Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Історія Історія Волині
Історія Волині
Понеділок, 25 жовтня 2010, 21:27

Волинь - древня земля, невід’ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста "Велиня", про яке згадують давні літописи.

Знаходилося місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ "валінана" арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив в Х столітті. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип’яті.

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах давньої України-Руси знаходимо в найдавнішому літописі - "Повісті минулих літ", де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: "...бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни". І далі: "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни...".

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Волинь багата різноманітними пам’ятками археології, зокрема, часів пізнього палеоліту (від 15 до 2 тисяч років тому), коли після відступу льодовиків з’явились на цій землі групи людей. Пам’ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка... Значна кількість мезолітичних пам’яток, тобто середнього кам’яного віку (10 -6 тисяч років тому), виявлена в селах Лютка, Самари, Невір, Люб’язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі. Численні пам’ятки неоліту (5-4 тисячі років тому) знайдені археологами в Луцьку (Красне, Гнідава), Голишеві, Гіркій Полонці. Поселення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб’язь, Стара Вижівка, Тур та інших.

В часи енеоліту (мідно-кам’яного віку, 4-3 тисячі років тому) на Волині були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Мая¬ки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани... Численні археологічні пам’ятки краю, що відносяться до бронзового віку (ХVШ-VШ століття до н.е,), вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку (Гнідава), Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам’яток. Залізний вік (ІХ-Х століття до н.е.) залишив пам"ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П’ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка...

Давньослов’янський період Волині (І ст.до н.е. - IX ст.) теж багатий різноманітними пам’ятками. Серед них найбільш глибоко вивчені городище в с. Зимне Володимир-Волинського району, поселення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Малев, Любомль, Лежниця, Рокині та інших. Знайдено цінні скарби, особливо срібних речей, що відносяться до ІV-V століть, в с.Качин Камінь-Каширського району, а також скарби в селах Борочиче, Брани, Ласків, Лудин, Сераховичі. Так, у борочицькому скарбі загальною вагою близько 50 кг було понад 1500 римських золотих і срібних монет. В бранівському скарбі знаходилися римські медальйони, багато срібних монет.

В Іпатіївському літописі під 981 роком зазначається, що земля дулібів-волиняк входить в Київську Русь. Князь Володимир Великий заклав місто неподалік від давнього городища Велинь й назвав його Володимиром. У "Повісті минулих літ" згадується, що в 988 році князь Володимир Святославович віддав це місто своєму синові Всеволоду в удільне володіння.

Місто Володимир стає не тільки політичним, а й релігійним центром князівства. Звідси християнство, яке вже тут було в IX ст., поширювалося на землі інших племен.

Розвиваються й міцніють міста краю. Так, в Іпатіївському літописі Луцьк вперше згадується 1085 року, Бужськ, Перемиль, Турійськ, Шепель - 1097 p., Чорторийськ - 1100 p., Устилуг - 1150 p., Камінь - 1196 p., Любомль, Рай - 1287 p. Значення їх підкреслюється історичними згадками про них. Зокрема, в давньому літописі Володимир називається 105 разів, Луцьк - 33, Любомль - 5, Турійськ -З рази.

Першим волинським князем, який перебував на княжому столі у Володимирі, згадується Всеволод Володимирович (988p.), згодом - Святослав Ярославович, Олег Святославович, Святополк Ярославович та інші. Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині понад 200 років, започаткував внук Володимира Мономаха – князь Ізяслав, який княжив у Володимирі в 1136-1154 роках. Волинь з 1157 року відокремилася в самостійне від Києва князівство. Князь Мстислав Ізяславович споруджував тут храми, зміцнював князівство.

Величі і могутності набула Волинь за князя Романа Мстиславовича (1171-1205), полководця, будівничого, дипломата. Він захищав край від нападів з півночі ятвягів, литовців, а з півдня - половців, будував і зміцнював фортеці в Берестє, Кобрині, Любомлі, Ратно, Камені.

В 1199 році Роман Мстиславович приєднав до свого князівства Галичину. Постала могутня Галицько-Волинська держава, яка була значною політичною та економічною силою. Літопис називає князя Романа Мстиславовича мудрим правителем, який "одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих".

За князя Данила Галицького (1205-164 pp.), сина Романа, Галицькo-Волинська держава мала великий авторитет у Європі. Данило був визнаний королем й посилював могутність князівства, він мужньо відбирав усі зазіхання угорців на Галичину.

Увійшов у історію Волині як князь-книжник і філософ Володимир Василькович (1І269-1289 pp.). Він за двадцять років свого князювання дбав про розвиток міст, будував церкви і монастирі, писав і роздавав книги. Як і його дід Данило, мав титул "короля Руci і князя Володимирії" волинський князь Юрій І /1301-1315 pp.) У 1340 році волинські бояри проголосили князем Любарта, сина Великого князя Литовського Гедиміана, Любарт прийшов на волинський престол вже будучи одруженим з княжною Бушею - дочкою луцького князя Лева. Як волинський князь, Любарт правив майже 50 років, правив за традиціями і законами своїх попередників.

Проте за наступників Любарта Волинь поступово переходить під Литовське князівство. Вища на той час давня українська культура переймається литовцями, а давня українська мова стає другою офіційною мовою Литви. Польські королі розширюють свою експансію на схід, відірвавши західну частину Волині. Після Люблінської унії 1569 року шляхетська Польща захоплює всю Волинь і створює Волинське воєводство, де проводить політику національного і релігійного пригноблення.

Боронило батьківську віру і звичаї українське козацтво. Народ повставав проти наруги поневолювачів. У 1592-1593 роках волиняни були в загонах повстанців Христофора Косинського, в 1594-1596 рр. - серед козаків Северина Наливайка, який 1595 року на деякий час здобув місто Луцьк. В боротьбі проти національного і релігійного утиску велику роль зіграло Луцьке православне братство, створене 1617 року при Чеснохресному монастирі і церкві. Волиняни брали найактивнішу участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років. На її початку загони великих повстанців очолив Федір Липка. В козацьких військах під хоругвами і булавою гетьмана Бог¬дана Хмельницького волиняни воювали за свою волю і віру, вони пережили трагедію Берестечка, раділи своїм перемогам над поневолювачами. Постала в боротьбі українська держава згодом зазнала руїн. На Волинь почали повертатися старі порядки, відтак ще більшими стали національні і релігійні утиски. Патріоти краю, такі як Данило Братковський та інші, боролися за приєднання Волині до Гетьманщини і створення єдиної української держави. 1702 p. поневолювачі схопили і стратили Д. Братковського.

В 1704 році проходив Волинь із своїм військом гетьман Іван Мазепа, 1768 року захопила цей край і стихія гайдамацького повстання, названого Коліївщиною.

З другим поділом Польщі 1793 року частина Східної Волині в¬дійшла до складу Російської імперії, а в 1795 році, після третього поділу, - вся Західна Волинь увійшла до Росії. Була утворена Волинська губернія.

Ударні армії російських військ знаходились на Волині під час наполеонових війн 1810-812 років. У 1831 році після повстання поляків царський уряд ліквідував багато польських шкіл, а згодом (в 1839 році) і церковну унію.

Царськими указами і різними циркулярами 1847, 1863, 1876 років заборонялися українська література, друкування україномовних книг.

Ще в 1847-1848 роках на Волині, як і в усій Правобережній Україні, було проведено інвентарну реформу, що мала закріпити за селянами землю, якою вони користувалися. За реформою 1861 року селяни викуповували цю землю за цінами в декілька разів вищими від реальних, що викликало опір й відчайдушні виступи, повстання проти влади.

Друга половина XIX ст. характеризується значним промисловим розвитком краю, створенням нових підприємств. У 1873 році було побудовано залізницю Здолбунів-Ковель, у 1877 році Люблін-Ковель.

Внаслідок впровадження на початку XX століття столипінської аграрної реформи у волинських селах за 10 років переселено на хутори 14 відсотків селянських дворів. Тоді значка кількість землі була власністю поміщицьких господарств.

У роки першої світової війни через Волинь декілька разів проходила лінія фронту між російськими, з одного боку, і австро-німецькими військами, з другого. В червні 1916 року російські війська під командуванням генерала Брусилова прорвали фронт, зайняли Луцьк і відтіснили австро-німецькі війська на лінію річки Стохід. Більше року протримався фронт на цій лінії, внаслідок цього було знищено багато довколишніх населених пунктів.

Революційна віхола на початку 1917 року в Росії, повалення самодержавства сприяли утворенню в Україні Центральної Ради на чолі з М.Грушевським. З утворенням УНР відновлювалась українська державність. Після захоплення влади у Росії більшовикам розпочався їх наступ на Україну. На Волині радянську владу проголошувала 126-та дивізія під командуванням прапорщика О.Дмитрієва, в якій переважний вплив справляли більшовики. У 1918 році Волинь була окупована німецькими військами, у грудні 1918 року в Луцьку й інших містах знаходилися військові сили Директорії. З травня 1919 року Волинь окуповують поляки, яких у липні 1920 року відтіснили червоноармійці.

У вересні 1920 року край потрапляє під польську окупацію, майже на двадцять років прикриту Ризьким договором 1921 року. Утворюється Волинське воєводство з центром у Луцьку. Забороняється українська мова в державних установах, школах. Землю роздають польським колоністам-осадникам. Численні страйки, виступи населення проти влади придушуються.

Вкрай низьким був життєвий рівень населення на Західній Україні. Влада намагалася за будь-яку ціну втриматися, посилюючи репресії. Відомо немало судових процесів над членами найбільш впливових політичних сил, що боролися проти тодішнього окупаційного режиму, зокрема, ОУН і КПЗУ.

Внаслідок підступного акту Молотова-Ріббентропа по суті було розв’язано Другу світову війну, поділено сфери впливу. 1 вересня 1939 року гітлерівці розпочали окупацію Польщі. 18 вересня цього ж року в Луцьк вступили частини Червоної армії, відтак встановлено радянську владу. 4 грудня 1939 року утворюється Волинська область. Поряд з такими діями, як впровадження української мови, розвиток системи освіти, охорони здоров’я, розпочалися насильницька колективізація, а також політичний терор.

22 червня 1941 року Волинь однією з перших зазнала нападу гітлерівської Німеччини. Під сильним натиском переважаючих сил фашистів відступили частини розміщеної на Волині 5-ї армії. 8 липня 1941 року область повністю окупували гітлерівці. Принагідно скажемо, що вже в перші дні війни енкаведисти розстріляли в’язнів Луцької, Ковельської тюрем, у тому числі й тих, кого затримали лише за дрібні побутові порушення.

Війна принесла на Волинь неймовірні страждання й руйнації. Фашисти знищили 165 300 жителів області, понад 20 тисяч волинян вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Спалено і понищено 107 сіл. Пограбовано і вивезено цінну сировину, майно підприємств, господарств, багатьох громадян.

Звірства окупантів викликали активний рух опору. До весни 1942 року в області вже сформувалося сім місцевих партизанських загонів, а всього ж в роки війни діяло більше 50 загонів й з’єднань.

З 1942 року на Волині почали створюватися бойові сили Української Повстанської Армії. На її території діяли сотні, курені, рої воєнної округи "Турів" групи УПА-Північ, які формувалися в основному з місцевого населення і мали його підтримку.

Початок звільнення Волині від фашистської окупації настав у січні 1944 року в результаті наступальної операції 13-ї армії 1-го Українського фронту. 2 лютого було очищено від німецьких фашистів місто Луцьк, до 10 лютого - Ківерці, Маневичі. У березні 1944-го - Камінь-Каширський, Любешів. 4 липня були визволені Турійськ, 6 липня - Ковель, 18 липня - Стара Вижівка, 19 липня - Любомль, 20 лип¬ня - Володимир-Волинський, 21 липня - Устилуг. Визволені вони військами 13-ї, 2-ї Гвардійської, 8-ї Гвардійської, 69-ї, 1 і 2 танкових армій.

У 1944-1945 роках в діючу армію було мобілізовано і кинуто на фронт 107 тисяч волинян. Тисячі з них загинули або пропали без вісті.

В повоєнні роки трудівники краю піднімали з попелу і руїн міста і села, відновлювали народне господарство.

Вже 1949 року промисловість Волині досягла довоєнного рівня. Проте на селі насильницькими методами здійснювалася колективізація сільського господарства. Багато чесних господарів під приводом ганебного "розкуркулення" було відірвано від землі, вивезено до Сибіру, в табори ГУЛАГу. Тоталітарна система всіляко переслідувала інтелігенцію, сковувала свободу слова, будь-яке вільнодум’я.

Незважаючи на це, завдяки відчайдушним зусиллям трудящих у 70-х - першій половині 80-х років в області було реалізоване програму розвитку промисловості, шляхового будівництва, меліорації, технічного озброєння села. Виросли великі підприємства в містах, об’єкти соціально-культурної сфери на селі.

По матеріалам сайту www.ukrmandry.com.ua

 


Створено volyniany.ua