Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



ДОНЬКА НЕБА
05 травня 2020, 19:43

 

alt

 

ДОНЬКА НЕБА НА ПСЕВДО УЖМА


Сьогодні Україна вітає з 90-літнім ювілеєм одну з найкращих своїх доньок - Ніну Опанасівну Вірченко, видатну вчену, громадську діячку, політув’язнену тайшетських спецтаборів. Все своє дивовижне життя вона присвячує Україні і математиці! 

alt


Ще зовсім юною дівчинкою алгебраїчні рівняння пані Ніна об’єднає з формулою служіння Україні і закодує в таємничу абревіатуру УЖМА! Україна, жінка, математика! І вітатиметься на початку листів «СлУ». Слава Україні! Тільки для най-найближчих! Коли вже можна буде відкрити той захований ключ, Ніна ставитиме привітання у кожному із сотень листів, які писатиме своїм посестрам, з котрими переживе Гулаг. Слава Україні! 

У творі про «найщасливіший день в житті», вона згадає мить, «коли зрозуміла причину горя народу і обрала за мету всю себе присвятити математиці і Україні!» «Страшно впасти у кайдани», а більш нічого не страшно!», – напише Ніна у випускному творі. Вчителька української мови розцілує її і скаже: «Ніно, таких творів у нас в школі ще ніхто не писав!» Через багато літ вчителька обійме Ніну, коли та повернеться з таборів. Розстелить прабабин рушник на столі, посадить коло себе колишню свою випускницю і попросить: «Розкажи мені, Ніно, де ти була, що було з тобою». З чого почати, Марто Андріївно?

Світлина від Галини Дацюк.


У 16 років золота медалістка Ніна без іспитів вступила до Київського університету. З радістю пірнула в науку, слухала лекції з матаналізу, мріяла про міжпланетні польоти, стрибала з парашутом, ходила по театрах і музеях, вчилась на відмінно і думала. Завела щоденник з епіграфом «Караюсь, мучуся, але не каюсь!» Вона все помічає і з математичною точністю аналізує «радісне» радянське життя. Її, сімнадцятирічну, надихали думки про підпільну боротьбу. Знайшла подруг і найближчу, якій вірила, як собі. Писали листівки, обговорювали плани. Віднині Ніна творитиме свою Україну! 


 Невдовзі листи, листівки, навіть шкільний твір покажуть Ніні на слідстві в КДБ, бо, виявляється, що «найвірніша» подруга вірно повідомляла «недремному оці» таємниці Ніниного життя. І одного разу, йдучи по Володимирській, у жовтій кофтинці (ленінградський маркізет) і синенькій спідничці, Ніна почує біля самого вуха скрегіт гальм, а затим чиясь рука «ніжно» посадить її в авто. «Що за цвєта націоналістічєскіє на тєбє?» В одиночній камері на Володимирській, під час пристрасних нічних допитів, вона буде мовчати. Гірко пошкодує, що донесли ті, кому вірила. Хоча, якщо вдуматися, чим небезпечна КДБ сімнадцятилітня студентка, яка любила батьківщину і математику? «Просто молох потребував нових жертв». У Лук’янівській тюрмі 8 січня 1949 року «особоє совєщаніє» засудило її на 10 років спецтаборів за участь в «українсько-націоналістичній банді». 


Вона приготує палку промову на суді, але слова їй не дадуть. Невдовзі з Лук’янівки її разом з сотнею «націоналістів-бандитів» відправлятимуть на етап. Мама виглядатиме з глухої шпаринки у тюремному дворі і, здається, побачить Ніну через заґратовану шибку авта. Мама! Скільки вона натерпілася! «За смерть і сльози матерів скарай навік усіх катів!», - напише згодом подруга Ірина Сеник. І про Нінину маму, і про власну, і про тисячі. Зорі згасали у передранковій годині, наступала тьма. Вона вирушала у дорогу, з якої не повертаються. Навіть, якщо повернешся фізично, все одно до смерті залишишся з тавром «української націоналістки». 


Східний Сибір, Тайшетський спецтабір, лісоповал, каменоломні, лікарня. Два листи на рік, «запретки», норми, мороз, хвороби, знущання наглядачів. Разом з нею тисячі дівчат з Західної України, «небезпечних націоналісток». Ніна, єдина східнячка, наймолодша серед усіх, скоро стане своєю, надійною. У таборі смерть і сила непокори балансують, як два полюси. Ніна ходитиме щодня, як по лезу, з єдиною думкою - не втратити себе зсередини, «не заломитися»! І на роздачі, відрізаючи гострим ножем порцію хліба, з точністю до міліметра і грама, бо поруч наглядають, все ж умудриться і зекономить на шматок для хворих посестер. Скільком не дала загинути! У тайзі непроходимій паличкою на снігу Ніна писатиме числа і вчитиме дівчат математики. Її рівняння розв’язуватиме японка Тізуко, хороша подруга, яка не витримає лютих сибірських морозів і загине. Скільки згодом будемо з Ніною Опанасівною провідувати посестер, стільки вони згадуватимуть Нінину «науку на снігу», яку зчитувало Небо! «Поетка німого числа!», - перефразую назву книжки Миколи Сороки про математика Михайла Кравчука – ще одну Нінину любов. 


Табір – це сестринство, де одна за одну готова вмерти! Одного разу вона побачила, як просто на Миросю Румак летить з гори величезна каменюка. А вже за мить, не роздумуючи, кожна ступила крок, щоб прикрити подругу – Ніна – Миросю, Мирося – Ніну. І камінь спинився, на лету зачепившись за якусь билинку. Сила любові рятувала і наповнювала дні вірою. «Може, я й вижила, що вірила».


Чорний одяг з номером Р-840 не годен був затьмарити її сонцесяйні очі. Крадькома з подругами вони співали, молилися, вишивали, декламували Шевченка. Мама вклала у торбинку з крупою їхній домашній «Кобзар», і наглядач віддав його Ніні за пачку цигарок. Це щастя вона ховала під час шмонів, як власне серце. В її неволі Шевченко був найвільшою людиною і порятунком. За його прикладом вона бунтувала! Коли від ув’язнених тюремне начальство вирішило забрати останні копійки на держпозику, Ніна запротестувала: «Нізащо!» За нею стали сотні дівчат, спочатку з острахом, а потім без страху. «Ми в усьому хотіли бути схожі на тебе, Ніночко!» – зізнається їй в листі щира подруга по таборах Нуся Катамай з Ямниці. Вони не загубилися за понад 60 років життя після таборів. Щороку, до недавнього часу, пані Ніна їздила на Західну Україну – «до своїх дівчат».


Кілька разів, величезна вдячність пані Ніні, вона брала з собою мене. Карпати для Ніни – сіль і хліб України! Бистрець – до Юлі Будзанович, Тернопіль – Надійка «Перлинка», Борислав – Іруся. У Миколаєві на Львівщині я стала свідком зустрічі двох співкамерниць через 50 років. «Ніночко!» «Стефцю!» Ніби не було розлук! А тоді кілька днів і ночей – розмови, спогади, сльози, радість. На ці зустрічі збиралися вулиці, громади. Вони дожили до незалежної України, про яку мріяли в катівнях Гулагу. Вона знову ставала сонцесяйною енергійною Ніною, піднімалася на Говерлу, долала сотні кілометрів крутих доріг, щоб провідати найвірніших. Поїздки до дівчат стали її духовною наснагою! На жаль, сьогодні багатьом своїм подругам вже доводиться носити квіти на зелені цвинтарі.


Ніну амністували як малолітку після смерті Сталіна. Тиждень добиралася поїздом в Україну. У Києві, маючи для пересадки в Житомир кілька годин, побігла з вокзалу «до Шевченка». На постать у валянках 40-го розміру на «одну ногу», бушлаті, обшитому латками, шапці 60 розміру, обв’язаній хусткою, з торбиною за плечами озиралися перехожі! Опудало! Біля пам’ятника Тарасові вона стала навколішки, піднесла очі: «Я повернулася!» І раптом побачила, як Шевченко виріс до велетня, навіть почула, як сказав: «Ніно, будь завжди дочкою України!» Це був якийсь екстаз! Вона поклялася, що повернеться до рідних університетських стін і ніколи не залишить математики і України! 


Життя після амністії – це життя «на великій зоні» під прицілом «органів». Рідні тато з мамою попередили: «Ніно, щоб за тобою – ні пилинки». Хотіла відновитися на навчання, але відчувала, що за нею тягнеться хвіст неблагонадійної біографії. З двома закінченими перед ув’язненням курсами Ніна вчителює у школах Житомирщини та Київщини (Янушпіль, Улянівка, Томашівка) і незабаром стає однією з кращих вчительок! Вступає на заочне відділення мехмату КДУ, у 1958 переводиться на стаціонар. З табірних «мандрів» через Київ повертаються її дівчата, зустрічаються, радіють за Ніну, як за себе!

Світлина від Галини Дацюк.


Закінчує аспірантуру, достроково захищає кандидатську дисертацію, стає доцентом кафедри математичної фізики КДУ. Викладає, наполегливо опановує науку, а, тим часом, за нею пильно стежить недремне око держбезпеки. У квартирі встановлено кілька жучків. І вони з чоловіком Ростиславом Доценком (прекрасним перекладачем, теж колишнім політв’язнем, на жаль, нині покійним) не раз спостерігають, як за вікном стоїть автомобіль, прослуховуючи їхні розмови. Окремі бесіди проводять персонально, майже щомісяця! Так тривало понад тридцять років! Коли 1988-го до неї знову прийшов сексот, вона сказала: «Я більше цього не витримаю, не знаю, що зроблю, але ви більше цих допитів не будете влаштовувати!» Вона бачила, що з-під комірця у нього стирчить «жучок» і все пише, тому сказала все, що накипіло. Це був останній візит «органів» - за три роки до незалежності України.


У 1972 році, коли в Україні пронесеться нова хвиля наступу на все українське і прокотяться сотні арештів, почнеться тиск на Ніну. Під погрозами у 1973 її змусять написати заяву на звільнення, «щоб очистити університет від викладачів-націоналістів». Маленькі діти, безробітний чоловік, літні батьки – як важко витримати цькування, безгрошів’я і життя без математики! Але добрі люди допомагають їй знайти роботу в Політехнічному інституті, нині – Національному політехнічному університеті – де вона викладає вже 47 років! «Мої студенти – це радість невимовна і неописана!»
У прекрасній книзі «Зернини доріг життя мого» Ніна Опанасівна згадує свої «зоряні» години. Докторську «Нові типи парних (потрійних) інтегральних рівнянь зі спеціальними функціями» Ніна блискуче захистила у 1988, робота була готова і чекала слушного часу. Зоряні її години – Міжнародні математичні конференції імені Михайла Кравчука, чию спадщину досліджує 55 років. Зробила все, щоб ім’я одного найвидатніших математиків ХХ століття повернути в науку та історію. Михайло Кравчук відкрив Архипа Люльку і Сергія Корольова, які були його учнями. І став духовним батьком у науці для Ніни. Вона видрукувала понад пів тисячі наукових статей, монографій,книг. Її шанує наукова спільного в усьому світі. Але, найголовніше, їй дякує Україна, якій вона служить кожною хвилиною свого життя!


Ніна Вірченко – членкиня Українського, Американського, Бельгійського, Австралійського, Единбурзького, Лондонського математичних товариств, Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Учасниця численних наукових семінарів, міжнародних наукових конференцій, з’їздів, конгресів – в Чехословаччині, Німеччині, Болгарії, Білорусі, Литві, Фінляндії, Узбекистані, Португалії, Швейцарії. Серед громадських обов’язків – голова науково-методичної Ради Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих. В числі нагород – дві медалі Ярослава Мудрого, медаль Андрія Первозванного, «Українська Мадонна», медаль «Будівничий України» від ВТ «Просвіта». Серед звань – заслужена працівниця освіти України, викладачка-дослідниця, заслужена викладачка і почесна професорка НТУУ.
Ніна Опанасівна проживає кожен день «революційно», по вінця, «радіючи радістю святою», що маємо власну державу. І згадує усіх, хто виборювали незалежність України і не дочекалися. Доньки, онуки, друзі і подруги, книжки, наука, педагогічна робота, керівництво кандидатськими і докторськими. Її життя пашить працею, творчістю і любов’ю. Многая Вам літа, дорога моя і сонцесяйна духовна подруго, пані Ніно! (На основі розповіді Н.В., записаної влітку 2001).

 

Галина Дацюк

Джерело: Фейсбук

*      *      *

24 серпня, в День Незалежності України  "Волинська світлиця" МГО "Волинське братство"  кілька років поспіль  гостинно приймала колишніх політв"язнів  радянських часів, а також дітей чи рідних політв"язнів.

Натхненником та організатором зустрічей була Ніна Опанасівна Вірченко – український вчений - математик, доктор фізико-математичних наук, професор, політичний та громадський діяч.

Поряд з нею її колеги по науці та помічники подружжя волинян – Надія Миколаївна та Петро Васильович Задерей. Ніна Опанасівна збирала друзів, та однодумців, щоб відсвяткувати такий вистражданий  День Незалежності. Щоб згадати і вшанувати, тих, хто за неї боровся і нині вже в інших світах, порадіти і привітати тих, хто  разом з усім народом відзначає це велике свято. 

Світлина від Галини Дацюк.

Світлина від Галини Дацюк.

alt

 

 Міжнародне громадське об"єднання "Волинське братство"

щиро вітає шановну Віру Опанасівну зі славним ювілеєм!

Многая Вам літа!

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020