Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Сучасність АКТОР ІЗ ВОЛИНСЬКОГО СЕЛА
АКТОР ІЗ ВОЛИНСЬКОГО СЕЛА
Понеділок, 08 жовтня 2018, 12:19

alt

Самодіяльний артист приїхав за автором матеріалу на возі, в який запряжений кінь Блейк.

 

Агроном із волинського села

Андрій Корнейко став актором,

про якого вже начувана і київська публіка

 

У Горохів Андрій з рідної Лобачівки приїжджає часто. Напровесні зустріла його в насінневому магазині, де вибирав сорти огірків. Заставши за жіночою справою чоловіка, здивувалася неабияк. Тоді дізналася, що цей працівник культури в роки юності славився в Горохівському районі як перспективний агроном. Чому ж опинився на сцені?

 

Любов до прекрасного прищепили в родині

…У Лобачівці Андрій зустрічає мене на возі. Звично гукає «Вйо!» і одразу починає розмову, знаючи, що гнідий Блейк може навіть без команди привезти будь–кого до хати Корнейків. Тато Михайло Андрійович вибудував її своїми руками на одному з височеньких земляних «лобів», від яких і пішла назва села Лобачівка, що на Горохівщині. Зараз тут справжній рай, бо кілька десятків років тому син обсадив обійстя берізками.

alt

Три музи пана Андрія: дружина Тетяна, доньки Олеся та Софія

 — А ген–ген, на іншому «лобові», стояла бабусина хата, в якій я народився, — ​лине спогадом у минуле господар.

Єдиного сина батьки любили, як мовиться, наче душу. До сьомого класу Андрійко був відмінником. Четвірка з математики з’явилася лише наступного року. Якось вирвав зі щоденника сторінку з двійкою за поведінку і отримав покарання на колінах у кутку. У такі хвилини визволяти внука поспішала бабуся Текля. Вона радила малому попросити вибачення в мами, мовивши чарівне: «Я більше так робити не буду».

Вивчивши уроки, непосида позирав нетерпляче на вигін, де ганяли м’яч хлопчаки. Вловивши ті заздрісні погляди, бабуня дозволяла чкурнути туди. Вигін був від хати за кількасот метрів, однак бабусине протяжне «Андрійку–у-у…» засвідчувало, що пора повертатися додому. Тоді кидав атаку чи ворота і щодуху мчав назад.

— Уже потому зрозумів, що маю тонкий слух, — ​жартував, леліючи спогади про найрідніших людей.

 

Зі шкільної лави — ​до зустрічі

на сцені через сорок років

І стара, і нова оселі Корнейків завжди світилася духовними вогниками. Тато Михайло був весільним музикою і грав на сільський сцені, бабця Текля зберігала народні традиції, мама Євгенія вміла гарно читати гуморески. Від неї і перейняв дар хлопчик, бо вже на шкільних концертах, щойно побачивши міміку малого золотоволосого артиста, всі від сміху бралися за животи.

³На ниву культури Андрій Корнейко потрапив,

  коли розпалися колгоспи.

У 1971–му саме йому, другокласникові, з ровесниками Галинкою Бойко і Володею Допірою голова колгоспу довірив перерізати стрічку на церемонії відкриття нового Будинку культури. Цього ж дня в залі пролунали оплески за виконання Андрійком гуморески. Чи ж міг знати восьмилітній хлопчик, що ця мить стане знаковою? Саме тоді до нього уважніше придивився організатор шкільного театру десятикласник Петько, сьогодні — ​народний артист України, лауреат Шевченківської премії, провідний актор столичного драматичного театру імені Івана Франка Петро Панчук. Андрій грав разом із ним, їздив із виступами по селах району, перемагав на обласних творчих конкурсах і гадки не мав, що ці хвилини стануть паростками для народження театрального колективу, задля якого Петро Панчук поспішатиме в рідну Лобачівку з Києва, а Корнейко буде художнім керівником театру та його гордістю!

alt

У художнього керівника – непересічний комедійний талант

 В юності хлопець мріяв вступити до мистецького вишу. Зупинили батьки, кажучи, що артистам держава мало платить. З відзнакою закінчив агрономічне відділення Горохівського сільськогосподарського технікуму. Відслужив у танкових військах і після армії став працювати за спеціальністю в лобачівському колгоспі. Його керівництво неохоче відпустило перспективного молодого працівника на вступні екзамени до Київської сільськогосподарської академії. Але хлопець їх успішно склав, ще й отримував потім підвищену стипендію за відмінне навчання. Ночами підпрацьовував на столичній цукерковій фабриці. Професори, з якими Андрій досі іноді зустрічається, пам’ятають його студентом–капітаном команди «кавеенщиків» «Комок», культорганізатором академії, хористом… А на ниву культури Андрій Корнейко потрапив, коли розпалися колгоспи.

 

«Кожен прожитий із Тетяною день

пам’ятаю, мов «Отче наш»

Цими днями у світлиці Корнейків зрання до смеркання не зачинялися двері: друзі, сусіди, колеги вітали господаря з 55–річчям. Гостей зустрічала дружина Андрія Михайловича Тетяна. «Моїм сонечком» він, як і в юності, називає він її сьогодні, зазначаючи, що зустріч із нею, кожен разом прожитий день пам’ятає, мов «Отче наш».

Познайомився із дівчиною на залізничній станції, на якій забирав селітру на колгоспні поля. Жартуючи, виманив у Тетяни додаткових два мішки добрива. Промовив здивованій дівчині: «Буду з тобою за цю селітру розраховуватися все життя». Як у воду дивився! Невдовзі привіз її як наречену в Лобачівку. За приязну і скромну вдачу дівчину з Рівненщини молодь відразу ж стала називати «нашою Танею», а невдовзі, як розцвіли сади, село відгуляло їхнє весілля.

Подружжя Корнейків виховало трьох чудових дітей. 22–літня Олеся — ​студентка шостого курсу хімічного факультету СНУ ім. Лесі Українки. Двадцятирічний Сергій — ​четвертокурсник кафедри театральної режисури Рівненського державного гуманітарного факультету. Нещодавно в колектив його запросив Рівненський музично–драматичний театр. Своїм талантом юний волинянин вразив не лише столицю, а й зарубіжжя, гастролюючи з молодіжним театром вишу! У всіх постановках лобачівського аматорського театру бере участь і наймолодша з родини Корнейків, 19–літня Софія, студентка факультету культури і мистецтв СНУ.

 

Коли глядач вірить артистові

Минають літа, а в лобачівському закладі культури не перестає вирувати життя. На всі концерти жителі села йдуть родинами. Душа Лобачівки — ​сільський театр. Його шість років тому заснував столичний актор Петро Панчук, приїхавши ненадовго додому Києва.

alt

Майбутній режисер Корнейко-молодший

 — Петре, а чи зможемо зробити такий театр, як у молодості? — ​розтривожив одного разу спогадами земляка директор народного дому «Просвіта» Василь Гриб, один із кращих керівників сільських закладів культури Волині й сусід Андрія Корнейка. Отоді й почався в Лобачівці той театральний бум, який відкрив таланти в учителів, учнів місцевої школи, студентів вишів, держслужбовців, охоронників… Щоправда, доля покликала його в Америку.

У спектаклях, які є успішним здобутком лобачівців, ювіляр Андрій Корнейко, зазвичай, виконує головні ролі. Та навіть коли поза театром читає на сцені патріотичні твори чи гуморески, його номери вирізняються щирістю. Глядачі вірять Андрієві Корнейку, а для актора, хай і самодіяльного, це неабиякий успіх.

 

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

Волинь-нова

КУЛЬТУРА  03.10.2018

 


Створено volyniany.ua