Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Цікаві особистості ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ. ОСОБИСТОСТІ. ВОЛОДИМИР ІВАСЮК
ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ. ОСОБИСТОСТІ. ВОЛОДИМИР ІВАСЮК
Понеділок, 04 березня 2019, 20:42

 

alt

 

ЙОГО ПІСНЯ БУДЕ ЗАВЖДИ ПОМІЖ НАС

 

Спогади, що живуть у серці.

 

4 березня 2019 року видатному українському композитору, лауреату Шевченківської премії, Герою України, Володимиру Івасюку виповнилося б 70.На жаль, буковинському легіню доля відмітила лише три десятиліття плідної творчості… Та ні! Він живий й досі – вже 40 років після його загибелі – у наших серцях, у піснях, що звучать мало не щодня, у фільмах, телепередачах, збірках, аудіоальбомах, віршах, книжках, пам’яті друзів, шанувальників, близьких…

 

Доля подарувала мені кілька днів знайомства з цією легендарною людиною під час роботи в журі Республіканського конкурсу комсомольської молодіжної пісні в м. Хмельницький у квітні 1979 року. Як давно це було, а водночас, – ніби вчора! Бо події тієї трагічної весни закарбувалися у пам’яті на все моє подальше життя; вони хвилюють й сьогодні, з відстані десятків років, висвітлюючи промінчиками призабуті розмови, епізоди, враження…

alt

Івасюк був наймолодшим серед своїх старших колег по суддівству – музикантів, диригентів, режисерів (навіть не член Спілки композиторів, а лікар за першим фахом, і на той час ще студент Львівської консерваторії), проте до нього, як до авторитетного арбітра, під час обговорення звертався голова журі Мирослав Скорик. І завжди отримував вичерпну професіональну відповідь, аргументовану характеристику і оцінку виступів конкурсантів. Як секретар журі, я опікувалася Володимиром, Яке враження справив на мене молодий буковинець? Надзвичайно приємне. У полоні його особистості знаходилися усі, хто його знав. Сказати, що він дуже гарний і привабливий – це нічого не сказати. У його осяйних блакитних очах можна було потонути, особливо, коли він дивився на тебе. Запам’ятався шляхетністю поведінки, якимось особливим магнетизмом, ніби притягував до себе, – в нього просто неможливо було не закохатися. Люб’язний і ввічливий, він однак зберігав дистанцію до співрозмовників. Відзначався стриманістю, відрізнявся поведінкою від інших музикантів – розкутих, самозакоханих і подекуди фамільярних. А ще мав чудове почуття гумору. Під час спілкування у товаристві нових знайомих, учасників і організаторів фестивалю, працівників культури і мистецтва, дивував скромністю, не розповідав про свою творчість, але ділився планами; говорив про поїздку найближчим часом до столиці на республіканське радіо і телебачення І у тіснішому колі побратимів – також про здійснення двох заповітних мрій: виконання концерту, і – «як закінчу консерваторію, – одразу оженюся». Він тоді навчався на ІУ курсі консерваторії… Пообіцяв, коли буде у Києві, обов’язково зайде до Центрального Будинку народної творчості (на території Києво - Печерської Лаври), де я працювала заступником директора, а ще запросив до Львова на свій концерт, який мав відбутися у червні. Якось Володимир дістав зі свого портфеля ноти і показав мені величенький стос партитур з дрібно - дрібно виписаними знаками й довірливо сказав, що закінчує концерт для чотирьох духових і струнного оркестру, та залишилося мало часу, бо невдовзі має захищати курсову.

У Хмельницькому, здавалося, ніщо не віщувало біди. Але, мабуть, вона наближалася, бо Івасюк дуже поспішав до Львова; буквально з першого конкурсного дня замовив квиток, попередивши, що повинен бути на місці у вівторок 24 квітня, вранці, і ні в якому разі не може запізнитися. Напередодні увечері, після завершення фестивалю, місцеве керівництво всіх гостей запросило на вечерю. Я з Володимиром сіла в машину і чекала на водія, якого довго не було. Однак Івасюк чомусь передумав їхати і зауважив, що хоче попрощатися із Зінкевичем, який мав виступати у повторному концерті, а потім піде на вокзал, бо його поїзд відходив о 3 - й ночі. Вибачився, що не може бути присутнім на бенкеті, поцілував мені обидві руки, пообіцявши невдовзі обов’язково приїхати до Києва, де 7 травня на студії мав записувати нові пісні, і зник у натовпі, який штурмом брав обласний театр. Я не мала права наполягати, тому сказала: «Пам’ятайте, в Києві у вас є гарні друзі». Він відповів: «Так, я вірю в це». Це були його останні слова. Коли я повернулася у готель, від чергової дізналася, що Івасюка приходили проводжати на вокзал хлопці з обкому комсомолу, але його у своєму номері вже не було. От і все. Пізніше, при зустрічі з батьком Михайлом Григоровичем, я дізналася, що він не поїхав до Львова нічним поїздом, – його відвіз машиною керівник львівського ВІА «Арніка» Володимир Васильєв…

alt

За кілька днів страшним ударом приголомшила звістка: приїхавши додому, він одразу пішов до консерваторії і… не повернувся, а через три тижні – і про його трагічну загибель. Особливо важко було усвідомити це тим людям, які ще відчували тепло його рук, бачили його незрівнянну посмішку і променистий погляд блакитних очей… Було сумно й боляче одразу після похорон читати у пресі повідомлення прокуратури з неоковирними висновками експертної судово - медичної комісії про неадекватний стан Володимира, його творчий занепад і сумнівні пояснення, чому він ніби - то «наклав на себе руки». Та хіба можна було вірити цій маячні, коли перед очима стояв молодий гарний чоловік: здоровий, усміхнений, сповнений творчої енергії, грандіозних життєвих планів і перспектив: завершити фольк - оперу «Дарина», створити у Львові симфоджаз, зняти фільм, упорядкувати збірку народних пісень, зібраних на Буковині, організувати виставки власних малярських робіт і фотографій, і писати, писати – в голові було тісно від мелодій і ритмів… Певно, до всенародної любові і слави Володимира у нього також було чимало заздрісників, ба навіть й ворогів. Звичайно, хто ще із сучасних композиторів у такому віці зміг би написав понад сотню лише популярних пісень, не кажучи вже про п’ятдесят інструментальних, оркестрових, хорових творів, музики до театральних вистав?! А тут з’явився такий молодий талант (навіть із незакінченою консерваторською освітою), який «переплюнув» відомих авторів, майже «класиків»! Його ім’я і творчий доробок намагалися очорнити, розповсюджували брудні плітки, влаштовувати на могилі провокації.


Коли повернулася на роботу, через Волинську філармонію намагалася зв’язатися з Василем Зінкевичем, спитати, чи побачився він з другом після концерту, та це мені не вдалося. Восени того ж року була у відрядженні в Чернівцях, де мені пощастило познайомитися з Михайлом Григоровичем і Софією Іванівною. Їм я розповіла про перебування Володимира в Хмельницькому (мої спогади частково були включені до батькової книги «Монолог перед обличчям сина»). У середині 80 - х рр. мин. ст., разом з донькою Вікторією (вона проходила студентську практику у Чернівцях), я неодноразово відвідувала затишну оселю Івасюків на вул. Маяковського, 41. У кімнаті Володимира усі особисті речі й через багато років лежали в тому ж порядку, який залишив господар. Здавалося – він вийшов на хвилинку і скоро має повернутися… Чекав на нього і улюблений рояль у великій вітальні.

alt

Сьогодні пісні буковинського композитора і поета звучать з ефіру мало не щодня, є чимало аудіодисків з їхніми записами у виконанні різних груп та солістів; про нього знято ряд документальних стрічок; написано кілька книжок, видано альбоми фотографій і збірки творів; рясніє від статей про нього на сайтах Інтернету; йому присвячено десятки віршів, які також покладено музику. Невмируща «Червона рута» дала назву республіканському фестивалю української сучасної і популярної музики, якому 2019 року виповниться тридцять років; на Буковині проведено 10 конкурсів імені Володимира Івасюка; у будинку в Чернівцях, де він мешкав з батьками, і в Кіцмані, де народився, відкрито меморіальні музеї. Композитору присвоєно Республіканську комсомольську премію імені М. Островського (1988), Державну – ім. Т. Г. Шевченка (1994), почесне звання Герой України (2009), Всеукраїнську премію «Золота жар-птиця» – у номінації «За високий внесок у розвиток музичної культури ХХ століття» (2011) – усі посмертно. До 60 - річчя В. Івасюка випущено пам’ятні медаль і поштовий конверт з портретом. На його честь постали пам’ятники: у Кіцмані, і два у Львові. Львівські митці 2013 року започаткували масштабний цикл концертів «Проект Івасюк» – синтез академічного і естрадного виконання у нових аранжуваннях творів композитора, об’їздивши з туром чимало міст України. 


Кілька разів поновлювалося і знову закривалося слідство у справі загиблого музиканта. Та допоки не буде розкрито дійсну причину смерті Великого Українця, не встановлено її точну дату, і ми не дізнаємося усієї правди про цю страшну трагедію віку, ніякі нагороди не компенсують всенародного болю й жалю з приводу непоправної втрати.


Ольга РУТКОВСЬКА

 


Створено volyniany.ua