Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Цікаві особистості ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ В УКРАЇНІ
ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ В УКРАЇНІ
Середа, 21 листопада 2018, 18:46

 

alt

 

Воля і незалежність не даруються просто так.

Дві революціїї, два Майдани... Помаранчева і Революція гідності!

Надії, героїзм, перемоги, радість і... розчарування.

Великі емоції, великі очікування, що після таких подій все буде по-іншому, все буде добре, адже ми перемогли, наші прийшли до влади.

Це наші сучасні уроки історії. Ми вже затямили, що револіція – це тільки початок боротьби, великої роботи, переродження свідомості. Ми перестали боятися!  Ми зрозуміли, що вороги просто так не здаються. Що є вороги явні, а є "в овечій шкурі". Ми, накінець, побачили, хто наш справжній ворог і що він не на Заході, і що він нас так просто не відпустить...

Ми тільки "проснулись",  зіштовхнулись з історичними реаліями. Дякуючи цим революціям, ми почали вивчати свою правдиву, а не написану у Москві, історію. Ми зрозуміли, що мова – також потужний інструмент боротьби за свободу і усвідомили, як важко дається її повернення, надзвичайно. Імперія сотні років потратила, вбиваючи її, покоління українців зростали без рідної мови, яку сприймали як меншовартісну. Ми дізнались всю правду, як вкрали  нашу Церкву, і калічать душі людей, розділивши "віру" в країні.

І якщо Помаранчева революція закінчилась радістю, ейфорією, салютами. Вороги ще не отямились, а ми не зрозуміли, що просто і легко не буде. То Революція Гідності показала, що вони підуть на все. Пролилась кров. Небесня сотня полетіла у небо... Ми перемогли великою і страшною ціною. Але ми показали велич і мужність свого народу. І цим налякали зовнішнього ворога-окупанта, який зрозумів, що назавжди втрачає "ласий шматок" своєї імперії. Він "по-братньому" вдарив у спину!  Розпочався новий кривавий етап боротьби за Україну. Революція продовжується!

Жанна Шнуренко

 

Гідність і Свобода - з цього починається ВСЕ! Це останнє, що можна втратити у своєму житті! На вівтар свободи покладено мільйони життів українців. Про це пам"ятаємо... Тримаймося ! Разом ми непереможні! Тарас Шевченко писав : "Діла добрих оновляться Діла злих загинуть." Віримо у його пророчі слова!

Мирослава Корнєєва

* * *

Волиняни, у тому числі й київські, ніколи не стояли осторонь подій, які стосуються долі нашої країни. Серед них і героїчні постаті і ті, які своєю підтримкою забезпечувалиу перемогу. Такі як, Оксана Хмілевська, волинянка, волонтер, молода, талановита, спогади якої про Майдан надрукували в газеті  "Голос України".

 

Ці воїни світла ніби вийшли з українських легенд

 

«Оксана жовта куртка», «Оксана-Михайлівський», «Оксана-Головпочтамп», «Оксана-чай-кава», «Оксана-мама»... Так була записана в телефонах друзів під час Революції Гідності волонтерка, журналіст Оксана Хмілевська (Лабунська) (на знімку). За багато років ми могли познайомитися і у парламенті, і на Майдані, і на реабілітації військових у Клубівцях у «Бандерівському схроні», і на фестивалі «Берегиня»... Але познайомилися нещодавно на Фейсбуці — побачивши спільне фото біля синьо-жовтого прапора у Вовчаку, де співали повстанських пісень. З найкращим майстром з розпису писанки залюбки спілкуються і діти, і друзі, й іноземні журналісти, яким вона доводить, що українці вміють любити не гірше за італійців, педантичніші і дисциплінованіші за німців, а слово тримають міцніше за грузинів. І українці — це воїни світла.

alt

 

— Майдан в життя кожного ввірвався чи ввійшов не в один день. І причини для незадоволення і для участі у Революції Гідності у кожного були свої. Ви пам’ятаєте свої перші відчуття і день на Майдані?


— На той момент у мене було внутрішнє незадоволення багатьма подіями, які відбувалися й у бізнесі зокрема. Не можу сказати, що я була щаслива від президентства Януковича, від тогочасного рівня культури, від нав’язаних українцям «правил життя». Тому прийшла 21 листопада на Майдан.

Пам’ятаю свої чорні пальто і шаль, зозулиці і жовто-блакитні стрічечки, які залишилися від Євро-2012. У мене навіть збереглося фото з першого дня. Прийшла і на другий день. По Майдану ходила молодь. «А вони — чиїсь діти», — інстинктивно думала я. Тим паче, що погода була сира. Підійшла до шефа: «Там діти, давай бульйон якийсь зваримо, чай завеземо». Одразу погодився. Готували перші піци для виступаючих на сцені. Написала у ФБ, що потребуємо термосів. Перші приїхали зі Львова, вночі зустріли на Окружній і почали привозити на Майдан чай, який роздавали в пластикових стаканчиках. Так минув тиждень.

А з 31 на 1 грудня ніхто довго не хотів розходитися. Зранку дізналися про побиття студентів і поїхали на Михайлівську площу, священики підказали, де можна брати кип’яток з найближчих ресторанів для чаю. До Михайлівського собору потягнулися люди, там же ховалися перші поранені і побиті. А вже після великої мільйонної ходи від парку Шевченка кияни почали зносити продукти.

Три дні ми стояли біля Михайлівського, тоді я зустріла свою добру знайому Ганну Гопко (нині народний депутат), яка попросила на Інститутській робити чай. «Що, — запитує — для цього треба?» Кажу: «Стіл, два відра, ковшики». Організували. Ми стояли у дворі, неподалік від пам’ятника Анатолію Солов’яненку. За день проходили тисячі людей — ми роздавали щодня по три тисячі стаканчиків. З місцевих ресторанів привозили бульйони. Добрі люди з офісу віддали кімнату для конференцій — на нарізку канапок, які ми доставляли на Лютеранську і Шовковичну. Після блокування урядового кварталу і розгону, ми перейшли в район Головпоштамту. І вже там палатка обростала генераторами.


— Де Ви брали продукти і техніку?


— Майдан — не лише унікальне місце, а й організм, явище. Територія надії, бажання, довіри, віри, любові... Люди самі приносили палатки. Якось навіть написали: «Обе палатки можете занимать и использовать как считаете нужным. Мы просто купили, привезли и поставили. Киевляне».
Допомога приходила з любов’ю. Насправді, моя роль — маленька, бо через мене допомагав Бог. І в моєму випадку Я — ТО ЛЮДИ. Якось у МакДональдсі почула розмову двох незнайомих чоловіків: «Треба підійти до організаторів, запитати — що треба». «Я, — кажу, — не організатор Майдану, а учасник. Не знаю, що кому треба, але можу сказати, що мені треба. Генератор і пальне». Через пару годин все привезли. Тобто не встигав ти чогось захотіти, як у тебе воно з’являлося. Під кінець Майдану у мене було дев’ять генераторів, які потім поїхали в АТО. До речі, там, де гуділи генератори, можна було вести таємні переговори. І те місце так і називали: «генераторна». Ми там стояли до 18 лютого, поки не почав горіти Майдан. Потім все, що можна врятувати, ми підняли на гору, до Михайлівського собору. Вже наступного дня навколо собору було ціле місто. Я тільки встигала писати пости: «потрібні стелажі», «потрібне молоко», «потрібні лимони»... Все приносили. Був намет хліба, намет чаю, намет молочних продуктів. Робили облік продуктів, навіть хліб сортували по датах. Обслуговували у рукавичках. Щоб не затоптати травичку, хлопці проклали доріжку. Приходили мої знайомі, мами з класу моєї доньки Єви — приносили продукти, допомагали з організацією. Всі продукти, що, на наш погляд, були в надлишку (крупи, фрукти, сало, мед, консервація) ми віддали у 50 інтернатів. На нашому складі майже нічого не пропадало, зіпсовану «молочку» забирали для тварин. У нашому районі в основному жила 15-та сотня, і всі продукти, які залишилися, згодом віддали в Петрівці, куди хлопці відправилися з Михайлівського, коли згортали склад у Михайлівському соборі, то старалися зберегти максимально громадське майно, щоб воно й надалі продовжило служити. Так, 28 матраців, наприклад, дівчата завантажили на лікарню Павлова. Згодом все з волонтерами відправили в АТО.


— Люди... Майдан притягнув різних людей... які найбільше запам’яталися, перевернули життя?


— Ігор Гайдай і Ніна робили портрети майданівців. Надія Григорівна — феноменальний лікар, яка лікувала голками. Тома Кухар ніколи не готувала, а все життя займалася меблями, а під час Майдану у неї відкрилися таланти, готувала великими порціями — особливо запам’ятався борщ з кількою. Любомир-ліхтарик виклав біля Жовтневого палацу тризуб ліхтариками, який видно зверху. А коли друкували фото Небесної Сотні, з нас навіть не взяли грошей за друк....


— Які дні найбільше запам’яталися?


— Кожен день був особливий, який приносив знайомство з чудовими людьми.

Для того щоб відсіяти антимайданівців — а ми демонстрували суперкультуру — одна активістка, директор креативного агентства, нас навчила «діючому прейскуранту»: канапка — Гімн України, чай — заклик «слава Україні», а посмішка — обов’язкова. Дітям давали цукерки, а вони нам розказували вірші. Ці посмішки, щирість — неможливо забути.

7 лютого — мій день народження на майдані. Палатка була завалена квітами. Викликали на сцену і весь Майдан заспівав «Многая літа!». Хіба це можливо забути...

14 лютого я піднімала настрій, робила жовто-блакитні валентинки і дарувала людям.

А ще пам’ятаю був показ моди від Голди, ми заохочували чоловіків виходити на майдан. Волонтерки різного віку зняли весь теплий одяг — штани лижні, теплі куртки, кофти і одягли сукні і підбори. На вулиці -10, а у нас стільки адреналіну від такої краси! Було неймовірно приємно відчути і згадати, що я — жінка!

Не забуду і Новий рік — 20 кг олів’є! Надихаючий вечір з «Океаном Ельзи». Ще один день, коли я собі дозволила — вийти з намета і послухати перед сценою козацькі співи KOZAK SYSNEM.
Були і «сірі» дні — коли не знаєш, що буде, але треба стояти. Коли приходили хлопці: «Ви ще стоїте?» — «Так, — відповідаєш, — все в порядку». Для них це важливо. Це їх підтримувало і давало наснаги відчувати важливість своєї ж місії. Я завжди приходила на Майдан з макіяжем. Це, до всього, була моя форма підтримки людей довкола, мені здавалося, що треба бути красивою.


— Що було після Майдану?


— Порожнеча... Не вкладалося в голові, що відбулося. Майдан... Небесна Сотня... А в кінці травня мені зателефонували і сказали, що мій двоюрідний брат Сергій, який пішов на війну у першу хвилю мобілізації,  в серпні після Іловайського котла потрапив у полон. Довелося його визволяти. Я навіть по Майдану Незалежності тільки недавно змогла ходити, відпустило. Так, ми зустрічаємося з майданівцями, але ...не всі живі — когось забрав майдан, кого війна... А когось з мого життя прибрала їхня байдужість.
Непросто було залишати людей в своєму житті, які на той момент не горіли тим, чим горіла я. Старалася нікого не агітувати, але у мене толерантно зникав для них час. Неймовірно була вдячна своєму колективу Піцерії Везувіо, в якому працювала і працюю, особливо шефу Мирону Спольському. Вони близькі по духу — це дуже велика цінність, коли спільні переживання і погляди.


— Якось Ліна Костенко написала: «А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив». Ви це відчули?


Майдан — став місцем віри в людей, у вищі сили, місце великої самоорганізації, місце любові, це місце моєї сили... На Майдані я загострено відчула, що зміни починаються з кожного з нас. Якщо людина починає змінюватися сама, змінюється простір і люди довкола неї.

Для мене було важливо прийняти грішну природу людей. Зрозуміла, що хороші люди можуть робити різні вчинки. Бачила, коли погані, на думку громадську, люди робили дуже багато хороших справ. Тому неймовірно було бачити оцю магію взаємостосунків різних проявів. На Майдані дуже багато було людей вулиці, з незрозумілим минулим... Але Революція Гідності відбулася завдяки всім, хто там був і взаємодіяв з іншими. Люди любили людей.

Мене вразило те, як люди можуть самоорганізовуватися і виходити за межі нав’язаної несправедливості — за покликом свого серця, почуттів, переконань.

 

Запам’яталися українські чоловіки, красиві і одухотворені.

Я вперше таких побачила на Майдані! В їхніх очах — і світло, і велич духу.

Ці воїни світла ніби вийшли з українських легенд.

З такою силою духу, що їй не могла протистояти жодна зброя. Жодна!

 

Я не встигала брати пакети продуктами, як хтось допомагав. Ти наливаєш чай, а хтось питає: «Ти сама пила»? Я купалася в цій безмежній щирості і доброті, взаємопереживанні і взаємопідтримці. Взаємотурботі. І ось завдяки цьому Майдан так довго простояв.

 

Наталія ЯРЕМЕНКО.

газета "Голос України",

21.11.2018р.

 


Створено volyniany.ua