Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Цікаві особистості «РІДНА ПІСНЯ НА ФРОНТІ — ЯК ВІСТОЧКА З ДОМУ»
«РІДНА ПІСНЯ НА ФРОНТІ — ЯК ВІСТОЧКА З ДОМУ»
28 січня 2020, 22:17

alt

З Богданом Бенюком та захисниками України під час одного з концертів на сході

 

ЧАРІВНИЙ ГОЛОС ВОЛИНСЬКОЇ ЧАЙКИ

ЛИНЕ УКРАЇНОЮ І ЗА ЇЇ МЕЖАМИ

 

«Ваша донька співає?» — спитали у мами Владислави Чайки, коли та привела її в музичну школу в районному центрі Ківерці, що недалеко від Луцька.

  Звичайно, дівчинка співала, адже в родині пісню любили всі. Жодна святкова подія, не кажучи вже про різдвяні колядки, щедрівки, не обходилась без пісні.

  До того ж мама мала заочну музичну освіту, грала на баяні і мріяла, аби хтось із її трьох донечок теж пов’язав своє життя з музикою.

 

Вокліст — як спортсмен

Оскільки в їхньому селі Журавичі музичної школи не було, то довелось чекати, доки дівчина трохи підросте, аби їздити в райцентр на заняття музикою. Тож, коли Владі виповнилось 12, батьки повезли доньку в райцентр вчитись гри на баяні чи акордеоні.

Але сталося не так, як гадалося: у приймальній комісії, дізнавшись, що Влада співає, і прослухавши її, запропонували вступити до класу вокалу, де, до речі, як допоміжна дисципліна була гра на фортепіано.

Дівчинка погодилась і жодного разу про це не пошкодувала, хоча на заняття вокалом доводилось кілька разів на тиждень, за будь-якої погоди, після уроків, їздити в переповнених автобусах за 40 км й повертатись майже поночі.

Але Влада не зважала на ці труднощі, вона була закохана в музику і спів. «Для мене музична школа, — згадує співачка, — була якоюсь казковою будівлею, де пахло музичними інструментами, де мене зустрічала моя вчителька. Я заходила туди і немов по­трапляла в інший, якийсь чарівний, вищий світ».

Після закінчення загальноосвіт­ньої школи Влада вступила на диригентський факультет (вокального не було) до Училища культури і мистецтв у Луцьку на 2-й курс.

Аби мати вищу освіту, дівчина одночасно почала заочно навчатися на юридичному факультеті Східно-Європейського університету ім. Лесі Українки. Нині співачка вчиться в Києві, в аспірантурі Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, яку закінчила свого часу.

Владислава Чайка — учасниця пісенного телешоу «Х-фактор» (причому пройшла там кілька етапів), лауреат міжнародних конкурсів, її голос сьогодні звучить і на теренах України, і за межами. Ця красива дівчина, яка вже відбулася як співачка, згадує, що на шляху до великої сцени були і сумніви, і невпевненість у собі.

«Для митця, співака, — каже Влада, — дуже важливо мати підтримку. Вокаліст — як спортсмен, для перемоги йому дуже потрібні підтримка і віра вболівальників».

Для Владислави Чайки такою підтримкою і творчим натхненником став заслужений артист України, співак Віктор Кавун. Саме він похвалив її вокал і переконав дівчину не зупинятися на хоровому співі, а розвивати свій талант і співати сольно.

 

«Арт-Десант» — мистецька терапія на війні

«Коли почалася війна, — згадує Владислава, — хотілося якось допомагати нашій країні, захисникам, але не знала, як, аж доки доля звела з волонтерським об’єднанням «АРТ-Десант».

Усі працювали на власному ентузіазмі та палкому бажанні допомогти людям на фронті. Звичайно, ці поїздки артистів під кулями держава не фінансувала, як це було з військовими ансамблями, оркестрами. Багато хто брав відпустки за свій рахунок, Влада, наприклад, аби їхати з піснями на фронт, пропускала заняття в академії.

Знаходився якийсь спонсор і забезпечував транспорт (наприклад, якийсь бусик), хтось давав свою машину, хтось купував пальне, організовував харчування. Хоча, як сказала дівчина, їли вони зазвичай разом із солдатами.

Під час концертів артисти обов’язково вдягали українські національні костюми або хоча б елементи (віночок, вишиванку тощо), виконували українські пісні, Владислава співала класику італійською. «Такі виступи, — переконана дівчина, — нашим військовим були дуже потрібні: рідне, українське — як вісточка з дому». 

Владислава Чайка впевнена, що вокал, пісня — чудове психоемоційне розвантаження як для виконавця, так і для слухачів. Особливо в умовах війни. «Бувало так, — згадує дівчина, — що ми приїхали вранці, а хлопці тільки повернулись із бою, і є багато поранених, а ще важче, коли втрачають у бою побратимів.

Тоді ні бачити, ні чути нікого не хочеться їм, настрій дуже важкий. Інколи саме наші пісні допомагають їм повернутись до нормального психологічного стану, хоч трішки полегшують біль утрати». Співали артисти пісні і про сучасних героїв, і про бійців УПА, які також захищали свою землю.

Помітили, що ті, хто ще вчора стояв на позиціях чи в лісі, хто ближче до лінії фронту, навіть самі підспівували артистам і танцювали. Для них хороша пісня — ліки і можливість зняти емоційну напругу. 

 

Аби по всій країні любили українську пісню і мову

У складі «Арт-Десанту» були чудові співаки й артисти: Леся Горова, Богдан Бенюк, Наталя Сумська, Володимир Гонський. З Богданом Бенюком, як згадує Владислава, вони разом відпрацювали, мабуть, концертів чотири.

Спочатку він хотів виступати один, у своєму розмовному жанрі, сам пробував співати тощо. А потім уже під час спільних концертів, оголошуючи номер Чайки, говорив жартома глядачам: «Я б із задоволенням заспівав вам сам, але запрошу людину, яка це зробить набагато ліпше».

Часто виїжджали в ніч, щоб уже вранці на позиції виступити перед бійцями. «Я захоплююсь нашими захисниками, — каже Влада, — особливо перед жінками на війни я взагалі схиляю голову. Адже вони свідомо кидають свій усталений, комфортний спосіб життя, вибираючи небезпеку для здоров’я і життя». 

Так разом із «Арт-десантом» протягом трьох років Владислава Чайка їздила в зону бойових дій підтримувати піснею наших бійців: від Станиці Луганської до Авдіївки. Вона особисто брала участь у близько 100 концертах на передовій і для військових, і для дітей. 

Як розповіла Влада, зазвичай більше на концерти приходили глядачі, які підтримують Україну, армію. А траплялося, що приводили дітей із садочків чи шкіл вихователі.

«Дітки, — згадує співачка, — які ті горобчики, обліплювали нас, розглядали віночки, вишиванки тощо. А от дорослі, що їх супроводжували, інколи були відверто ворожими. Дітки ж щиро раділи українським пісням, іграм і танцям. Велика надія на них — на майбутнє Донбасу, віриться, що саме діти зроблять Україну».

«Було й так, — пригадує Владислава Чайка, — напередодні дня Святого Миколая поїхали ми своєю арт-бригадою на схід, у Світлодарськ, де давали концерт для дітей навколишніх сіл і міст. А тоді Світлодарська дуга саме жорстко обстрілювалась ворогом. Свято було чудове, приблизно 600 дітей зібралось у залі, ми їм дали подарунки, разом співали, танцювали і вже наприкінці, на останніх словах Гімну почули залпи ворожої артилерії і гуркіт від розривів снарядів». 

Бойовики і російські найманці гатили по селах, звідки приїхали діти, по будинках мирних мешканців. Можливо, завдяки тому, що дітки були на концерті в місті, далі від обстрілів, це комусь із них і врятувало життя.

Хоча напередодні заходу контактна група домовилась із ворожою стороною, що буде свято для дітей і на той час обстріли припиняються. Оце так із ворогом домовлятися. 

Згадала Влада випадок, як була дуже здивована, коли вони з бригадою артистів їхали потягом (пощастило разок) у зону бойових дій на Донбас, і до неї звернулась пасажирка, яка поверталась туди додому. Жінка попросила в дівчини написати слова досить відомої української пісні, яку наспівувала Влада, а пасажирка почула її вперше.

«Ми «упустили» цю частину сходу України і в культурному, і в економічному плані. Нам треба нести сюди мову, музику, багато працювати над тим, аби люди себе відчували тут справжніми українцями і патріотами, знали, любили Україну й українську пісню».

 

Підготувала Любов ГРЕПЕНЧУК

Газета "Україна молода"

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2020