таку воду на стежку чи на дорогу. До відвареної куті в селі Борисковичі додавали мед та мак, який розтирали в макітрі вéрцюхом (макогоном), окремі господині додавали в кутю подрібнені горіхи. У селі Антонівка на Горохівщині кутя була заправлена тільки медом, без додавання маку та горіхів, але для приготування використовували також пшеницю.

До традиційних страв, які готували на Коляду, належали також смажена риба, оселедці, горох з капустоювареники з картоплею або капустою, пісні голубці з картоплею або пшоном, харамáґа – страва з сушених грибів, відварених та заправлених підсмаженим борошном. Харамаґа та горох з капустою були обов’язковими стравами як на Коляду, так і на поминальних обідах, що свідчить про належність цієї страви в минулому до ритуальних страв, а також її зв’язок із обрядами, пов’язаними з вшануванням померлих. Традиційними напоями на Коляду були сушинá (узвар із сухофруктів) або кисіль.

Найстарший чоловік у сім’ї на Свят-вечір робив колядý (дідуха). Традиційний для села Борисковичі дідух мав вигляд середнього за розмірами снопа, який не прикрашали декоративними елементами, від звичного снопа, який робили під час жнив, він відрізнявся тільки меншим розміром.

Після появи першої зірки господиня вносила під стіл солому, а на стіл під скатерть клала сіно, в деяких родинах на чотири кути столу клали по одному зубчику часнику, щоб відігнати лихі сили від вечері. На застелену скатертину ставили кутю, клали хліб, а потім усі інші страви. Усі ставали біля столу, після чого в кімнату входив батько (найстарший в родині чоловік) з колядою та сіном та поздоровляв (вітав) родину зі святом:

Поздоровляю Вас з тою сьватою Колядою.

Дай, Боже, шоб Ви жúли-проводúли,

А на другий рік ше краще дочекáли.

Родина відповідає: «Дай, Боже». Батько ставить коляду на покуті, стає до столу, зговóрує «Отче наш», після чого всі сідають за стіл і розпочинають вечерю з куті.

Після споживання страв родина не розходиться з-за столу, а колядує в сімейному колі (колядники в селі Борисковичі ходять колядувати на другий день Різдва). На Коляду і Різдво співають колядки, на Водохреще – щедрівки. За твердженням респондентів, в колядках йдеться про Різдво, Ісуса Христа, а в щедрівках – про господаря, господиню, дівчат та хлопців, збирання врожаю, в щедрівках трапляються образи панни, господаря, господині, місяця, сонця, сивої зозуленьки, пави, яблуньки тощо.

Здавна відомими в селі Борисковичі були колядки «Добрий вечір, тобі», «Нова радість стала», «Дивная новина», «Що то за предиво», «Ой, не спіть, не спіть», «Небо і земля». Цікаві, на наш погляд, колядки «Зі сходу сонця», «На нашім подвір’ї», які менш відомі сучасному слухачеві, але належать до найдавніших колядок, поширених на Волині, тому, безсумнівно, заслуговують на увагу.

Зі сходу сонця

Зі сходу сонця аж до заходу
Три царі ідуть,
Нашому Царю Нарожденному
Дарунки несуть.
Один несе мир, другий кадило,
А третій злото.
Вони тримали в небі корону
Усі три за то.
А Ірод лютий з гострим Пілатом
Про Христа дізнавсь.
По всьому світі Христа убити
Слугів розіслав.
Діва Марія, Божая Мати,
Як ся дізнала,
З Єрусалиму аж до Єгипту
З Христом тікала.
Тікала Вона все чистим полем,
Хлоп пшеницю сіяв.
«Ой, сій же, сій же, хлопе, пшеницю,
Завтра будеш жав.
Ой, сій же, сій же, хлопе, пшеницю,
Завтра будеш жав,
А як хто буде за Мной питати,
Щоб правду сказав».
А Ірод лютий з гострим Пілатом
Вже й догнати мав,
Та як надибав хлопа у полі, 
Що й пшеницю жав.
«Ой, помагай-бі, хлопе робочий, 
Хлопе робочий,
Чи ти не бачив якої Жінки
З Дитям несучись?»
«Ой, бачив-бачив, пане Іроде,
Як пшеницю сіяв,
Ой дав би-м собі голову зняти,
Що й правду сказав».
Тоді злий Ірод з гострим Пілатом
Назад повертав.

 

Наведена колядка – цінний фрагмент пісенної творчості волинян, який засвідчує апокрифічний мотив втечі Богородиці з Немовлям від Ірода та чудес, що траплялися з Ними і рятували Їх від загибелі. Колядка зберігає оригінальні говіркові особливості, сформовані протягом багатьох століть: слýгів, залишки форми давньоминулого часу бýдеш жав, звертання під час роботи помагáй-бі, шанобливу форму звертання пáне Ірóде, а також деякі реліктові особливості, що також свідчить про давність колядки: хлоп, злóто, дав би-м, ся дізнáла.

 

На нашім подвір'ї

На нашім подвір’ї три дерева росли.
Рай розвивсь, рай розвився,
Господь звеселився, син Божий народився.
Три брати рубали, церкву будували. Рай розвивсь…
Церкву будували з трьома куполами. Рай розвивсь…
З трьома куполами, з трьома престолами. Рай розвивсь…
На першім престолі Рождество Христове. Рай розвивсь…
На другім престолі святого Василя. Рай розвивсь…
На третім престолі святе Водохреще. Рай розвивсь…

 

Наедена колядка містить образи раю, який розвився, трьох дерев, що може свідчити про її дохристиянське походження. У колядці трапляються говіркові особливості: тверда вимова тромá на місці літературної вимови трьома, давня форма Рождествó.

Різдво святкувалося протягом трьох днів. Після приходу з нічного богослужіння вранці дозволялася скоромна їжа. Традиційно на Різдво пекли кóмп – великий шматок свинини із стегнової частини ноги, заправлений спеціями та запечений у печі (в п’єʹцу). Щоб уникнути пригорання, для запікання кóмпа готували бездріжджове тісто, яким огортали свинину. Тісто не дозволяло м’ясу пригоріти, а також зберігало його м’якість та аромат. Пекли також ковбасу, готували голубці з м’ясом, харамáґу, горох з капустою, з солодощів готували пироги, коржики. На другий день Різдва від хати до хати ходили колядникú – хлопці віком від 5 до 15 років, які могли об’єднуватися в невеликі гурти. Хлопці виконували колядку та віншували, за що отримували дрібні гроші та гостинці.

Вечір 13 січня, що передував святу Василя, називали Багатий вечир або казали на козярí. На вечерю цього дня дозволялася скоромна їжа, пекли хліб, ковбасу, кúшку (ковбасу-кров’янку, яку наповнювали гречаною кашею або картоплею з кров’ю, кишку могли пекти і без додавання крові), сальцісóн, в печі тушкувалигречану кашу або капусту, до якої готували підкалáтку (тушковане в гýсятницікуряче м’ясо з морквою і цибулею, спеціями), варили драглí (холодець). Пекли пирогú з вишнями або маком (в селі Антонівка в начинку до таких пирогів додавали квасолю) або смáжили пироги (так говорили, коли йшлося про приготування пампушок або пончиків, лексема пóнчик з’явилася в говірці села пізніше). Усі приготування мали бути завершені до настання сутінків, адже вечори від Коляди до Водохреща називали сьватúми, тому виконувати хатню роботу ввечері було заборонено.

Із настанням сутінків починали ходúти козярí або перебúранці – переодягнені циганом, жидом, чортом, ведмедем, козою, лікарем хлопці та чоловіки, пізніше – разом з дівчатами чи заміжніми жінками. Діти, як правило, козярувáти не ходили, як і самі козярі не заходили до хати, де були немовлята або маленькі діти, щоб своїм незвичним виглядом не перелякати їх. Козярів пускали до хати, де ті бешкетували, могли розкидати дрова біля печі, розсипати попіл тощо. Із приходом козярів до хати, у них раптово ставала «хворою» коза, і циган примовляв, що «треба козі сала, щоб коза встала». Господар обдаровував козярів пирогами, ковбасою, іноді ще й горілкою, козярі забирали гостинці з собою.

Козярам і молодим хлопцям у цю ніч дозволялося побешкетувати, найчастіше в обійстях, де жили молоді дівчата, хлопці могли зняти фíртку (хвіртку) або й ворота і закинути їх на дерево, занести в інший віддалений куток села; підперти дúшлем саней вхідні двері так, що господарям іноді й вийти на подвір’я не вдавалося; розкидати дрова або занести їх далеко від хати тощо.

Вранці на Васúля або на Новúй рік до хати приходили посівникú або посівáльники – хлопчики віком від 4 до 15 років, які посівáли в хаті зерном, промовляючи:

 

Сію, вію, посіваю,

З Новим роком вас вітаю.

Сійся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця,

Коноплі по стелю, а льон по коліна,

Шоб вас всіх хрещених голова не боліла.

 

Посівальників обдаровували дрібними грішми і ласощами. Вважалося, що якщо в хату першим увійде молодий хлопець або чоловік, то рік буде вдалим, якщо ж жінка – то складним, особливо поганою прикметою було, якщо першою приходила стара або хвороблива жінка. Зерно після посівання змітали наступного дня і висипали до зерна, яке використовували для сівби. Якщо посівників було багато, то й наступний рік мав бути багатим та успішним.

18 січня, на дрýгу Кóляду, дотримувалися строгого посту, нічого не їли і не пили до вечері. Дітей випроводжали до церкви за освяченою водою, яку потрібно було набрати до вечері, а господиня готувала пісну вечерю, страви для якої були такими ж, як і на пéршу Кóляду, 6 січня: кутя з медом і маком, пісні голубці, риба, горох з капустою, харамáґа та ін. Коли діти поверталися з церкви з освяченою водою, господар робив із колосків невеличке кропило і покрóплював хáту: обходив кожну кімнату, крейдою писав хрестик на дверях, покроплював саморобним кропилом кімнату. Для покроплювання могли використовувати і прáшку (середню частину букета, який освячували на Маковія, 14 серпня, прашку робили з колосків). Господар обходив хату та господарські приміщення, на дверях комори, хлівів з домашніми тваринами, інших будівель також писав хрестики, щоб ніяка нечиста сила не мала влади над людьми і над тваринами. Такий звичай побутував і в селі Антонівка на Горохівщині. У деяких родинах господар обходив сад, покроплюючи в такий спосіб дерева і кущі, промовляючи біля кожного: «Не спи, родú, Ісус Христос народився».

Після цього всі сідали до вечері, яку розпочинали з того, що зговорували «Отче наш» і вживали освячену воду, після якої – кутю. Діти залазили під стіл і квоктáли, щоб у господарстві були квочки, а отже, не переводилося домашнє птаство, а також кудкудáкали, щоб кури гарно неслися протягом року. Ввечері дівчата віком від 5 до 20 років ходúли щадрувáти: дівчатка до хрещених батьків, а дорослі дівчата до хлопців. Щедрували надворі, під вікном, щедрівникáм виносили дрібні гроші та гостинці.

У щедрівках йшлося про господаря, господиню, панну, про врожай та господарювання. Часто щедрівки перегукувалися з веснянками, були схожими тематично. Досить оригінальною за тематикою є щедрівка «Ой, в гаю-гаю камінь лупаю» (записано від Лісової (Філат) Лідії Іванівни, 1934 р. н., освіта неповна середня, корінної жительки села Борисковичі; щедрівка відома в селі досі).

 

Ой, в гаю-гаю камінь лупаю,
Щедрий вечір, добрий вечір, камінь лупаю.
Камінь лупаю, церкву будую, щедрий вечір….
Церкву будую з трьома верхами, щедрий вечір…
З трьома верхами, з трьома вікнами, щедрий вечір…
З трьома вікнами, з трьома дверима, щедрий вечір…
А в тії церкві три гроби стоїть, щедрий вечір…
В першому гробі Спаситель лежить, щедрий вечір…
В другому гробі Іван Хреститель, щедрий вечір…
В третьому гробі Матінка Божа, щедрий вечір…
Над Хрестителем свічі палають, щедрий вечір…
Над Спасителем книги читають, щедрий вечір…
Де Мати Божа – виросла рожа, щедрий вечір…
А з теї рожі вилітає птах, щедрий вечір…
Полетів той птах аж під небеса, щедрий вечір…
Йому небеса розтворилися, щедрий вечір…
Йому всі святі поклонилися, щедрий вечір…

 

Частотний мотив у щедрівках – мотив подарунка від юнака дівчині або від дівчини юнакові: червоного яблука, пір’я, яке згубила пава (в щедрівках «В Ванюнюня на подвіреньку зелено», «Ой, в ліску, в ліску» (остання відома і в селі Антонівка)).

 

 В Ванюнюня на подвіреньку зелено.

Зелена яблунька червоне ябко вродила.
Прийшов до нього батенько його. Зелена…
-Сину Ванюню, дай мня те ябко зелене. Зелена…
-Сам їдно маю, милі тримаю. Зелена…
Прийшла до нього матінка його. Зелена…
-Сину Ванюню, дай мня те ябко зелене. Зелена…
-Сам їдно маю, милі тримаю. Зелена…
Прийшла до нього миленька його. Зелена…
-Милий Ванюню, дай мня те ябко зелене. Зелена…
-Сам їдно маю, тобі віддаю. Зелена…

 

 Ой, в ліску, в ліску

 Ой, в ліску, в ліску, на жовтім піску, гей, калина, на жовтім піску.
Пава ходила, пір’я губила, гей, калина, пір’я губила.
А за нею йшла красная панна,  гей, калина…
Пір’я збирала, в фартушок клала, гей, калина…
З фартушка брала, віночка плела, гей, калина…
Сплела віночок, пішла в таночок, гей, калина…
Аж зірвалися буйнії вітри, гей, калина…
Зірвали з неї той з пави вінець, гей, калина…
Занесли його в тихий Дунаєць, гей, калина…
Хлопці-молодці, лапайте вінець, гей, калина…
Одному буде той з пави вінець, гей, калина…
Другому буде золотий перстенець, гей, калина…
Третьому буду сама молода, гей, калина…

 

У хаті, де жили молоді неодружені хлопці або дівчата, щедрували такі щедрівки, в яких траплялися образи юнака або дівчини, мотивом таких щедрівок був мотив пошуку пари, ігнорування юнаком прохань батька і матері, але уваги до прохання милої серцю дівчини («Пішов Васюньо в поле косити», «Пасла Галюня чотири воли в ялині»).

 

Пішов Васюньо в поле косити

Пішов Васюньо в поле косити.
Бриніла, бриніла коса коло покоса, бриніла.
Пішов до нього батенько його. Бриніла…
-Сину Васюню, іди додому. Бриніла….
-Покоса дойду, додому прийду. Бриніла…
Покоса дойшов, додому не йшов. Бриніла…
Пішла до нього матінка його. Бриніла…
-Сину Васюню, іди додому. Бриніла….
-Покоса дойду, додому прийду. Бриніла…
Покоса дойшов, додому не йшов. Бриніла… 
Пішла до нього миленька його. Бриніла…
-Милий Васюню, іди додому. Бриніла….
-Покоса дойду, додому прийду. Бриніла…
Покоса дойшов, додому прийшов. Бриніла…

Пасла Галюня чотири воли в ялині

Пасла Галюня чотири воли в ялині,
Ой, у ялині, ой, у ялині, при зелененькі долині.
Хусточку шила, воли згубила в ялині, ой, у ялині…
Пішов батенько воли шукати в ялині, ой, у ялині…
Воли не знайшов, додому прийшов, в ялині, ой, у ялині…
Пішла матінка воли шукати в ялині, ой, у ялині…
Воли не знайшла, додому прийшла, в ялині, ой, у ялині…
Пішов миленький воли шукати в ялині, ой, у ялині…
Волики знайшов, додому прийшов, в ялині, ой, у ялині…

 

У наведених щедрівках наявні діалектні особливості: крáсна (гарна), ябко, мня(мені), їднó, їдинúчичка, теї, здорóвля, лáпайте, цікаві та оригінальні пестливі варіанти імен: Маня, Галюня, Ванюньо, Ванюнюньо, Васюньо.

Трапляються щедрівки, в яких звеличується господар і господиня («Ой, сивая тая зозуленька»), деякі щедрівки – звеличення неодруженого хлопця або незаміжньої дівчини, як у щедрівці «Ой, ясна-красна в лузі калина».

 

Ой, ясна-красна в лузі калина, ой Боже-Боже, в лузі калина.
А ще красніша в мами дитина, ой Боже…
В мами дитина, Маня молода, ой Боже…
По двору ходить, як місяць сходить, ой Боже…
До сіней прийшла, як зоря зійшла, ой Боже…
До хати прийшла – паничі сидять, ой Боже…
Сидять паничі, їдять калачі, ой Боже…
Її витають, її питають, ой Боже…
Чи ти царівна, чи королівна, ой Боже…
Я не царівна, не королівна, ой Боже…
Мамина дочка, їдиничичка, ой Боже…

 

Якщо в хаті, куди приходили щедрівники, не було молодих незаміжніх дівчат або неодружених хлопців, тематика щедрівок стосувалася звеличення господаря та господині, побажання гарного врожаю.

 

Добрий вечір тобі, пане господарю, до тебе

Добрий вечір тобі, пане господарю, до тебе
Прислав нас Господь на порадоньку до тебе.
Дай тобі, Боже, сто кіп жита на полі,
Щастя, здоровля і в твоєму домові.
Дай тобі, Боже, сто кіп пшениці на полі,
Щастя, здоровля і в твоєму домові.
Дай тобі, Боже, сто кіп ячменю на полі,
Щастя, здоровля і в твоєму домові.
Дай тобі, Боже, сто кіп гречки на полі,
Щастя, здоровля і в твоєму домові.

 

Свято Водохреще в селі Борисковичі називали Йордáнь, Гурдáнь, пізніше стала вживатися назва Водóхрище. Святкове богослужіння відбувалося на місцевому джерелі, де й освячували воду. Після водосвяття кілька разів вистрілювали з рушниці, випускали в небо голуба.

Святкували Водохреще три дні. На третій день Водохреща господар виносив коляду з хати, промовляючи:

Будьте здорові з тею сьватою колядою.

Дай, Боже, на другий рік дочекати.

Присутні в хаті члени родини відповідали: «Дай, Боже». Після Водохреща не можна було щедрувати. Розпочиналися Мняснúці, пора сватань і весіль.

 

Джерело:  інтернет видання "Хроніки ЛЮБАРТА"

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2019