Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Шевченківські дні ОБНІМІТЕСЬ, БРАТИ МОЇ …
ОБНІМІТЕСЬ, БРАТИ МОЇ …
Четвер, 22 травня 2014, 21:29

Про внесок нашого геніального земляка


Агатангела Кримського у переклади творів
Тараса Шевченка кримськотатарською мовою.

ОБНІМІТЕСЬ, БРАТИ МОЇ …

З року в рік помножуються путі - дороги Кобзаря до народів світу. Його полум’яне, зігріте біля самого серця, сповнене любові до людей слово, увібрав у свою душу і кримськотатарський народ. Широковідомий кримськотатарський поет, прозаїк Шаміль Алядін говорив: «Інтерес у нашого народу до української поезії величезний. Осяйним її символом є Тарас Шевченко, ця одна із найвищих вершин світової поезії, яку видно з усіх кінців планети».

Свободолюбна поезія Шевченка близька кримськотатарському народові. Це свіже, прозоре джерело, з якого він черпає силу і мужність, віру у добро і злагоду. Проте простежити оті стежки - дороги Т. Шевченка до кримських татар, до кримськотатарської культури та літератури, у наш час не так легко. Причини – відомі. В роки депортації загинули в Криму дорогоцінні літературні фонди, видання творів кримськотатарських письменників, їхні рукописи, особисті архіви. Було знищено кримськотатарські бібліотеки. Письменники старшого покоління згадують, що вірші українського поета їм відомі іще зі шкільної парти. Про творчість Т. Шевченка говорилося у шкільних підручниках. Але де їх тепер знайти?


Входження Т. Г. Шевченка в кримськотатарську літературу, культуру значною мірою завдячує ученому зі світовим іменем, академіку А. Ю. Кримському. На Звенигородщині, батьківщині Т. Г. Шевченка, пройшло чимало років його життя. В дитинстві він захопився поезією славетного земляка, народними оповіданнями, легендами, піснями про нього. У них Шевченко виступає живим, безсмертним, мудрим, непримиренним до панства. Народна муза малювала поета викривачем самодурства панів дошкульними, дотепними, сповненими вогнистою іронією і сарказмом словами. В наукових дослідженнях Агатангел Юхимович глибоко і аргументовано осмислює роль Т. Шевченка «у виробленні української літературної мови», яка, на його думку, стала вираженням національної свідомості українців. У 1901 році побачила світ збірка поезій Агатангела Кримського «Пальмове гілля», яку І. Франко у своїй рецензії назвав «поважним і тривким надбанням нашої літератури». Закінчує талановитий поет книжку свою згадкою про Шевченкове свято на Кавказі, звертанням до Шевченка - батька:
Батьку Тарасе!
Ти чуй присягання!
Ми, українськії діти,
Матір і бідного
Меншого брата
Будем вовіки любити.
Будем боротися,
Їх визволяти
З пазурів сина Едома!
Каже надія:
Діждемся напевне
Вільного рідного дома.
Це звертання А. Кримського Іван Франко назвав «гарячим заповітом нашого поета». Для А. Кримського Тарас Шевченко є прикладом патріотичного служіння рідній Вітчизні – Україні. Поет вірив, що народ напевне діждеться «вільного рідного дому». За той «вільний рідний дім» Тарас Шевченко віддав життя.
1914 року, незважаючи на заборону царського уряду, професор Московського Лазарівського інституту східних мов А. Кримський організував у Москві кілька нелегальних вечорів, присвячених століттю від дня народження Тараса Шевченка. Учений написав і статтю про Т. Шевченка, яка була заборонена цензурою. А в 1923 р. у спеціальному виданні Всеукраїнської академії наук вийшла книга А. Кримського «Переклади Т. Шевченка турецькою мовою». Відомо, що турецьку мову розуміли багато кримських татар. Тому вихід цієї книги був також подією в розвитку кримськотатарсько - українських літературних зв’язків і в прилученні кримськотатарського народу до творчості Т. Шевченка.
Сприяючи входженню Шевченка в кримськотатарську літературу, академік А. Кримський як орієнталіст, тюрколог, що очолював кафедру східної історії і філології Всеукраїнської академії наук, доклав багато зусиль і до входження кримськотатарської культури в українську. Вважаючи себе українцем «за належність до тієї землі, її етномовного середовища, серед якого народився і жив», він ніколи не забував про батьківщину його предків – Крим. Учений перебував у постійному контакті з такими видатними кримськотатарськими діячами культури, як Ісмаїл Гаспринський, Бекір Чобан - заде, Осман Акчокракли, Абдула Лятіф - заде, істориком Якубом Кемалем. Учений всіляко заохочував до поглиблення зв’язків з українознавством.
Він ініціював створення «Короткої антології кримськотатарських поетів». Це була подія в історії кримськотатарської і української культур. Адже зі сторінок антології кримськотатарська поетична муза заговорила українською літературною мовою, мовою Тараса Шевченка. Вперше український читач почув незвичайний голос поетичної душі кримськотатарського народу, відкрив для себе цілий світ образів, естетичних барв. Постає запитання: хто ж здійснив переклади взірців кримськотатарської поезії українською мовою? На нього відповів сам А. Ю. Кримський. «Переклади, котрі я подаю нижче, майже всі зробив Осман Акчокракли». Завдання було дуже складним і відповідальним. Не кожен міг його вивершити. Необхідна була для успішного здійснення такого важливого задуму багата і різногранна художня індивідуальність. Вона, по - перше, повинна володіти тонким естетичним смаком, щоб розуміти мистецьку своєрідність самої кримськотатарської поезії, її східної граціозності, неповторності гри уяви, філософічності, її ритмомелодики, поетичного синтаксису та інших сторін її поетики.
По - друге, якими шляхами йти перекладачеві, щоб все це багатство та неповторність кримськотатарської поезії передати засобами української мови, такої відмінної від кримськотатарської? А як зберегти в перекладах особливості кримськотатарського віршування? Осман Акчокракли і Агатангел Кримський все це добре розуміли. І, по - третє, необхідне було досконале володіння українською мовою. І тут без Тараса Шевченка не можна було обійтися. Адже О. Акчокракли не міг оволодіти українською мовою без засвоєння вершинних досягнень у її розвитку, яких дійшов Т. Г. Шевченко. Агатангел Юхимович Кримський і сам взяв участь у створенні антології. Він був консультантом, допомагав редагувати переклади, маючи перед собою, як він згадував, оригінали творів кримськотатарських авторів. Антологію завершує ґрунтовний історико - літературний нарис А. Кримського «Література кримських татар», що увійшов до створеного ним збірника, який зберігається в особистій бібліотеці П. Г. Тичини при Київському музеї - квартирі поета, за № 1113, «Студії з Криму» (1930), разом з цілим рядом праць, що знайомлять українського читача з літературою, культурою, історією, етнографією, мовою кримськотатарського народу. Це і «Сторінки історії Криму та кримських татар», «До історії теперішніх 25% татарської людності в Криму», «Чуфуткале». Окремо видана його праця «Тюрки, їх мови та літератури», де присвячено цілий розділ з’ясуванню особливостей кримськотатарської мови і цим самим зроблений певний внесок в інтеграцію культур двох наших народів. Наголосимо: всі названі праці академіка написані українською мовою.
Депортація кримських татар більш ніж на півстоліття загальмувала історично значущий процес інтеграції кримськотатарської та української культур, якому так багато віддав сили і здоров’я універсальний філолог зі світовим іменем, пропагандист творчості поетичного генія України А. Ю. Кримський.

Данило КОНОНЕНКО,
газета «Кримська світлиця», 13. 09. 2013 (№37), скорочено

КРИМ У ПОЕЗІЇ ШЕВЧЕНКА

Є легенда, що Шевченко ніби - то бував у Криму. Вперше я почув її в Красноперекопську від працівників місцевого краєзнавчого музею. Відомо, що батько поета чумакував і брав із собою в далеку мандрівку малого Тараса. Зустрічався Шевченко з чумаками ще зовсім малим, про що пише на початку своєї повісті «Княгиня» (оповідач в цій повісті дуже близький до самого автора, в ній виразні автобіографічні мотиви). Чумаки та їх подорожі згадуються в кількох творах Шевченка. З оповіді про чумакування починається повість «Наймичка». В одному з ліричних відступів оповідач, в якому легко пізнається автор, згадує про власне чумакування. Вочевидь, у контексті чумакування, де зазвичай описується Крим (як в народних думах і піснях, так і в писемній літературі, зокрема й у повісті «Наймичка»), красноперекопським краєзнавцям вільно було припустити, що шлях чумака Григорія Шевченка разом із юним Тарасом міг пролягти у наш край. Тим більше, що подібні подорожі, як вважають дослідники, були непоодинокі.


Поетичне осягнення історичної долі України – концептуальна тема творчості Шевченка. Вона оспівана у фольклорних творах, яскраво представлена у літописах, осмислювана у працях письменників та істориків – попередників поета. Боротьба українців за свободу, пристрасна віра в її немарність, спрямованість у майбутнє навіть за невтішних умов сучасної митцеві імперської дійсності, яка, здається, все робила, аби Шевченко усім своїм єством гостро й вражаюче відчував колізії цієї боротьби, набуває у його творах величної епічної піднесеності, урочистості й разом з тим зворушливої ліричної проникливості. Кримсько - чорноморський вектор в Шевченковій художній концепції історичного минулого України відіграє суттєву роль. Тут великий Кобзар, звичайно, не міг не скористатися досвідом народних дум. У своїх орієнтованих на народні думи й позначених неповторною авторською вишуканістю поезіях Шевченко не раз пише про турецько - татарські набіги на українські землі, про відвагу козаків у битвах з поневолювачами, у визволенні побратимів з полону, подає експресивні морські пейзажі, відповідні відтворюваним подіям. У поетичному посланні «До Основ’яненка» (1839) автор згадує славетні часи звитяжної боротьби із загарбниками та накреслює життєствердну програму національного відродження, яке полягає не в поверненні кривавих часів, а в розвитку рідної культури. Пізніше подібні мотиви стосовно рідної культури розвине відомий кримськотатарський поет початку XX ст. Абібулла Одабаш у поемі «Алтын ярыкъ» («Золоте сяйво»).
Історичні мотиви Шевченко розвиває і в поезії «Іржавець» (1847), першому з написаних на засланні творів, у яких осягається минуле України. Іржавець – село Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Чернігівської області). В тутешній церкві зберігалася чудотворна ікона Божої Матері. Ця ікона, згідно з легендою, була свідком поневірянь козацтва на початку XVIII століття, а зрештою оплакувала козацьку долю, долю України:
Мордувались сіромахи,
Плакали, і з ними
Заплакала Матер Божа
Сльозами святими...
Ця легенда разом з історичними подіями, панораму яких поет змальовує влучними образними штрихами, складає сюжетну основу поеми. Автор журиться з приводу полтавської катастрофи. Основна причина цієї катастрофи, як трактує поет, у відсутності єдності між українцями в боротьбі за свободу. Глибокий жаль з приводу такої незгоди й того лиха, яке вона спричинила, висловлюється в сповненому елегійно - журливими інтонаціями градаційному каскаді поданих в умовному способі фраз - заперечень:
Не стриміли б списи в стрісі
У Петра у свата.
Не втікали б із Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би їх прилуцький
Полковник поганий...
Не плакала б Матер Божа
В Криму за Украйну...
Значна частина козацтва, тікаючи від переслідувань царизму, опинилася після Полтавської битви 1709 року у володіннях кримського хана. Посилаючись на літописи, Ю. Івакін зазначає, що в Кримському ханстві козакам дозволялося будувати християнські храми і вважає, що Шевченкові рядки про те, що хан «заказав запорожцям церкву будувати», грунтуються на якихось «непевних історичних відомостях», зазначає також, що вони, можливо, є «поетичним перебільшенням». Втім, можливо, у якомусь конкретному випадку й був факт подібної заборони. Так чи інакше, не солодко було козакам і в кримських володіннях, на чому наголошує поет, вплітаючи тутешні козацькі злигодні в загальну експресивну панораму негараздів, що випали на долю України:
Чули, чули запорожці
З далекого Криму,
Що конає Гетьманщина,
Неповинно гине...
Мотив божественного співчуття до недолі вітчизни, тривкий та глибинний, контрастно поєднується у творі з характерним для романтичної поезії Шевченка богоборчим мотивом. Однак цей хвилевий богоборчий мотив відтіняє, та не перекреслює провідної смиренно - молитовної, хоч і непокірної негараздам, життєствердної тональності твору.
Крим згадується і в такому своєрідному Шевченковому поетичному творі як «У тієї Катерини» (1848). Центральна частина балади подає події, що відбуваються в Криму. Саме сюди посилає героїня трьох своїх залицяльників визволяти з неволі свого брата. Двом першим кримська подорож коштувала життя, а «вдовиченко Ярошенко» таки визволив у Бахчисараї Катерининого брата, який виявився не братом її, а милим... Нестримне вирування любовних пристрастей спричиняє трагічне завершення балади. Як бачимо, у поезії Шевченка кримські образи та мотиви доволі виразні. Це ж можна сказати й про Шевченка як про художника, на що звертає увагу Григорій Рудницький: «Не тільки малярська вправність, а й досконале знання рукописних і друкованих джерел допомогло Тарасові Григоровичу успішно впоратися з одержаним 1842 року замовленням на виготовлення ілюстрацій до книги М. Полевого «Історія князя Італійського, графа Суворова Римнікського, генералісімуса російських військ»; серед виконаних ілюстратором малюнків є кілька на кримську тему: «Суворов у кримського хана Шагін - Гірея», «Суворов на святі в честь угоди з татарами», «Суворов у Муса - бея». Коли додати сюди ще й пізніший ескіз «Богдан Хмельницький перед кримським ханом» (1857), то стає очевидним, що Тарас Шевченко перший в українському малярстві подав зображення ханів Іслам - Герая III, Шагін - Герая, провідника Джамбуйлуцької ногайської орди Муса - бея, інших знатних татар і ногайців. Таким чином, Крим дістав відображення не лише в літературній, а й у художній спадщині Шевченка».
Огляд кримських образів та мотивів у творчості поета, звичайно, не вичерпує осяжної теми «Шевченко і Крим». Рецепція української літератури й творчості поета на півострові тривала ще з часу поетового життя. Про це зокрема йдеться в грунтовній передмові Олександра Губаря до двомовного, українсько -кримськотатарського видання вибраних поезій Тараса Шевченка (1999), та в енциклопедичному довіднику «Тарас Шевченко і Крим» (2001).

Віктор ГУМЕНЮК, професор Таврійського
національного університету ім. В. І. Вернадського
«Кримський діалог» (додаток до газети «Кримськие известия»),
5 березня 2009 р. (№8), скорочено
 

 


Створено volyniany.ua