Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Наші публікації «МАТУСЮ! МІЙ БЕЗЦІННИЙ СКАРБ…»
«МАТУСЮ! МІЙ БЕЗЦІННИЙ СКАРБ…»
Неділя, 08 травня 2016, 13:10

8 травня відзначаємо день Матері

Другої неділі травня, коли пишним цвітом буяють дерева, квіти, трави, дзвенить у піднебессі веселий пташиний спів, у багатьох країнах світу традиційно відзначається день Матері. В Україні це свято уособлює триєдність образу Матері: рідної неньки, пречистої Діви Марії і матері-України.

Любов до мами переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини.

 “Матусю, мій безцінний скарб! Світло, що розсіює гнітючу темноту, матерія добра, яку викликаю в уяві завжди, коли мені сумно чи боляче”. Ці слова належать видатному українцеві, журналістові, перекладачеві, правозахиснику, в’язневі совісті Валерію Марченку (1947 - 1984). А присвятив він їх своїй мамі Ніні Михалівні, педагогу, шістдесятниці, мужній жінці, яка свято берегла пам'ять про сина і продовжувала його справу до останніх днів свого життя.

День матері – одне з найбільших родинних свят в Україні, тому що кожен з нас з дитинства і до останніх днів свого життя несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє і пробачить, утішить, буде беззавітно і вірно любити, не дивлячись ні на що.

 

В цей день ми вітаємо наших матусь, дякуємо за їх працю, за терпіння, любов і відданість.

Вам, любі наші матусі, бажаємо щастя земного, здоров'я доброго, неба мирного! Хай родини ваші горе оминає, а Матір Божа від лиха оберігає!

Хай Господь дарує мир і долю,

Хай красою надихає світ!

Днів усім – без смутку і без болю,

І здоров’я на багато літ!

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ МОЄЇ

МАРІЇ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Моя мама – зліва, Німеччина, 1943 р.

 

  Моя мати, Маковська Марія Константинівна, народила і виховала дев’ятеро дітей. У споминах моїх вона постає людиною чесною,  справедливою, вимогливою до себе, до своїх дітей, до людей, надзвичайно роботящою і співочою. Це була великої сили волі, високодуховна, освідчена жінка.

  Батьки мої були красивими, гарно співали. Мама була солісткою  церковного хору. Вона дуже багато працювала, щоб діти були накормлені, охайні, виховані та розумні. «Розум і справедливість – найвищі чесноти людини. – вчила нас мати. – Розум дає Бог, а чесно жити кожен вчиться сам».

 Мама старалася знайти до кожного індивідуальний підхід,  той ключик, що дозволив би відкрити серденько кожної її дитини.  Обов’язки в сім’ї були чітко визначені: комусь – кухня, хтось займався прибиранням в хаті, хтось – по господарству. В  мої обов’язки входив догляд за молодшими братами. Їх у мене троє: Володя, Михайлик та Сергійко. Сергій , молодший від мене на 10 років, був моєю пізньою лялькою: я його одягала, кормила, гуляла з ним, клала спати, співала колискових пісень.

   Мати наша любила всіх однаково, але, так мені здається, до мене ставилася з увагою і надією, як дивляться на спадкоємицю духовної пам’яті роду. Просто, очі світилися ласкою, просто, віра у серці була, просто, тільки зі мною ділилася сокровенними знаннями, що від предків передаються нащадкам.

  Мама зналася на травах! Вона часто брала мене з собою по лікарські рослини. Це було дійство! З молитвами, замовляннями та шепотом (нашіптуванням). Потім до неї прихидили односельці за поміччю при різних недугах.  Дякуючи мамі, мої знання про лікарські рослини були не гірші, ніж у викладача фармакогнозії у медичному інституті.

     Особливих конфліктів у нашій великій сім’ї не було, кожен усвідомлював свою місію. А Берегинею домашнього затишку, її духовним центром була Мати. Нас батьки не били і не лаяли, бо в цьому не було потреби. Як це по-нинішньому: ми не наривалися на неприємності. Але при тому кожен мав право на власну точку зору, працював за власним бажанням і робив те, що йому подобалося, до чого здатні розум і руки.         Свята (Празники) в родині були завжди. Різдво, Великдень, Трійця, Маковія… Це оформлювалося так поетично і смачно. Мама дотримувалася всіх стародавніх звичаїв та обрядів. Ми просто жили так!

    А ще моя мати пекла найсмачніші в світі пиріжки і хліб. Одна з перших моїх пісень – пісня  «Материнський хліб» - присвячена спогадам про незабутню мою і єдину маму Марію.

               Калина наливає стиглі грона,

               На ниві мама в’яже перший сніп…

               Живе в моєму серці теплий спомин

               Про найсвятіший материнський хліб.

               Вертаюся до батьківської хати…

               На дверях –хрестик –вічний оберіг.

               А на порозі зустрічає мати

               І пахне хлібом хата й цілий світ.

Приспів:

Маминим хлібом пахне земля,

Маминих рук я торкаюсь вустами,

Мамина пісня мене окриля,

Серцем горнуся до мами.

              Допоки ще жива на світі мати,

              Ми вірим в щастя і людське добро.

              Душа моя зігрітая назавжди

              Долонь твоїх, матусенько, теплом.

Приспів:

              Хай мамине ім’я благословиться

              За добрий світ, що до людей несла.

              Летять роки… Мені ж і досі сниться

              Той хліб, що моя мама напекла.

Але є у мене ще один спомин, як пекуча сльоза, як серця щем. В той день я не хотіла пасти корови, але брат пішов на річку купатися. І мамі довелося мене довго вмовляти. Я, звичайно, знала, що мушу і буду пасти, але ж вперто повторювала: «Я не хочу». І ось уже на пасовищі, коли захотілося їсти, я розгорнула дбайливо загорнутий в полотнинку полудень. Там були ще теплі вареники з вишнями! Я не знаю, коли мама встигла їх для МЕНЕ зварити. Їла я ті вареники із сльозами на очах, із німим стидом на вустах і клятвою у дитячому серці вже завжди слухатися маму. Не знаю, чи змогла я виконати цю клятву, але добре мені на душі, що ще при житті матері, уже сама будучи матір’ю двох синів, просила прощення за той мій дитячий непослух (діалект.) і за всі мої провини перед нею.

 Двічі на рік, в день народження та в день смерті моєї золотої неньки,  я варю вареники з вишнями…

 

Матінко моя, близька і далека,

З вічності життя порятуй мене.

Вже весна у нас, вже летять лелеки…

А мене у світ самота жене.

 

По щоці сльоза борозну веде,

Занесло стежки заметілями.

Знов самотня ніч і самотній день

Наді мною – лелечими крилами.

 

Жур – журавлики зранку клекотять,

У гніздечку вдвох поселилися.

А мої літа журавлем летять!

Тільки щастя десь забарилося...

Ганна Маковська,

5 квітня 2009 року

                   

 


Створено volyniany.ua