Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Наші публікації Інформаційний суїцид або втрата інформаційного суверенітету
Інформаційний суїцид або втрата інформаційного суверенітету
10 квітня 2013, 21:01

Відкритий лист Прем’єр-міністру України п. Азарову М. Я

Шановний Миколо Яновичу!

Останнім часом Ви, напевно, особисто відчули хворобливі симптоми національного інформаційного поля, коли публічно заявляли про упередженість телевізійного матеріалу щодо ситуації з тарифами на житлово-комунальні послуги, байдужість журналістів до ювілею великого вченого академіка Володимира Вернадського, про засилля в нашому медійному просторі негативізму, жорстокості, агресії та відсутність у ньому державницько-патріотичних настроїв, високого морального духу.

На жаль, саме такий алгоритм комунікаційних зв’язків виробляють державні органи, відповідальні за інформаційну сферу, де спостерігається наростання інформаційного протистояння, втім числі на міждержавному рівні.

Черговим прикладом нерозуміння українською владою явища й небезпек інформаційних воєн, які загострюються , (відтак і неадекватного реагування на їх прояви), став черговий агітаційно-пропагандистський випад російського державного телебачення стосовно підсумків візиту Президента України до Росії. У відповідь на грубу, брутальну, образливу витівку «агітпропу» сусідньої держави на адресу українського Президента українська сторона сором’язливо промовчала: мовляв,телевізійний сюжет – це особиста думка журналіста. Така поведінка очільників державної інформаційної сфери України – це ознака безсилля, некомпетентності, логічний підсумок кількарічної роботи команди так званих, менеджерів від медіа бізнесу. За останні роки Держкомтелерадіо України трансформувалося з генерального штабу розробки національної інформаційної політики на фінансовий офіс щодо реалізації скромних державних програм телерадіовиробництва, книговидання, обслуговування сумнівних комерційних проектів на кшталт « Euronews». Це відбувається на тлі катастрофічного падіння обсягів власного виробництва та системного наповнення іноземним продуктом національного медіа ринку.

Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення перетворюється з державного регуляторного органу на нотаріальну контору щодо забезпечення частотним ресурсом політико-олігархічних груп, при цьому інтереси державних мовників демонстративно та цинічно ігноруються, як це сталося під час одного з останніх конкурсів на отримання частот на мовлення, коли Українське радіо вкотре капітулювало (було принищене) перед всесильним «шансоном». Державне телебачення переформатовується на малоросійський філіал скромного російського регіонального мовника десь з Кубані чи Стародубщини, Фактично знищується державне радіо, яке системно почало зникати з національного ефіру (чого не було навіть у роки Великої Вітчизняної війни, коли український голос транслювався на окуповану територію з Поволжя), руйнується найпотужніший радіопередавальний центр у Броварах, без якого практично неможливо забезпечити мовлення в особливий період та реалізувати проект цифрового радіомовлення.

Україна, чи не єдина держава у Східній Європі, яка, по-суті, згорнула державне іномовлення – унікальну платформу для проникнення у світовий інформаційний простір, реалізації програми євроінтеграції. Прикладом печерної медіа культури, переконливим свідченням неспроможності нашої влади діяти в умовах навіть не глобальної техногенної катастрофи, а локальної природної стихії, стали снігові заметілі в Києві. Якщо в столиці держави, маючи потужний інформаційний ресурс, зокрема FM-радіомовлення, що слухають у кожному автомобілі, ніхто не здатний налагодити елементарної комунікації з населенням, що тоді говорити про поширення інформації в особливий період (воєнний стан, техногенні катастрофи) по всій території країни, що покрита глухонімими плямами інформаційних порожнин.
Катастрофічна ситуація склалася у видавничій галузі з найнижчим у Європі показником випуску книг на душу населення, різко зменшуються тиражі українських газет та журналів. Означені тенденції - це критична межа загроз не лише інформаційній, а й національній безпеці в цілому.

У Національній спілці журналістів відбулася науково-практична конференція щодо проблем інформаційного простору України, в якій взяли участь провідні науковці, фахівці інформаційної сфери, представники громадських організацій. За підсумками обговорення була ухвалена резолюція, в якій виокремлено, зокрема,такі вузлові проблеми національної медіа сфери:

- загострення економічних та соціальних проблем, наростання кризових трансформаційних явищ, новітні виклики, обумовленні в тім числі  світовими процесами, увиразнення тенденцій до асиметричного розвитку глобального інформаційного простору зумовлюють об’єктивне посилення ролі ЗМК та інформації в цілому у поступі суспільств, завдання яких знайти і обстояти своє місце в новітньому інформаційному поділі;

- у реаліях сучасного українського транзитного суспільства інтереси політико-олігархічних кланів беруть гору над державними пріоритетами. Непрозорість власників національних телеканалів, газетно-журнальних холдингів з великою часткою іноземного капіталу та його впливом на формування масової свідомості, утаємничена приватизація Укртелекому, підкилимне впровадження цифрового телебачення, непродуманість, а фактично – відсутність програми розвитку національного радіомовлення, примітивізація змістовної складової інформаційного продукту - це загрози національній безпеці, серйозні виклики перспективного характеру для держави;

- національний інформаційний простір України перебуває під тиском сторонніх чинників, вплив яких посилюється, що увиразнюється у цільовому послабленні українських ЗМК, в тім числі з допомогою  правових механізмів. Один з найнижчих у Європі показників випуску книжкової продукції, практично відсутність впливу національного телебачення та радіомовлення на формування державницьких настроїв та переконань, перспектива створення анемічного суспільного телерадіомовлення з частотним ресурсом менше 5% у загальному національному сегменті мовлення, нарощування присутності зарубіжних мас-медіа на ринку інформаційних послуг, катастрофічне падіння накладів українських газет та журналів - це реальна втрата інформаційного суверенітету;

- відсутність продуманої державної інформаційної та комунікативної політики створює об’єктивну загрозу інформаційним інтересам громадян та інформаційній безпеці України в цілому. Сьогодні ми не маємо механізмів протидії агресивним зовнішнім чинникам, почасти елементарного розуміння природи інформаційних війн, які ми регулярно програємо і приречені програвати в майбутньому. Державні іномовні телерадіоінституції, що були утворені після набуття Україною незалежності, як організації пропагандистського та контрпропагандистського характеру, останніми роками практично знищені, натомість в бюджет країни закладаються кошти на сумнівний міжнародний комерційний проект «Euronews». В Україні фактично зруйнована мережа функціонування національних телерадіомовників у надзвичайних ситуаціях, що на тлі техногенних катастроф останніх років, зокрема в Японії та Росії, неприпустимо;

- незалежні засоби масової комунікації, свобода слова – необхідні елементи демократичної політичної культури та управління, які забезпечують діалог суспільства і влади, контроль громадян за державними інституціями. Законодавчі ініціативи останнього часу в Україні, зокрема щодо введення кримінальної відповідальності за поширення недостовірної інформації, засвідчують спроби звузити можливості ЗМК у збиранні та публікуванні відомостей, що мають суспільне значення, обмежити інформаційні права громадян. Подібні  спроби є авторитарним рудиментом управління, вони неприпустимі у справді правовому демократичному суспільстві;

- чергові виборчі перегони в Україні загострили організаційно-правові проблеми національного  медіа-середовища. Невирішеним залишаються питання рівноправної співпраці журналістських колективів та засновників ЗМК, що увиразнюється у монополізації права вироблення редакційної політики фактичними власниками мас-медіа, а відтак в обмеженні права споживачів контенту на повну й об’єктивну інформацію, а то й спробах дезорієнтації суспільства, порушення суспільної злагоди;

- недовіра населення до національних ЗМК не дозволяє вибудувати ідеологем, які б стали елементом національно-духовного, патріотичного, державотворчого осердя формування нової людини європейського типу. Посилення наступу  на україномовне інформаційне середовище, спроба розмити його, за чим простежується протегування інтересам окремим суб’єктам інформаційного простору, звужують україномовний сегмент інформаційного ринку, що призводить до подальшого падіння накладів періодичних та книжкових видань державною українською мовою, витіснення з національного телерадіопростору продукції власне українських телерадіовиробників, стагнацію базисних інформаційних ресурсів, відставання в опануванні сучасних інформаційних технологій;

- змістовний фактор, цінністно-нормативна база національного інформаційного поля – одні з вирішальних чинників формування світоглядних поглядів, національно-патріотичних переконань. На жаль, український медіаресурс за роки незалежності не став інструментом державотворчим , націєобєднуючим, фактором духовного очищення та суспільної злагоди, а перетворився на елемент загрози інформаційному суверенітету. Агресивна комерціалізація, гендлярські правила гри на ринку інформаційних послуг, нехтування конституційними правами громадян на одержання інформації взяли гору над протекціоністською державною політикою. Поглибленню таких тенденцій сприяють дії окремих політичних угруповань, які , зокрема, вносять законопроекти щодо скасування квот на українську музику в ефірі та скорочення удвічі національного аудіовізуального продукту. Високу напругу відносин в інформаційно-культурному середовищі додають перманентні законодавчі ініціативи стосовно мовного питання;

- привнесення у медійну сферу нефаховості, непродумана, волюнтаристська кадрова політика державних управлінців в інформаційній сфері призводить до зниження рівня професійності українських медій, конкурентності національного інформаційного продукту, власне до деукраїнізації національного інформаційного простору, що загрожує справжнім державним інтересам в інформаційній сфері. Держочільники медіасфери не сформулював жодної доктринальної ідеї щодо розвитку сучасної інформаційної галузі, а багато хто з них просто не володіє власне понятійним апаратом комунікативних відносин;

- практика ЗМК останніх років, зокрема виборчих перегонів, увиразнила проблему моральної та професійної відповідальності працівників мас-медіа перед суспільством. Недотримання а інколи і й свідоме ігнорування професійних стандартів у роботі негативно позначається на рівні довіри суспільства до працівників інформаційної сфери. На жаль. держава не рідко сама виробляє такі правила гри на ринку інформаційних послуг, що спричиняють падінню журналістських стандартів. Замовний характер матеріалів, тенденційне висвітлення подій, упереджені оцінки – це традиційний набір пропагандистського характеру, що зустрічається в сьогоднішніх українських мас-медіа, особливо на регіональному рівні, і фактично повертає нас до одіозних сусловсько-маланчуківських часів;

У зв’язку із зазначеним учасники конференції запропонували:

1.Підкреслити необхідність подальшої розбудови національного інформаційного простору на засадах суверенності, демократичної політичної культури, безумовного забезпечення інформаційних прав і свобод громадян та суспільства в цілому.

2.Ствердити необхідність вироблення і виконання державної національно орієнтованої  інформаційної політики, як умови реалізації стратегії євроінтеграції, утвердження України в сучасному світовому інформаційному просторі, чинника розбудови національних засобів масової комунікації – наріжного елемента громадянського суспільства.

3. Звернути увагу Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони України на необхідність вжиття правових та організаційних заходів щодо забезпечення інформаційних прав і свобод громадян та суспільства України в цілому, які передбачали б:

- визнання інформаційних прав суспільства, права на отримання, використання та поширення інформації – пріоритетним правом громадянина та людини;

- реформування державної інформаційної політики, яка повинна бути зорієнтована на радикальний захист національного інформаційного простору, досягнення позицій міжнародного лідерства в інформаційній сфері. Створення єдиного державного органу, на базі існуючих інституцій, щодо формування та регулювання національної інформаційної політики на основі демократичних стандартів з можливостями вироблення та впровадження високих технологій в інформаційній сфері, що гарантуватиме умови для безумовного забезпечення інформаційних прав і свобод, вільного поширення інформації у суспільстві

- консолідацію державних інституцій з вироблення та впровадження інформаційної політики, формування сучасної моделі управління інформаційною сферою, створення  чіткої вертикалі органів державного інформування та забезпечення дієвого управління національними інформаційними ресурсами та інформаційними сфери в цілому;

- конституційне визначення інформаційно-частотного ресурсу як національного феномена поруч з іншими національними стратегічними ресурсами – надрами, землею, водою, повітрям, що мінімізує його агресивний грабунок та стане запорукою національної безпеки;

- завершення у стислі терміни створення Суспільного телебачення та радіо на засадах міжнародного досвіду та реалій українського інформаційного простору,що передбачають зміни доктринального характеру розвитку медіа сфери, виходячи з державних пріоритетів;

- законодавче унормування програми впровадження цифрового мовлення з урахуванням національних інтересів, чітким окресленням вимог до змістово-творчої концепції мовників, які мають передбачати захист національно-духовних цінностей;

- введення в правове поле діяльності новітніх засобів масової інформації, інтернет- та інших електронних видань, надання їм відповідного правового статусу;

- посилення співпраці в інформаційній сфері з провідними державами, країнами-сусідами, міжнародними організаціями за умов  захисту інтересів української держави та українських виробників інформаційної продукції, пріоритету збереження національної ідентичності, самобутності та самодостатності, недопущення ерозії національної культури та традиційних ціннісно-моральних імперативів українського суспільства;

- заохочення інвестиційної діяльності в інформаційній сфері, спрямованої на створення національного інформаційного продукту, розширення надання інформаційних послуг громадянам України, розбудову сучасної інформаційної інфраструктури, впровадження сучасних інформаційних комунікаційних технологій;

- створення державної програми пропагування українських здобутків, традиційних для українського народу цінностей та суспільної моралі;

- безумовне утвердження і наповнення змістом державного статусу української мови як чинника державної суверенності, створення умов для вільного розвитку і функціонування засобів масової комунікації національних меншин України;

- запобігання неправомірному використанню засобів масової комунікації, інформаційно-кумунікаційних технологій і національної інфраструктури для цільового інформаційного маніпулювання громадян чи інформаційного тероризму, втручання в інформаційний простір особистості;

- забезпечення жорстких механізмів протидії та подальшого недопущення монополізації національного інформаційного простору з метою забезпечення інформаційних прав громадян та суспільства на отримання повної і об’єктивної інформації, моніторинг і створення прозорого національного реєстру інформаційних засобів та ресурсів в Україні, відповідно до власності та власників мас-медіа;

-  посилення правового захисту працівників засобів масової комунікації через створення дієвих правових та організаційних механізмів,  унормування правового поля діяльності новітніх ЗМК, національного інформаційного простору у цілому з врахуванням актуальних інформаційно-комунікаційних процесів;

- створення правових та організаційних механізмів роздержавлення інформаційної сфери з гарантуванням пріоритетного права редакційних колективів набуття майна та споруд;

- запобігання неправомірного використання творів, створених  внаслідок інформаційної діяльності, захист інтелектуальної власності, майнових та немайнових прав мас-медіа;

- стимулювання наукових досліджень та інноваційної діяльності в інформаційній сфері;

- визнання на державному рівні спеціальності «журналістика» творчою професією, що сприятиме якості підготовки фахівців інформаційної сфери, підвищенню авторитету журналістської професії;

- розроблення урядової програми наскрізної безперервної підготовки та перепідготовки фахівців медійної сфери, створення інноваційних освітньо-виробничих комплексів з використанням для цього державних освітніх закладів, засобів масової інформації та поліграфічних підприємств.

4. Підкреслити важливе значення мас-медіа у формуванні суспільних цінностей, налагодженні суспільного діалогу та порозуміння, утвердженні демократичної політичної культури, та, зрештою,  побудові громадянського суспільства. Наріжна суспільна роль накладає особливу відповідальність на мас-медіа та журналістів, які повинні бути свідомі її.

Шановний Миколо Яновичу!

У сьогоднішньому глобалізованому та надзвичайно конкурентному світі успішність соціуму і окремих держав визначається з одного боку рівнем опанування високих технологій, а з іншого – цивілізованістю масово-комунікативних зв’язків.
Я прекрасно розумію, що українські ідеї, національна позиція нині не в моді, але як громадянин-патріот, який десятиліття свого життя віддав побудові національного інформаційного дому, я наполегливо прошу Вас уважно поставитися до означених проблем національної медіасфери. Політика інформаційного суїциду, що,складається враження свідомо проводиться останніми роками – це шлях в нікуди: іноземні провідники та домашні невігласи штовхають нас у прірву. Я переконаний, що через гармонізацію відносин громадськості та влади, ми зупинимо згубні тенденції, що набирають загрозливого характеру.

Незаперечним є факт , що успішність реформ, суспільних трансформацій залежить від належного діалогу між владою та суспільством, який мають забезпечувати насамперед ЗМК. Відтак, абсолютно очевидно, що в нинішніх умовах продумана грамотна інформаційна політика – це засіб просування національних економічних інтересів на світові ринки, інструмент впливу на геополітичні процеси, зрештою – утвердження України серед інших держав. А всередині країни культурно-комунікативні зв’язки – це фактор сталості розвитку соціуму, його емоційно-психологічної стабільності.

З повагою та розумінням -
секретар НСЖУ В. НАБРУСКО

 

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020