Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Наші публікації ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ. ДИСКУСІЯ: СЕРГІЙ ШЕВЧУК
ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ. ДИСКУСІЯ: СЕРГІЙ ШЕВЧУК
11 червня 2019, 21:26

 

alt

 

НАУКОВА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ?  НЕ ВИЙШЛО!

Відгук на статтю, автором якої є Lukasz Adamski - польський публіцист.

 

Стаття опублікована в російському журналі - Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры - Русское издание № 2,2016, та пізніше поширена на сайті www.akademia.edu, що має багатомільйонну аудиторію користувачів. Отже. вона розрахована на широкий розголос в наукових колах дослідників історії.

На перший погляд рецензія статті опублікованої ще у 2016 році є запізнілою. Але саме зараз, через проміжок часу в два з половиною роки у світі, та й у самій Польщі відбулись події, які продемонстрували те, наскільки гіпертрофованою штучно та політизованою в угоду певним польським партійним структурам є тема історичної трагедії на Волині.

В першу чергу варто згадати рішення Конституційного Трибуналу Республіки Польща від 17 січня 2019 року, який позглянув за поданням Президента РП А. Дуди горезвісний Закон про Інститут Національної Пам'яті. Саме в цьому законодавчому акті події на Волині та Галичині були названі "геноцидом"польського населення.

Ще до його розгляду у Суді розсудливі польські оглядачі називали не інакше, як "absurdalna ustawa". Вони передбачали який негативний резонанс у світі викличуть його окремі положення.

Та не могли вони передбачити яким поспіхом і Сейм, і Сенат пізніше виправлятиме те ,за що так одностайно голосували нинішні польські законодавці. Одностайно і відміняли та доставляли виправлене на підпис Президенту Польщі, який взагалі в той час був за межами країни.

Реакція на цей законодавчий акт зі сторони США, Ізраїлю, деяких країн ЄС та, звісно, України продемонструвала, що "absurdalna" може бути політика праворадикальних сил - ініціаторів Закону ( фракція Kukiz-15) та в парі з ними лівацьких русофільних течій.

Процедура поспішних, авральних поправок і змін до прийнятого "антибандерівського" Закону є справді комічною, як для гонорових Варшавських посадовців. А в 2019 році - й поготів - Конституційний Трибунал визнав окремі положення неконституційними.

Правда тоді, у 2016 автор дослідження Lukasz Adamski не задумувався над таким розвитком подій і не передбачив у звязку з цим сьогоденних репутаційних втрат.

А що було у 2016 році? Розпал війни на Донбасі, інфляція та знецінення української національної валюти, величезні витрати бютжету на модернізацію озброєння, безкарність Росії, яку не "щіпали, а лише лоскотали" міжнародні санкції. Саме час завдати удару сусіду, забувши про деклароване раніше "адвокатство". З якою метою?  Про це - пізніше.

Перед тим, як досягнути мети потрібна інформаційна артпідготовка. На усіх напрямках, в т.ч. східному. Матеріал любязно приймуть у якомусь російському шовіністичному журнальчику, а вже потім його можна поширили на міжнародному сайті із 63 мільйонами користувачів, та ще й наукової сфери.

 Шкода, не вдалося відшукати цей матеріал на польській мові, мабуть, він звучав би трішки лагідніше. Російський переклад рябить штампами, які так подібні до нинішніх висловлювань ведучих і підготовлених гостей російських телеканалів.

Та автор знайшов свою стежку, цитуючи у статті Андрія Портнова та називаючи його "влиятельным ученым". Схоже, саме Портнов замінив в Україні колишнього регіонала, а зараз утікача до Криму, Вадима Колісніченка, котрий був вожаком антиукраінського гавкіту.

Як не намагався переконати автор у своїй науковій неупередженності, вже в першому реченні зникає його чесність, коли він говорить про події 40-х літ на берегах Бугу виключно як "массовых убийствах поляков, проживавших на Волыни и в Галиции".

Про  загибель місцевих українців, про їх боротьбу із фашистами - ні слова. А далі - важка артилерія:

  • "многовековая принадлежность земель современной Украины к Польше" (ніби Польша сама не була ніколи під Росією, ніби не були в її історіі аж три багатовікових поділів, а скільки віків Прусія була зовсім не польською, і Аляска колись не була американською) - продовжувати перелік – зайве;
  • "запоздание украинских нациотворческих процессов" (чи не завдяки насильній русифікації з одного боку та примусовій полонізаціі і окатоличенню - з іншого).
  • і головне - "насколько оправданы попытки описания прошлого украинских земель, как отдельного украинского сообщества или даже - нации?".

От такі сумніви польського історика в самому існуванні української націі, культури, народу. Близько до тверджень ВВП, рознесених пізніше глашатаями від Москви до самих до окраін.

Щодо самої Польщі, то автор гордовито повідомляє про "двойной консенсус", тобто і історіографія, і суспільна думка однакові, коли йдеться про Волинську трагедію. Хоча термін "Волинська трагедія" на його думку невірний, нав'язаний Україною, бо він ніби-то не передбачає винуватця, а отже і жертв - виключно польської національності.

На цьому тлі автор взявся робити "аналіз причин и последствий украинского отрицания ответственности УПА за массовые убийства поляков". Амнезія цього "дослідника" історіі проявилась чітко, бо забув він про бойовиків Армії Крайовоі, інших польських формувань, винуватих у масових вбивствах місцевих жителів українського краю.

Чи іх кривава справа засуджується нині у Польщі? На свято у травні 2019 року Президент Анджей Дуда нагородив найвищою нагородою - РП Орденом Білого Орла -  такого собі пана Семашко, вояка Армії Крайової (тоді він воював під кличкою "Вир"). Семашко відомий тим, що зробив кар'єру як великий історик рахуючи жертви польського населення в той страшний період.

В перших його "дослідженнях" йшлося про десятки тисяч загиблих, а потім - 100 тисяч поляків. Ця цифра з'явилась в статті, яку ми зараз розглядаємо. Більше того, за 100 тисяч вбитих поляків говорив Президент Польщі на мітингу в українському селищі Олика, що на Волині навесні цього року, правда згадав і про загиблих украінців (їх Семашко нарахував 10 тисяч, а п. Дуда і повторив – 10 тисяч).

Аналіз статті викрив одну велику таємницю-фобію автора перед словом "симетрія". Спільну, однакового змісту Заяву, яку прийняли в один і той же день Верховна Рада і Сейм у 2003 році автор нещадно критикує. Чому? Адже це і був, хай символічний, але Акт примирення.

Відповідь така: "в ней сознательно помещены нечеткие формулировки и документ читается как проявление тезиса о " симметрии провинностей". А симетрія на думку п. Лукаша - це найбільша помилка історіі, Річ Посполита завжди права. Симетріі не було і немає. Як це подібне на російське "ихтамнет".

Так само завзято автор критикує існування українського  "суверенітету по відношенню до історіі", мабуть, на його думку українську історію мають писати у Варшаві, ну і в Москві.

Повертаючись до справ польських законодавців, можна згадати, що Сейм разів сім вживав термін "геноцид" у прийнятих Законах. Останній раз - стосовно подій на Волині під час Другої Світової. Аби посилити ефект обурення законодавці вжили термін "Східна Малопольща".

Це й же вислів вжив і автор публікації: "Волынь и Галиция ранее официально была Восточной Малопольшей". Знав би він, що через 2 роки Конституційний Трибунал Польщі визнав таку географічну новелу неконституційною.

Тому лицемірною є тривоги автора з приводу парадоксу - "несмотря на огромное количество совместных интересов, культурную близость обеих наций...конфликт памяти поляков и украинцев - приводит к нарастающим напряженностям".

 В. Вятрович висловився досить прямолінійно: "поляки сумують не стільки за втраченими жертвами конфлікту, як за втраченими територіями".

Відвоювати втрачені креси сил забракне, та й українське військо дає раду із значно грізнішим ворогом, ніж військо польське. А от вимагати репарацій від Украіни за нібито завойовані польські маєтки і завдані польським осадникам збитки та тому подібне - цілком можливо.

По аналогії з Німеччиною, від якої деякі польські політики вимагають відшкодування за Другу світову, забуваючи що Польщу по війні за виразом їхніх істориків "як стару шафу відсунули" на сотню кілометрів на захід, на колишні німецькі землі.

Та чи варто таким чином орієнтуватись на трагічні події минулого століття? Чи не продуктивніше дивитись в майбутнє.

Значно більше в нинішній Польщі розсудливих, прагматичних, адекватних людей, особливо серед молоді. Вони і складатимуть добрі зміни в політикумі сусідньої держави. Про них слід говорити, а нерідко - і вчитись, заради примноження своїх досягнень та потенціювання польських.

Згадаймо хоча б останню фразу

у фільмі Єжи Гофмана "Огнем і мечем":

то виграє від польсько-українського протистояння?"

 

Сергій Шевчук

* * *


ЗАПРОШУЄМО ДОЛУЧАТИСЬ ДО ДИСКУСІЇ

І ВИСЛОВИТИ СВОЇ ДУМКИ, ФАКТИ ТА

ПОГЛЯДИ НА ЦІ ПОДІЇ.

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2019