Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Цікаві особистості Спогади про "Коронацію слова"
Спогади про "Коронацію слова"
04 червня 2020, 12:55

alt

 

alt  Жанна Куява

 

... Я ще працювала в Луцьку, був 2006 рік. Подруга й колежанка дала почитати роман "Містичний вальс" невідомої мені натоді авторки Наталі Очкур. Спитавши, чи сподобалася книжка подрузі, Томка відповіла: "Ти знаєш, так. В Україні з'явився літературний конкурс - глянь, там на книжці є його червона позначка, -- і він почав відкривати сучасних українських авторів..."

 Так я дізналася про "Коронацію слова".
Роман "Містичний вальс" і мені сподобався. Текст тоді видався близьким, "своїм", адже він про сучасний Львів, хоча подекуди й містичний. 

А з авторкою Наталею Очкур згодом ми познайомилися і навіть потоваришували. Адже то – Наталя Шевченко.

Ще через рік я з захватом прочитала роман "Майже ніколи не навпаки" Марії Матіос, який став лауреатом І премії на "Коронації слова 2007". Того ж року переїхала до Києва, тож доступ до книжок, зокрема "коронованих", став більш доступним. Як і до самих авторів. 

"Елементал" Василя Шкляра -- переможець 2001 року. "Забавки з плоті і крові" Лариси Денисенко - переможець 2002-го. Відома "Кляса" Павла Вольвача посіла тоді ІІІ місце.

2004 рік - І премія за "Ґудзик" Ірен Роздобудько. 
Скажімо, 2008-го III премію отримав і Михайло Бриних за "Шахмати для дибілів". 

2009-го було одразу два "відкриття" - I премія: "Тамдевін" Галини Вдовиченко й II премія: "Мексиканські хроніки" Макса Кідрука. 
Ну, а 2010-го - “Століття Якова” Володимира Лиса - гранд-роман. Того ж року "Гонихмарник" Дари Корній отримав ІІІ премію. 
Безліч імен і назв книжок можна далі перераховувати.

Чому я про це кажу? Бо в ці червневі дні, коли ми відзначаємо 20-ліття  Міжнародного літературного конкурсу "Коронацію слова", мені би хотілося, щоб ми не забували: цей конкурс відкрив багатенно українських авторів (деякі тепер є зірковими) і допоміг дуже багатьом рукописам стати книжками.

Щодо себе, то двічі на церемонії нагородження я була як журналістка, це зокрема 2010-й та 2011-й роки. Будучи так близько до світу літератури, який захоплював і в якому почувалася най-найкомфортніше, авжеж я захотіла стати його частиною.

Перший (непевний, крихкий і водночас громіздкий, захаращений) рукопис не дістав відзнаки. Я його відклала й протягом наступного року писала роман під назвою "Нічниця". З великою вірою (навіть загадала бажання: якщо рукопис відзначать, отже, писатиму далі, якщо ні, вправлятимуся в журналістиці та літкритиці) і водночас з великою боязню відправила його на конкурс. І текст 2012-го помітили. Це була перемога. І, без перебільшення, дороговказ.

alt

Хоча "Нічниця" мала нелегкий шлях до читача, писати не перестала. Доопрацювала перший, відкладений, рукопис ("Із медом полин") і 2013-го він увійшов до десятки найкращих на конкурсі.

alt

Із романом "Дерево, що росте в мені" хотілося дістатися ще вищої "коронаційної" сходинки, але не вийшло, тож я вдячна була за спецвідзнаку.

alt

На цьому спинилася. Сказала собі: тепер головне, щоб писалися добрі тексти, щоб їх хотіли видавати і читати. Читачі - найважливіші. 

Тож, 2015-го була на церемонії нагородження вже як гостя. 

А далі до мене "прийшов" Тарасик і ми одомашнилися.

І наостанку. Минають роки, але всією коронаційною родиною ми маємо нагоду щороку зустрічатися у Львові в ресторації "Лівий берег". Це неймовірне дійство, з дивовижною -- теплою, приязною, душевною, комфортною, -- атмосферою. Я вдячна за це пані Тетяні Логуш і її чоловікові Юрію Логушу. Вони є і будуть важливими, дорогими. Дякую!

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020