Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Цікаві особистості КОСТЮМИ НАДІЇ ВИДРИЧ
КОСТЮМИ НАДІЇ ВИДРИЧ
Вівторок, 30 січня 2018, 22:58

КОСТЮМИ НАДІЇ ВИДРИЧ З ВЕЛИМЧОГО НОСЯТЬ НАВІТЬ У ПАРИЖІ

alt

Про те, що прославиться на всю Україну ткацтвом,  Надія Яківна ніколи й не думала, бо ткати у селі колись вміли всі, та й тепер старші люди вміють, тільки ось за ткацький верстат рідко вже сідають.

А колись і доріжки на всю хату ткали, і рядна,  рушники та скатертини,  а ще раніше й одяг – сорочки, спідниці, передники тощо. Ткацький верстат на зиму встановлювали чи не в кожній  селянській хаті. Саме завдяки отому колишньому та українським костюмам По-лісся зразків кінця ХІХ – поч. ХХ століття й прославилась Надія Видрич, а також витканими костюмами у сучасному стилі.

Надія Видрич  не просто ткаля, а берегиня ткацького мистецтва. Вона знає, як впоратись із верстатом від самого початку роботи. А ще Надія пряде, вміє робити лляні нитки, що тепер мало кому під силу. А якщо тче костюми, то дотримується узорів, що символізують добро, достаток, здоров’я і мир.

У 2014 році  вироби Надії Видрич високо оцінили знавці народного мистецтва України. З того часу Надія Якимівна -  член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а з минулого року  — вона вже почесний член цієї спілки.   Її визнали за високий професійний рівень, збереження та відродження традицій народного мистецтва по виду ткацтва. Берегиня з Велимчого брала участь у всеукраїнській виставці  «Кращий твір року Національної спілки майстрів народного мистецтва України – 2014»,  всеукраїнській поминальній виставці обрядових хлібів, яка відбувалася в Києві, в музеї Івана Гончара, всеукраїнському фестивалі ткацтва «Волинський серпанок – 2013», який відбувся у м. Радивилів на Рівненщині, у міжнародному мистецькому проекті «Етносвіт», який також проходив у Києві, у мистецькому проекті «Брила. Народне мистецтво у часі і просторі» — Луцьк та інших.

Вперше прославилась  тканими виробами Надія Видрич  шістнадцять років тому. Її дочка  Олена на той час була студенткою Київського університету культури, навчалась на факультеті фольклористики. І саме на її прохання мама вивчила техніку виготовлення старовинних поліських костюмів і стала їх відтворювати сама, насамперед для доньки, а пізніше – для  окремих неординарних постатей культури України.

Надія Якимівна розповіла, що із робою ткацтва знайома ще з дитячих років. Допомагала матері прясти, ткати доріжки, рушники, рядна. Тоді майже у кожній хаті стояв верстат і майже всі вміли ткати. Надя з великою охотою бралась за цю роботу. А ще пригадує вона, коли дівувала, то разом із дівчатами згуртовувались, сходились до якоїсь однієї хати, приносили із собою прядки і пряли. Приходили до тої хати на вечорниці й хлопці. Отак за роботою і веселились, і жартували, і закохувались.

alt

Коли Надя вийшла заміж, то новозбудовану хату прибрала рушниками, килимами, ряднами, доріжками. Їх виткала візерунком, як мало хто вмів. Та на той час уже мало хто і займався цим. Уміла молода господиня і снувати, і навивати, і накидати та ткати, усю роботу від початку до закінчення. А що не знала, йшла до старших односельців і переймала уміння від них. Отак і підійшов той час, коли взялася за виготовлення по-ліських костюмів. Вони настільки гарні, з витриманими всіма візерунками і технікою, кольором і нитками давнини, що сподобались не одному фольклористові України.

alt

Коли дізнався мій викладач, заслужений працівник культури, професор Іван Синельников, що мій костюм – це робота моєї мами, – розповідала при зустрічі Олена Видрич – керівник фольклорного дитячого колективу, який функціонує у Пізнавальному центрі «Дитяча Світлиця»  в Києві, – попросив, аби виготовила вона такий же костюм для його дружини Валентини. А вона на той час була солісткою фольклорного ансамблю «Берегиня», керівник ансамблю «Куми». Я й погодилась попросити маму. Та льону тоді вже у неї не було. Але, почувши, над чим працює мама, льон стали зносити сусіди та родичі, хто скільки мав, витягуючи його з різних закутків. І тоді вже мама виготовляла нитки: це довга і марудна справа.

А у результаті тої роботи костюми ткалі з Велимчого носять багато фольклористів України. Надія Якимівна виткала і пошила для доньки і спідниці, і літники, і фартухи, і сорочки та ще і кибалки – спеціальний головний убір. Кожне вбрання оригінальне.

У перших костюмах Надії Видрич були всі учасники фольклорного колективу «Мальви», що у Києві, гурту «Кросна», лідером якого була Олена, солісти ансамблів «Байда» та «Берегиня», солістка Київської філармонії Тетяна Школьна, етноколектив «Даха-Браха». Нині у її костюмах – керівник проекту «Майстерня українського свята» Наталія Лещенко, солістка Українського академічного фольклорно-етнографічного ансамблю "Калина" Наталія Похилько, артист Київського ансамблю «Дніпро» Максим Бережнюк та інші.

Вбрання Надії Видрич є і у Парижі – у голови центру директорів при посольстві України у Франції.

У ці дні Надія Видрич знову за верстатом – тче українські сорочки для внуків, бо з тих, які виткала для них раніше, вони уже виросли і потребують нових. А нові  кращі старих, бо в майстрині вже  і практика більша, і  видумка, і знання символів ширше. Ці символи добра, любові, злагоди, здоров’я та миру  вкладає в кожен рядочок полотна, в кожен узор,  бо бажає лише добра і рідним, і чужим, для кого виконує замовлення.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

Районна громадсько-політична

Газета "Ратнівщина"

 

А ось донька пані Надії Олена Видрич має унікальний голос і виконує автентичні пісні волинського Полісся. Вона мешкає у Києві, закінчила Київський національний університет культури і мистецтва та його аспірантуру. Раніше вона очолювала чудовий фольклорний гурт "Кросна", нині вона народний директор творчої майстерні «Світлиця». Досліджує і популяризує фольклор не тільки Волині, а й різних регіонів України. Олена створила фольклорний  гурт «Ясно-красно»у  селі Ходасівка Київської області,у якому  дівчатка навчаються співати автентичних та обрядових  українських пісень.

Олена Видрич – член МГО "Волинське братство" і на своїх заходах ми маємо можливість послухати пісні у її виконанні та виконанні її гурту.

У минулому році Оленка Видрич взяла участь у зйомках ролику із циклу  коротких атмосферних роликів історій національного костюму. 

Інформацію про його створення  і можливість його перегляду пропонуємо у наступному матеріалі.

alt   alt

Виступ фольклорного гурту "Ясно-красно"

на щорічному зібранні  МГО "Волиньке брпьство", 2017 рік

* * *

Український інститут історії моди створив цикл коротких атмосферних роликів, історій національного костюму. Яскраве відео демонструє як у XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціальної приналежності та історико-культурної області проживання.

Ідея створення відеороликів народилася завдяки співробітництву компанії FILM.UA, української співачки Росави, її чоловіка режисера та оператора Олексія Гуза та Українського інституту історії моди.

Динамічні 2-хвилинні ролики із сучасною графікою та саундтреком у стилі електрофолк вийшли саме такими, якими їх із самого початку бачив режисер Олексій Гуз: яскравими, модними, сучасними, зрозумілими усім. За словами співачки Росави великою вдачею для проекту було те, що до нього долучилася спеціалістка Українського інституту історії моди Марія Квітка.

 https://www.youtube.com/watch?v=rb3mIX6Eor4   (кліп)

 Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») - металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні.

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.

Інтернет видання "Хроніки Любарта"

 


Створено volyniany.ua