Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Наше братство СПОГАДИ ПРО РIЗДВО
СПОГАДИ ПРО РIЗДВО
Субота, 21 січня 2017, 20:34

Вiддзвенiли, вiдгомонiли Рiздвянiсвятки в Українi. Ялинки зняли свої яскравiприкраси, колядники сховали своє вбрання до наступної зими. Завершилася трiада празникiв, об'єднаних в єдинiй художнiй структурi, пiдпорядкованих однiй життє стверджуючiй iдеї . Це наша спадщина, найцiннiший скарб, який ми повиннiзнати, берегти i примножувати.

 

Побувавши 14 січня 2017 року в Національній опері у Києві на концерті «Щедрик - Щедрівочка» Волинського народного академічного хору з Луцька, наші краяни сповна відчули стихію і веселощі різдвяних та новорічних свят. В пам'ятiожили картинки далекого минулого: родиннiсвяткування, мамина кутя, батькова молитва, «Дiдух» на покутi, дзвiнкiколядки за вiкном, яскраве сяйво Рiздвяної зiрки.

А мені пригадалися свята зимового фольклору, які пощастило організовувати у Києві та Чернівцях і незабутні враження від спілкування зі справжніми колядниками із сільської глибинки, носіями самобутніх місцевих традицій. Як давно це було, ще наприкінці 80 - х, початку 90 -х років, а здається, що все відбувалося ніби вчора, бо перед очима оживають чудові народознавчі вечори на престижних сценах столиці.

Напередодні Нового 1989 року до Києва прибув потужний фольклорний десант у складі 300 учасників ватаг колядників і щедрувальників з десяти областей України, щоб познайомити киян та гостей столиці з колоритними зимовими святами і обрядами,  які впродовж віків трепетно зберігалися у недоторканості в побутiукраїнців і передавалися у спадок  від покоління  до покоління. Вечір різдвяного і новорічного фольклору «Ой, радуйся, земле! Рік Новий народився!» відтворив цілий пласт звичаєвої культури, що десятиліттями був незаслужено забутий, подарував людям ні з чим незрівнянне відчуття прилучення до  чистих джерел народного мистецтва, відкрив небачені раніше коштовності із скарбниці українського традиційного фольклору. Виконувалися ігри «калита» і «коза», було кілька Вертепів, звучали колядки і щедрівки з багатьох регіонів України. Не традиційний Дід Мороз, а незнайомий багатьом на теренах Центральної України добродiй Миколай, який приносив дітям подарунки, а дорослим – несподівану радість, говорив про милосердя, життя у мирі й добрі, про співчуття до хворих, старих, бідних. Глядачі багато чого побачили і почули вперше у житті, насамперед, аж три етнографічні варіанти Маланки з різних регіонів: подільську, гуцульську та буковинську. І, звичайно, всіх зачарували піснеспіви до Святого Водохрестя Йордану у виконанні аматорів фольклорного театру Кіцманського районного будинку культури і гурту села Ревне Чернівецької області. Жінки в ошатних буковинських строях перенесли на сцену один із стародавніх обрядів, пов’язаних з історією Хрещення Ісуса. В руках у них – свічники- трійці, обов’язковий атрибут цього свята, прикрашені барвінком, колоссям, сухими травами, перев’язані рушниками. І разом  зі свяченою водою летить над голо-вами людей зорепад щедрувань - побажань, які споконвіку означали найвище мірило селянського добробуту:

 

Зароди, Боже,

Жито – пшеницю,

Всяку пашницю:

Коноплі – до стелі,

Льон – по коліна,

Щоб у вас, хрещених,

Голова не боліла.

    У фойє можна було придбати художні авторські листівки майстрів з Прикарпаття з новорічною символікою; покуштувати поліські й подільські різдвяні страви: кутю, пиріжки з маком, квасолею, опеньками, капустою, гречані млинці, узвар, пампушки з часником, вироби з житнього хліба тощо; помилуватися справжнім етнографічним вбранням з різних територій України, коментарі до яких давали їхні господарі; розучити місцеві танці: «миргородську польку», «гуцулку», буковинський «плєс» тощо. Малеча із залу осідлала сцену і витанцьовувала на всі боки. Атмосфера щирого народного дійства захопила усіх. А з яким піднесенням і зацікавленістю готувалися до свят і організатори, і керівники гуртів, і самі учасники! Адже вони їхали до Києва з бажанням показати все краще, чим духовно багаті, що вони зуміли зберегти у пам’яті і передати дітям та онукам, раділи, що їх побачать тисячі глядачів. Отже, традиція буде жити! І то було воскресіння не тільки наших мистецьких скарбів, то було повернення нашої надії, бо така вже іронія долі: у приміщенні, де у 30 - х  роках ХХ стол. знаходилось зловісне сталінське відомство, де розпинався і знищувався цвіт української культури, нації, на початку 90 - х велично звучала різдвяна колядка, заяскравіла барвистими одягом Маланка, ожили святкові українські дійства; були звернення до Бога і Неба із закликом берегти душу і землю. Ніна Матвієнко, яка прийшла привітати учасників, разом з усіма співала щедрівки, від громади дякувала за прекрасне свято, бажала:  рясного врожаю – на поля, у двір – худобу, на землю – погіддя, а людям  – здоров’я. Обрядовий вечір ще раз нагадав, що фольклор – це не розвага, як  дехто вважає, а душа народу, його історія, його генетична пам’ять. І поводитися з ним треба обережно, дбайливо, щоб не втратити найціннішого – першооснови, яку створював народ протягом віків і навіть тисячоліть.

А у січні 1992 року в Чернівцях вдалося зiбрати велику народну Коляду – регіональний огляд - фестиваль зимових обрядів західних областей України. З Буковини, Прикарпаття, Галичини, Волині, Тернопільщини, Закарпаття, Хмельниччини, Львівщини до Чернівців з’їхалося понад 40 колядницьких ватаг, Маланок, Вертепів; чимало народних майстрів; відбулося десятки концертів –  у місті, в районах, також благодійницьких у лікарнях, і великий святковий вечір «Даруй літа щасливії нашій славній Україні» на сцені обласного музично - драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. Яке розмаїття фантазії, майстерності і пошани до традиції: вертепи – покутський, подільський, гуцульський, буковинський, словацький із Закарпаття; різноманітні «маланки» у солом’яному, шкіряному, військовому вбранні і зіграні ними прототипи сучасних (негативних у більшості) героїв, типажі політичних діячів, депутатів, рекетирів та ін. На огляді було відтворено майже весь зимовий календарний цикл. А найцікавіші – унікальні, ще невідомі багатьом на той час обряди, про які ми раніше не знали. Це, зокрема «розколяда» з Космача Косівського району на Івано - Франківщині, «діди» з Темногайців Шумського району на Тернопільщині, «різдвяний плєс» з Ржавинців Заставнівського району, «солом’яні Ведмеді» з Красноїльська Сторожинецького району на Буковині, «бички» з Яворівщини на Львівщині та ін. Колядники  з Турійська на Волині показали унікальне дійство – закликання космічних сил. « В тому, як сільська родина гуртом тричі обходить святковий стіл на Святу вечерю, ми бачимо «велике сонячне коло, по якому іде наше життя услід за Сонцем. Наші прадавні свята, звичаї, обряди – це наше велике духовне багатство, яке ми сповна ще не спізнали» відзначив етнолог Вадим Мицик з Черкащини. Високо оцінив проведений огляд член журі поет Василь Юхимович. Виступаючи на підсумковому «Круглому столі», він сказав: «Я дивлюся на це свято з двох позицій: великий прогрес в тому, що зроблено – до відтворення обряду залучені діти, збережена місцева говірка. Значення і розмах цього огляду -фестивалю важко переоцінити – адже раніше не було можливості широко показувати людям обряди. Ще недавно розганяли колядників навіть на Львівщині, а коли була кінозйомка Меланки у фільмі «Тіні забутих предків», то закривали вікна і двері, щоб її ніхто не бачив».

    Минуло лише кілька років, Україна наполегливо відрожувала свою народну культуру. Особливо активно цей процес проходив у містах, де вже в кожній школі та дитячих садочках співали колядки й щедрівки. А у січні 1995 року в колишньому концертному залі «Золоті ворота» у Києві (біля Національної опери) відбулося «Свято Маланки», організоване Державним центром культурних ініціатив і Всеукраїнським товариством «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Цікаву програму представили кияни: артисти фольклорного театру «Берегиня», троїсті музики київського державного інституту культури, відомі гурти «Дай, Боже» і «Мандрик». Дитячий колектив з невеличкого буковинського села Чуньків на Заставнівщині і тернопільське молодіжне культурологічне товариство «Вертеп» показали, які обряди і звичаї у них побутують, які колядки і щедрівки співають на Щедрий вечір, як віншують у перший день Новоріччя.

   Тож будьмо гідні тих прекрасних народних свят, сповнених світлої радості. оптимізму і віри в краще майбутнє, які зберегли для нас наші пращури. І слава, Богу, що цiобряди живуть в народі, проводяться в областях, селах і районах, і будуть жити, допоки жива Україна й українці. 

Ольга РУТКОВСЬКА

 


Створено volyniany.ua