Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Шевченківські дні «ЗГАДАВ СВОЮ ВОЛИНЬ СВЯТУЮ...»
«ЗГАДАВ СВОЮ ВОЛИНЬ СВЯТУЮ...»
Субота, 06 грудня 2014, 20:28

ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ВОЛИНЬ

КАРТИНА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА «ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА З ПІВДНЯ», 1846 р. / ФОТО З САЙТА TARASSHEVCHENKO.AT.UA

Восени 1846 року за завданням Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Волинь відвідав Тарас Шевченко. У членів Археографічної комісії було прямим обов’язком оглядати і замальовувати історичні пам’ятки, старовинні будівлі, кургани й урочища, збирати давні акти, різні старожитності, грамоти, документи, записувати народні легенди, перекази, оповідання, пісні... Утім, які саме населені пункти відвідав Тарас Григорович достеменно невідомо, хоча учені-шевченкознавці вже чимало дослідили можливий маршрут його подорожувань. Про те, де міг бути український геній на Волині й що там намалював, «День» розмовляв з відомим волинянином, директором Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України академіком Миколою Григоровичем ЖУЛИНСЬКИМ.

– Дослідник Володимир Дорошенко проклав такий шлях Шевченкового наукового відрядження: Житомир – Новоград-Волинський – Корець – Дубно – Кременець – Почаїв – Вишнівець – Берестечко – Дубно – Луцьк – Ковель. Деякі дослідники ще донедавна були непевні щодо відвідання Шевченком Берестечка і поля Берестецької битви, бо, мовляв, немає документальних підстав та й дорога з Почаєва до Берестечка далеченька – неповних 50 кілометрів. Насправді лише 40 км. Мовляв, не впоратися було художникові за один день за умови, що йому довелося б повертатися знову до Почаєва. А якщо Шевченко відвідав Берестечко, прямуючи з Почаєва до Дубна та ще на найнятому ним кінному екіпажі? Цілком можливо це було здійснити, – зауважує співрозмовник. – Відомий дослідник історії Української православної церкви на Волині, учений-подвижник, який описав православні монастирі та чудотворні ікони Волині і Полісся, Володимир Рожко присвятив темі «Тарас Шевченко і Волинь» спеціальне дослідження. Він разом зі своїми студентами в травні і серпні 2011 року здійснив дві одноденні подорожі кінним транспортом, долаючи в один день раз 150 км і вдруге 160 км заради того, щоб спростувати твердження про неможливість за один день прибути з Почаєва до Берестечка і повернутися назад.
Володимир Рожок здійснив власну наукову подорож у Вишнівці, де зустрівся з правнучкою колишнього слуги в палаці князів Вишневецьких Федора Кружилки Галиною Резник – вчителькою місцевої школи, яка підтвердила оповідь про відвідання Шевченком містечка, замкової церкви Вознесіння Господнього, в якій вінчалася Марина Мнішек з цісаревичем Дмитрієм... Думку про перебування Тараса Шевченка у містечку Вишнівці не ставить під сумнів й авторитетний шевченкознавець Петро Жур, оскільки поїздка до родинної колиски-палацу князів Вишневецьких не потребувала багато часу — якихось 20 км від Почаєва і 25 км — від Кременця.
– Чи не складно було за умов обмеженого фінансування та брак часу ретельно вивчити Волинь?
– Навряд чи це було важко здійснити. Розумієте, задля успішного виконання завдань Археографічної комісії Шевченкові повинні були всіляко сприяти всі монастирі, духовні правління, церковне начальство Житомирського та Кременецького повітів, Волинське семінарське правління і духовний собор Почаївської лаври. Таке доручення дала, щоправда, з великим запізненням, Волинська духовна консисторія на виконання «подлежащего розпоряжения» генерал-губернатора Д.Г. Бібікова від 21 вересня 1846 року. Тому Шевченко міг замовляти спеціальний кінний екіпаж для поїздок по губернії, зокрема, для виїзду з Почаєва до містечка Вишнівці, а також до Берестечка.
Як відомо, у Почаєві молодим художником опікувався намісник Почаївської лаври архімандрит Григорій (у миру Микола Немоловський). А те, що Почаїв на Шевченка справив особливе враження, свідчать чотири акварельні малюнки «Почаївська лавра з півдня», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври», «Почаївська лавра зі сходу», «Внутрішній вигляд Почаївської лаври», ескізи олівцем «Почаївська лавра зі сходу», «Собор Почаївської лаври (Внутрішній вигляд)», записані ним у Почаєві українські народні пісні «Гуля-гуля селезень», «Ой пила, вихилила», «Ой у саду, саду гуляла кокошка».
– Завдання намалювати які саме об’єкти було поставлено перед Тарасом Шевченком?
– Насправді серед завдань, які були поставлені перед членом Археографічної комісії Тарасом Шевченком, не було поіменно зазначено жодного об’єкта, який необхідно було йому змалювати. Крім Почаївської лаври. Художник мав оглянути, описати і змалювати загальний зовнішній вид лаври, внутрішню частину, інтер’єр храму і вид із тераси на навколишню місцевість, що Шевченко і виконав.

Можливо, Тарас Шевченко і змальовував дерев’яну церкву святого Михайла, збудовану 1650 року, в якій гетьман Богдан Хмельницький молився перед битвою. Думаю, що поет просто не міг не знати про те, що благословив українського гетьмана на битву репрезентант Вселенського Патріарха, митрополит Корінфський Йоасаф, який оперезав Хмельницького освяченим на Гробі Господнім у Єрусалимі мечем.
Малюнків із відвідання поля Берестецької битви, щоправда, не залишилося, але є написаний 1848 року Кобзарем на засланні в Кос-Аралі вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?»
Петро Жур дослідив, що не пізніше 10 жовтня 1846 року Шевченко виїхав із Житомира до Почаєва поштовою дорогою через Новоград-Волинський, Корець, Острог, Дубно, Кременець. Його подорож на Поділля і Волинь за завданням Археографічної комісії розпочалася 25 вересня з Києва в напрямку до міста Кам’янець-Подільський. Шевченко проїхав тоді через Віту, Васильків, Білу Церкву, Сквиру, Липовець, Брацлав, Могилів-Подільський, прибув до Кам’янця-Подільського, де 27 вересня оглянув фортецю, в якій перебував в ув’язненні знаменитий герой-бунтівник Устим Кармелюк. По дорозі до Житомира уважно розглядав історичні місця, пов’язані з подіями національно-визвольної боротьби 1648–1654 років, гайдамацькими повстаннями та легендарною звитягою повстанців під проводом Устима Кармелюка.
Із сумом Тарас Шевченко буде оглядати руїни колись величних замків, храмів, палат у стародавньому Зв’ягелі – Новоград-Волинському, Каменці-Подільському, Корці (в давнину – Корчеську), Острозі, Дубні, Крем’янці... Згодом він напише: «Нужденні, слабосилі Волинь і Поділля! Вони охороняли своїх розпинателів у неприступних замках та розкішних палатах», згадуючи на засланні в повістях «Варнак» і «Прогулянка із задоволенням та не без моралі» свою «прекрасну, могутню, волелюбну Україну».
Деяких шевченкознавців, істориків і краєзнавців змушувало сумніватися в тому, чи насправді Шевченко побував у Дубні, Кременці, Острозі, Луцьку, Ковелі та інших містах і селах те, що не залишилося із цих відвідувань малюнків, пам’яток архітектури, пейзажних зарисовок, ескізів... Та слід пам’ятати, що художникові як науковому співробітникові Археологічної комісії слід було згідно з «Відкритим дорученням, виданим Т.Г. Шевченку на відрядження за завданням Археографічної комісії» за підписом генерала-губернатора Д. Бібікова передусім «зібрати у Волинській губернії різні відомості про народні передання, розповіді про кургани, давні пам’ятки, а також давні акти, папери і т. подібне».
Отже, Тарас Шевченко повинен був не тільки «зняти ескіз» із відомих курганів і урочищ, а й «оглянути знамениті монументальні пам’ятники і старовинні будівлі і скласти їх опис», розшукувати старожитності, писані грамоти, давні акти, збирати перекази, пісні, етнографічні й археографічні матеріали, визначати їх наукову цінність, описувати, систематизувати...
Часу для малювання, для зняття ескізів у Шевченка залишалося не так і багато – переїзди забирали значну частину нетривалого відрядження. То ж не дивно, що так мало збереглося акварельних малюнків, ескізів, рисунків, шкіців із волинських подорожувань Тараса Шевченка, хоча, здавалося б, художник повинен був би замалювати Дубенський замок із палацом Любомирських, церкву Вознесіння Господнього у Вишнівці, гору Бону, палати колишнього ліцею Тадеуша Чацького в Кременці, Козацькі Могили і храм святого Михайла на полі Берестецької битви, унікальний пам’ятник оборонної архітектури – Луцький замок, церкви, костели, кляштори в Луцьку, храми над Турією – в місті Ковелі... Та ж не випадково Тарас Шевченко вклав в уста варнака-оповідача розповідь про відвідання ним Крем’янця – «подивитись на королеву Бону та на палати, або кляштор, що будували в той час для Кременецького музею».
– Тарас Шевченко, змальовуючи внутрішній вигляд лаври – інтер’єр Успенського собору, відтворив один із найважливіших його елементів – Чудотворну ікону Божої Матері. Не міг художник не довідатися, звідки з’явилася в монастирі ця ікона, хто і коли вперше засвідчив про цілющі властивості цього образу...
– Безперечно, там, у Почаєві, він міг почути і про достойну патріотку України і щиру прихильницю українського православ’я Анну Гойську, яка 14 листопада 1597 року «записала монастирю на віки-вічні свій маєток».
Оскільки руїни Вірлянського замку, знищеного татарами 1649 року під час Збаразької битви, тоді ще вражали відвідувачів, Шевченко, згідно з «Розпорядженням» київського, подільського і волинського генерал-губернатора Д.С. Бібікова, повинен був оглядати «кращі монументальні пам’ятки і давні споруди, здійснивши їх опис», а отже, міг відвідати хутір, скориставшись кінним транспортом намісника лаври, і змалювати руїни великого замчища. На жаль, не збереглося багато записів і малюнків Шевченка того періоду його творчого життя. Відомо, що повного звіту про цю експедицію, як і про попередні, не залишилося в архіві Археографічної комісії. Як і значної частини малюнків і рисунків Тараса Шевченка.
– Чи можна припустити, що Шевченко встиг зробити малюнки чи ескізи багатьох інших давніх пам’яток Волині, але вони просто не збереглися?
– Хто зна, можливо, Шевченко і зробив малюнки чи ескізи цих та інших давніх пам’яток, але їх було загублено. Як стверджує протоієрей Анатолій Дублянський, начебто 1939 року до краєзнавчого музею в Луцьку, в якому працював він тоді, зайшов поляк-археолог Зигмунт Леський і приніс малюнки-шкіци Шевченка. Зберігалися ці малюнки в місцевої родини, в помешканні якої квартирував цей археолог (про це читаємо у дослідженні Володимира Рожка).
Слід пам’ятати, що Тарас Шевченко радо сприйняв можливість подорожування Україною не лише тому, що йому до душі припала робота наукового працівника Археографічної комісії, а й через те, що після першої подорожі в Україну він задумав намалювати й опублікувати спеціальну серію офортів під назвою «Живописная Україна». Художник замислив створити своєрідний художній образ України – її історії, народного побуту, природи, звичаїв, національних героїв, народних типів, архітектурних пам’яток... Про свій творчий задум він написав у листі від 6 — 8 травня 1844 року відомому історику, славісту, письменникові Осипові Бодянському, з яким він познайомився в Москві в лютому 1844 року, коли повертався з подорожі в Україну: «Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисовать нашу Украйну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію. Три естампи уже готові – «Печерська Київська криниця», «Судня в селі рада» і «Дари Богданові і українському народові».
Того ж 1844 року в Петербурзі й вийшов перший випуск «Живописной Украины», в якому вміщено шість офортів. Перебуваючи в складі Археографічної комісії в 1845 – 1847 рр., художник намалював багато художніх творів для альбому «Живописная Украина», але через брак коштів наступні книжки не побачили світ, а отже, Шевченкові не вдалося зібрати необхідну суму для викупу своїх братів і сестер із кріпацтва.
– Важко повірити в те, що Шевченко під час перебування в науковому відрядженні на Волині й Поділлі намалював лише чотири акварелі Почаївської лаври та два ескізи олівцем...
– Так, на той час художник ще не відмовлявся від свого творчого задуму та подальшої реалізації цього проекту як періодичного художнього видання про Україну. Щоправда, 1845 року мали з’явитися друком, як було зазначено в проспекті «Живописной Украины», офорти із зображенням Чигирина, Суботова, Батурина та Покровської Січової церкви, жанрові твори з народного побуту й на сюжети народних пісень, історичні композиції «Іван Підкова у Львові», «Сава Чалий», «Павло Полуботок у Петербурзі», «Семен Палій у Сибіру». Ці та інші, виконані 1845року під час подорожі по Україні живописні твори, зокрема, акварельні малюнки «Богданова церква в Суботові», «Богданові руїни в Суботові», «Чигрин з Суботівського шляху», планувалися до другої і третьої книжки. І хоча передплата і розсилка естампів «Живописной Украины» здійснювалася повільно, а то й припинялася, Шевченко не зупиняв роботи над цим унікальним проектом.
Після повернення з Волині до Києва, а його маршрут пролягав від Житомира через Студеницю, Березівку, Радомишль, Раковичі, Рожів, Мотижин, Білогородку, Шевченко 27 листопада 1846 року подає попечителю Київського учбового округу О.С. Траскіну прохання призначити його учителем малювання Київського університету із зобов’язанням виконувати безкоштовно всі доручення керівництва університету «по части литографирования в состоящем при университете литографическом заведении».
Очевидно, що наявність у Київському університеті літографічної майстерні багато важила для Шевченка в плані подальшого удосконалення засвоєної ним репродукційної техніки виконання та продовження розпочатої грандіозної серії картин, присвячених історії рідного народу, зображенню природи краю, визначних подій і діячів національного відродження. Оглядаючи нові для себе величаві краєвиди Волині й Поділля, пізнаючи дивом збережені пам’ятки героїчної історії українського народу та меморіальні місця, що свідчили про гіркі поразки та втрати, Шевченко не міг не думати про те, щоб завдяки виконаним ним офортам ознайомити і своїх земляків, і тих, хто так мало знав про його убогу, уярмлену батьківщину, із історичним, культурно-духовним і соціальним світом його улюбленої України. Тому не слід виключати, що Тарас Шевченко не лише змальовував Почаївську лавру, але в кожному пункті свого перебування міг робити ескізи, етюди, начерки для наступних випусків офортів. Цілком можливо, що прагнення якнайбільше побачити і пізнати спонукало його до поїздки вглиб Волині — до Луцька, Ковеля і далі. Щоправда, вважаються й досі гіпотетичними відвідини Тарасом Шевченком Луцька, Ковеля, Вербки, Секуня, Рівного. Немає також абсолютно вірогідних доказів того, що Шевченко побував у Вишнівці, але ніхто не наважується заперечувати записані В.Г.Щуратом 1905 року спогади Фе дора Кружилки, як і записи дослідника О. Волинця, який в 1932 — 1933 роках перебував у Секуні і Вербці, там записав спогади старожилів, які опублікував у дев’ятому числі «Шевченківського збірника УВАН»: «Народна пам’ять зберегла, що це був пан у чорному плащі й чорному капелюсі та говорив народною мовою» (читаємо у Володимира Рожка).
– Дослідник волинських шляхів Тараса Шевченка, професор Петро Кралюк стверджує: «Якщо це дійсно малюнки Шевченка і на них зображені церкви в зазначених селах, тоді варто визнати, що він був у зазначених населених пунктах, а також у Ковелі — повітовому місті, розташованому неподалік від цих сіл».
– Справді, як пише професор Кралюк, «немає абсолютно достовірних фактів, які свідчили б про перебування Кобзаря в конкретних містах і селах Волинського краю, крім Почаєва, а також губернського центру Житомира». Але схиляється до усталеної думки про цілком можливе і достатньо обґрунтоване подорожування Шевченка у глиб Волинського Полісся.
Більше того, вчений згадує про те, що ці два малюнки чорною тушшю, на яких зображені церкви в селах Вербка і Секунь, уперше описав і оприлюднив російський юрист і літератор Микола Шугуров, якому належить опублікування, щоправда, із значними скороченнями, нотаток Ф. Лазаревського «Із спогадів про Т.Г. Шевченка» і «Ще з спогадів про Шевченка» та низка доречних уточнень і публікацій про життя і творчість Шевченка. М.В. Шугуров свідчив, що ці малюнки він бачив у директора Чернігівського музею українських старожитностей П.Я. Дорошенка, який придбав їх для музею у колишнього професора Київського університету, також члена Археографічної комісії О.С. Роговича. Ці малюнки, які особисто зареєстрував у каталозі чернігівського музею Борис Грінченко, Микола Шугуров описав: «На двох малюнках тушшю зображені: 1) церква в с. Вербка, де було поховано князя А. Курбського, за три верстви від Ковеля; церква, побудована в с. Сокунь приятелем Курбського Климентом. Додане до першого з цих малюнків креслення: а) подає вид церкви; б) місце, де знайдений склеп».
Інший член Археографічної комісії М.О. Судієнко, як засвідчує М.В. Шугуров поданням у своїй інформації його записки, запропонував Київському генерал-губернатору Д.Г. Бібікову зроблені в Почаєві, Вербках і Секуні малюнки Шевченка схвалити і надати дозвіл на їх літографування. Чому лише один з малюнків тушшю церков у Вербках і Секуні був літографічно відтворений і вміщений у книжці М.Д. Іванишева, важко пояснити. Іван Сірак у статті «Т.Г. Шевченко і Волинь» поділяє висновки попередніх дослідників – О.І. Левицького, М.О. Судієнка, А.В. Сваричевського, М.В. Шугурова, О.Я. Кониського, В.Г. Щурата, Д. Антоновича, П.В. Жура та ін., які обстоюють версію, що малюнки церков у Вербці та Секуні виконані Шевченком. Іван Сірак висловлює припущення, що М.Д. Іванишев боявся, що одіозний помічник попечителя Київського учбового округу, провокатор і донощик на Кирило-Мефодіївське товариство М.В. Юзефович приєднає до справи кирило-мефодіївців і його, доброго приятеля Шевченка, з яким він вів розкопки кургану Переп’ятихи на Київщині, разом із поетом-художником подорожував по селах Ковельського повіту... Саме з цією метою М.Д. Іванишев міг вилучити «з матеріалів комісії і Шевченкові звіти про його поїздку на Волинь, і деякі його малюнки», «замести будь-які сліди своїх зв’язків з поетом, припинити всякі стосунки з ним»...
Є й інші свідчення та аргументи на користь того, що Шевченко був і в Берестечку, і в Луцьку, і в Ковелі, в селах Секунь і Вербки. Так, Володимир Рожко безсумнівно стверджує, що художник Шевченко навіть домалював руки на давньому, подарованому монастиреві образі святого Миколая.
...Перебуваючи в Орській фортеці, Тарас Шевченко напише 1848 року поему «Варнак», в якій на долі розбійника, що розкаявся, порушує морально-етичну проблему права помсти за завдані людині кривди.
Наш земляк
І недомучений варнак
Старий той був.
Під час випадкової зустрічі старий варнак:
Згадав свою Волинь святую
І волю-долю молодую,
Свою бувальщину.
Згодом Шевченко в Новопетровському укріпленні створить орієнтовно 1853 року, попри царську заборону писати і малювати, повість під такою ж назвою, в якій розгорне проблему помсти і каяття через добровільне прийняття кари за пролиту кров.
Старий таврований каторжник, який карає власну душу каяттям за вчинені ним злочини, під час першої ж зустрічі з автором повісті — своїм земляком — просить його розповісти «щось про нашу прекрасну Волинь і Подолію». Врешті після багатьох чи не щоденних зустрічей і тривалих розмов про літературу і мистецтво, зокрема, про італійську поезію, про творчість Бокаччо, Аріосто, Торкватто Тассо, про музику Моцарта і Бетховена, про «Божественну комедію» Данте, цей освічений, як кожний аристократ того часу, чоловік вирішує сповідуватися про своє минуле безталанне життя. Доживає свого віку цей самотній, старий грішник в Оренбурзькому краї, там, де відбував свою солдатську каторгу й автор цієї оповіді, але і спогадами, і мріями він в Україні – в своїй «прекрасній і милій Волині».
Цією сповіддю, цим спогадуванням незабутніх вражень від перебування на Волині й Поділлі Тарас Шевченко висловив свою невимовну тугу за рідним краєм і наповнену смутком, болем, надіями і вірою сердечну любов до своєї «прекрасної, могутньої, волелюбної України».
Вадим ЛУБЧАК, «День», 5 грудня 2014 року

 

 


Створено volyniany.ua