Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Наші публікації Крим. Злочинна депортація
Крим. Злочинна депортація
19 травня 2020, 12:45

Крим. Злочинна депортація

 

 

Михайло Сорока  Михайло Сорока

 

Крим. Злочинна депортація

 

Сімдесят шість років тому, 18 травня, було насильно виселено з півострова кримськотатарський народ

Про трагедію кримськотатарського народу я вперше дізнався з позацензурного самвидаву в другій половині шістдесятих років, коли навчався на факультеті журналістики Київського університету. Таємно знайомив мене з тогочасними підпільними виданнями молодий викладач логіки, майбутній відомий український дисидент Василь Лісовий. Тоді й випало прочитати кілька статей про насильне виселення з Криму за велінням Сталіна корінного народу – кримських татар, безпідставно звинувачених у пособництві гітлерівцям, про їхні поневіряння і страждання та законне право повернутися на рідну землю.

У незалежній Україні цей злочин радянської влади розкритий у багатьох книгах, наукових дослідженнях, оприлюднених документах архівів, спогадах очевидців, публіцистиці, кінематографі. Але особисто на мене особливо глибоке враження справив фільм знаного і популярного кінорежисера і актора Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма» про трагедію його рідного народу – кримських татар. Під час зустрічей і розмов з ним ми не могли не повертатися до цієї вершинної у його творчості стрічки. Але водночас не могли не торкатися і долі його сім’ї, бо і в ній віддзеркалено той мученицький шлях, який випало пройти кримськотатарському народу, починаючи з моторошної ночі 18 травня 1944 року.

alt

КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ГОЛГОФА

Немає в кримськотатарському народі сім’ї чи родини, котрі б не зачепила своїм чорним крилом «операція», в якій проти беззахисного народу – переважно жінок, дітей, людей літнього віку – було кинуто 32 тисячі «доблесних чекістів». Перед тим, 13 травня, Кримський півострів був визволений від німецьких окупантів. У боях за Крим і Севастополь відзначився і син кримськотатарського народу льотчик-ас, двічі Герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан.

Але ще до завершення боїв за півострів Л.Берія подає доповідну записку Й.Сталіну із звинуваченням кримських татар у дезертирстві та про «небажаність їхнього проживання» в Криму. Записка закінчується пропозицією виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану. 11 травня за вказівкою Сталіна приймається постанова Державного комітету оборони №5859сс «Про кримських татар», у якій наводяться претензії до кримських татар у масовому колабораціонізмі, які й стали так званими «обґрунтуваннями» депортації. Жодних доказів «масового зрадництва» не було представлено, бо їх і не існувало. Але хто тоді мав сміливість виступити на ДКО проти волі «вождя народів»?

alt

На збори давали від кількох хвилин до пів години. Перелякані люди не мали змоги зібратися, встигали взяти по 20-30 кілограмів речей. Абсолютна більшість майна була конфіскована радянськими каральними органами, процвітало мародерство. Депортованих звозили на залізничні станції у Джанкої, Сімферополі, Бахчисараї. Для них було виділено 67 ешелонів, у яких на схід у жахливих, антисанітарних умовах товарняків за дві доби було відправлено 180 тисяч осіб.

alt

Серед них були і батьки Ахтема Сеїтаблаєва. «Тато, якому тоді було чотири роки, пам’ятає якісь невиразні епізоди, як спалахи, а мамі виповнилось на той час шість років, і вона пригадує депортацію в окремих деталях. – сказав у розмові зі мною Ахтем Сеїтаблаєв. – Мамі, зокрема, запам’яталось, як увечері, за лічені години до виселення, до них приходив солдат. Попросив води, мовчки посидів, перекусив і, коли виходив, натякнув на те, що варто було б господарям зібрати документи і якусь їжу: все, мовляв, може статися. А вночі він виявився серед тих, хто виселяв нашу родину. Пам’ятаєте епізод наприкінці фільму «Хайтарма», коли у товарний вагон заштовхують вагітну жінку, і вона там народжує? Це зовсім не вигадана історія. Так народився дядько продюсера нашого фільму Ленура Іслямова. Новонародженого назвали Сабрі, що означає “терпіння”.

alt

Батьки, за словами Ахтема Сеїтаблаєва, не любили згадувати ті дні. Йому відомо лише, що їх везли багато діб голодними, у закритому, переповненому людьми товарняку, де не було найелементарніших умов, де сидіти доводилося по черзі. Кінцевими пунктами для них стали поселення на болотах у Марійській АРСР і в пустелі Середньої Азії. Але десятки тисяч депортованих так і не доїхали до місць розселення: померли в дорозі…

Кримські татари по прибутті до міст вигнання

Кримські татари по прибутті до міст вигнання

alt

Дозволю собі процитувати спогад свідка тих подій Паши Халіда, який був у одному з таких товарняків. Цей спогад цитує у своїй книзі “Україна і Крим: спільність історичної долі” відомий український історик Василь Чумак: “Ніч. Заходять солдати зі зброєю і кажуть, щоб через 15 хвилин зібрались. Я беру рогатку, шинелю, залишену пораненим дядьком. Мама спокійно каже: “Не треба, синку, облиш”. Солдат відбирає у мами Коран, кидає його в туалет. Нас відвозять на кладовище і до ранку тримають. Ранком нас женуть на станцію. Там заганяють, як худобу, у вагони-“телятники”: маму в один вагон, мене – в інший. Тоді я бачив маму востаннє… На всіх станціях, які ми проїжджали, місцеві жителі з криками “зрадники” закидали вагони камінням. У Саратові нас пересадили на вантажні баржі. П’ять днів ні в кого не було навіть макової зернини в роті. Не годували, поки не привезли в Марійську АРСР. Коли пливли на баржі, сусідка з відчаю на моїх очах кинула своїх дітей у річку і кинулася сама. Коли нас привезли в Марійську АРСР, то 18 кілометрів гнали пішки в тайгу. Поселили в таборі серед болота, там до нас жили поляки. Дуже багато людей умирало. Поки вириють могилу, вона заповнюється водою. Трупи топили палками. Жінки працювали на лісоповалі. Пили гнилу воду, і добре пам’ятаю, що у всіх, хто умирав, останнім бажанням було випити ковток свіжої води з рідного Криму”.

alt

Звичайно ж, батько й мати Ахтема Сеїтаблаєва теж усе це пережили. Але не любили про це розповідати. А, можливо, й не пам’ятали всього: дитяча пам’ять щадила їхню психіку, включала якийсь захисний механізм. Та й згодом психіку Ахтема вони оберігали. Про те, що кримські татари були визнані радянською владою народом-зрадником, він вперше дізнався у п’ятому класі від учителя історії. П’ятикласники тоді за шкільною програмою проходили війну. Розповідаючи про 1944 рік, учитель сказав, що Кримський півострів звільнили б набагато швидше і з меншими втратами, якби не поголовне зрадництво кримських татар. Він це сказав, а в класі на якусь мить запанувала мертва тиша, адже в ньому було більше двадцяти дітей з кримськотатарських сімей. А потім діти вибухнули гнівом. Учитель їх вигнав із класу. Але на знак солідарності з ними вийшов весь клас. Стався великий скандал, бо запротестували не тільки учні, а й їхні батьки, багато інших жителів узбецького містечка Янгіюль, у якому мешкали в основному депортовані. І не лише кримські татари, а й поволзькі німці, далекосхідні корейці, узбеки. Втихомирилося все тільки після того, як учителя історії усунули від викладання. Так Ахтем у дванадцять років дізнався, що кримськотатарський народ принижений, що його силоміць вигнали з рідної землі, що їхати в Крим нікому не можна, що на кримських татарах лежить якась вина.

alt

Після цього випадку Ахтем поступово почав усвідомлювати, хто є його народ і родина як частка цього народу. Почав цікавитися історією кримських татар, причинами й обставинами їхньої тотальної депортації. Батько Ахтема Шевкет Сеїтаблаєв був активним учасником протестних акцій за повернення татар у Крим, у їхньому домі часто збиралися організатори акцій, у тому числі й Мустафа-ага – Джемілєв. На виховання Ахтема глибоке враження справила позиція його діда по материній лінії. Він за найменшої нагоди відкрито хулив радянську владу, казав, що вона наскрізь брехлива і що жодного дня не збирається на неї працювати.

alt

 

«ХАЙТАРМА» ОЗНАЧАЄ «ПОВЕРНЕННЯ»

Наприкінці вісімдесятих років, під час горбачовських реформ, розпочався процес повернення татар на історичну батьківщину. Саме тоді, у 1989-му, Ахтем закінчив середню школу і спробував вступити до Кримського державного університету. Як і передрікали його батьки та друзі, спроба виявилася марною. Довелося за наполяганням мами обмежитися акторськими курсами при Кримському культосвітньому училищі.

alt

Десь за півроку одна з його викладачок довірливо розповіла, що перед поверненням кримських татар у Крим їх зібрали на партійні збори і парторг заявив, що ось повертаються ці бусурмани, у них є свято жертвопринесення. У це свято не випускайте дітей на вулиці і самі не виходьте, тому що вони ловлять росіян, приносять їх у жертву, п’ють їхню кров. Викладачка зізналася, що повірила тоді парторгу, бо ж знала його кілька десятків років. «Ось такі стереотипи, зазомбованість, вороже ставлення довелося долати кримським татарам при поверненні в Крим, – сказав під час нашої бесіди Ахтем Сеїтаблаєв. – Цю землю, зокрема її узбережжя, заселяли після війни відставними офіцерами радянського флоту, працівниками партійних органів, КДБ, почесними пенсіонерами. Якоюсь мірою півострів став комуністичним заповідником, і це дається взнаки сьогодні».

alt

Фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма» – найвизначніший кінематографічний твір про депортацію, страждання, болі кримських татар. Стрічка вперше була показана 13 травня 2013-го у Сімферополі, менше, ніж за рік до російської окупації півострова і нових переслідувань та поневірянь кримських татар. Кінокартина здобула цілий ряд престижних міжнародних і українських премій.

alt

Як відомо, Ахтем Сеїтаблаєв не тільки режисер фільму «Хайтарма», а й виконавець головної ролі – легендарного льотчика Амет-Хана Султана. Доля героя фільму теж склалася непросто. Через своє кримськотатарське походження він певний час не міг знайти собі роботу. Виручив колишній командир авіаполку, в якому Амет-Хан Султан доблесно воював, посприявши влаштуванню його на роботу льотчиком-випробувачем у підмосковному Жуковському.

Амет-Хан Султан

Амет-Хан Султан

Амет-Хан Султан завжди залишався сином і гордістю кримськотатарського народу. І в повоєнних протестах проти депортації кримських татар, у їхніх численних заявах і зверненнях до можновладців у Кремлі його підпис завжди стояв першим. Після війни він випробував понад 50 типів літальних апаратів – найбільше серед радянських льотчиків-випробувачів. Загинув у лютому 1971 року в авіаційній катастрофі.

Згадуючи про зйомки “Хайтарми”, Ахтем Сеїтаблаєв зауважив, що вони стали, без перебільшення, національною подією. «Майже тисяча кримських татар брала участь у масовках, терпляче і стійко витримуючи всі пов’язані з цим негаразди. Це переважно були люди, які або самі пережили депортацію, або добре знають про неї від своїх рідних і близьких. Була серед них одна бабуся, котра, як мені здавалося, ледь стояла на ногах. Але коли знімалася сцена завантаження у вагони, вона в кожному дублі була серед перших. Я навіть делікатно попросив її часто не мелькати, бо це створювало враження невеликої кількості учасників масових сцен. Але вона мені відповіла: “Синок, я все це сама пережила і зніматимусь, скільки буде потрібно”.

alt

Емоційне напруження на зйомках було таке, що доводилося викликати й швидку допомогу. Не витерпів одного разу такого напруження і виконавець ролі капітана НКВС Труніна Дмитро Суржиков: йому стало зле після сцени, де він звертався до депортованих зі словами: “Кримські татари! Зрадники радянської батьківщини!” Треба було бачити, як завмерли після цих слів учасники зйомок, – перед ними немовби насправді ожила та трагічна депортаційна ніч, і вони з мовчазною ненавистю дивилися в очі актора-капітана, мимоволі переносячи цю ненависть на нього. Дмитра після цього доправили в лікарню і півночі відкачували.

«Хайтарма» – означає «повернення. Але є в нього і друге значення. Таку саму назву має і кримськотатарський народний танець, який проходить через кінострічку. Історія його глибока (сягає часів зародження понад тисячу років тому суфізму – течії в мусульманському культурологічному середовищі), а зміст символічний (означає єднання неба, землі і людини).

alt

За формою – це колообороти танцювальної пари, які символізують циклічне повернення до життя. Творці фільму цим хотіли сказати, що, незважаючи на всі трагедії, біди, депортації, які пережив цей багатостраждальний народ, якщо є хоча б один татарин або одна татарка, які танцюють “хайтарму”, народ не зникне, не загине, а знову й знову відроджуватиметься до життя у рідних стінах, на своїй землі.

alt

 

«КІБОРГИ», «ЗАХАР БЕРКУТ», «ДОДОМУ»…

Після злету «Хайтарми» Ахтем Сеїтаблаєв став широко відомим у духовному і, зокрема, кінематографічному світі України. Як і за її межами. Новою помітною сторінкою у його режисерській і акторській творчості став фільм «Кіборги» – про мужніх захисників Донецького аеропорту в ході війни на Донбасі. Ця кінострічка окупилася за лічені дні після виходу на екрани.

Привернула увагу і знавців кіно, і масового глядача екранізація у творчій співпраці з американським режисером Джоном Вінном повісті Івана Франка «Захар Беркут». Разом з Олегом Сенцовим Ахтем Сеїтаблаєв зняв стрічку «Номери». Ним створений цілий ряд телевізійних фільмів.

alt

Але кримськотатарська тема знову і знову постає у його творчих пошуках, залишаючись однією з провідних. Три роки тому на екрани вийшов фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва» (міжнародна назва «87 Children»). Це історія кримської татарки Саїде Аріфової, яка під час Другої світової війни врятувала 87 єврейських дітей-сиріт: спочатку від нацистів, видаючи дітей за кримських татар, а вдруге – від чекістів НКВС під час депортації кримськотатарського народу, довівши, що вони діти єврейського походження.

alt

У травні минулого року вийшла на екрани кінокартина Нарімана Алієва «Додому» з Ахтемом Сеїтаблаєвим у головній ролі. Це вже історія про сучасний Крим і поневіряння кримських татар через його окупацію Росією.

             * * *

Ахтем Сеїтаблаєв – помітна постать у сучасній історії Криму, його корінного кримськотатарського народу і всієї України. Хіба не про це свідчить хоча б такий факт, про який повідомив нещодавно телеканал ATR. На сторінках підручника з історії України за 5 клас з'явилося завдання, в якому потрібно розповісти, про які події розповідають фільми українського кінорежисера, кримського татарина Ахтема Сеїтаблаєа. «Він – український кримськотатарський актор, режисер фільмів "Хайтарма", "Чужа молитва", "Кіборги". Чи переглядали ви ці фільми? Яким подіям вони присвячені?" — йдеться у тексті завдання.

alt

Дізнавшись про це, режисер написав пост у Facebook: "Мрії збуваються... Підручник з історії України для 5 класу. Колись ми з друзями зі знімальної команди говорили про те, що буде чудово, коли діти у школах за допомогою й кіно також вивчатимуть історію України та історію тих, хто живе поруч».

А ми до цього додамо згадану вище історію, коли Ахтем, навчаючись у п’ятому класі школи містечка Янгіюль під Ташкентом, разом з однокласниками виступив з протестом проти радянського вчителя, який посмів принизити на уроці історії його рідний народ.

 

Михайло Сорока

Джерело: Укрінформ

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020