Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Цікаві особистості ВЕЛИКДЕНЬ НА КАРАНТИНІ...
ВЕЛИКДЕНЬ НА КАРАНТИНІ...
20 квітня 2020, 13:12

Великдень в Україні 2020 року - карикатура про карантин - новини ...

 

Великдень - одне з трьох найбільших християнських свят, коли у цей день люди традиційно масово відвідують церковні служби, а потім збираються у родинному колі. Цього року воно стало справжнім випробуванням для українців. Йти до церкви, святкувати з родиною, як завжди, чи залишитись вдома... на самоті.

 

                                             СВЯТА НА САМОТІ

 

Ви кажете, мовляв, ніколи у житті
Не ждали, що пройдуть свята на самоті?

Не вийти між людей в новенькому вбранні.
Не з'їхатись рідні на довгі вихідні.

Не з'їсти шашлика, не випити гуртом —
Ні радісних обійм, ні жартів за столом.

Не вибратися в ліс, у місто чи село,
До церкви, врешті-решт — коли таке було?

Коли таке було? А навіть на Різдво!
Де світло у хліві було лише для двох.

Або, коли в Христа засяяло лице —
Лиш троє на горі дивилися на це.

І навіть на ослі у натовпі осанн —
Між сотнями людей Ти можеш бути Сам.

Ти можеш бути Сам у маренні душі,
Як друзів зморить сон в саду на спориші.

Як вимовить в пітьмі, ховаючись в рядно,
Найвідданіший з них: "Я з Ним не заодно..."

В пустелі, на горі, прибитий до хреста —
Він був на самоті! А нам тепер — свята.

А нам тепер свята — ковбаси, пиріжки...
Від Пасхи до Різдва проносяться роки.

Міняються часи, а ми — які й були:
Не чуємо Христа за криками хвали.

Фарбуємо яйце і святимо хліби —
Нікуди не втекти від ситої юрби...

А тут прийшли свята, і раптом — ти один!
Роз'єднує людей всесвітній карантин.

Самотні йдуть жінки до гробу на зорі.
Самотні уночі без риби рибарі.

Самотня і пуста дорога в Еммаус.
Та тут мандрівникам являється Ісус!

І в горницю сумну, здолавши опір стін,
Являється Господь у їхній карантин!

А може, це наш шанс — хоча би раз в житті
Побути на свята з Христом на самоті?

Прийми цю тишу в дар, мовчи і говори.
Він виведе тебе за мури і двори.

До тої висоти, з якої видно храм.
До тої, де душа відкрита всім вітрам.

Де все таке дрібне — сири і балики,
А радість — прямо тут, на відстані руки.

І перш ніж Він Себе від тебе вознесе,
Від щастя не забудь вклонитися за все.

За кожен Божий день у ясності святій,
За тишу молитов, безлюдність літургій.

А раптом це таки полюбиться тобі —
І більше не підеш до ситої юрби?

Не кожен має дар — пізнати цю мету:
Ділити із Творцем вселенську самоту...

 

Джерело: Фейсбук

 

Автор Дмитро Довбуш –

молодий волинський поет.

Народився у 1987 р. у Луцьку.

Працює журналістом в журналі «Благовісник».

Веде поетичний блог «Територія слова».

Проживає у м. Луцьку.  

 

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020