Авторизація

Для перегляду закритої інформації, будь-ласка, авторизуйтесь:



Головна Спом'янемо з любов'ю 1 СЕРПНЯ - ДЕНЬ ПАМ"ЯТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
01 серпня 2019, 12:16

alt

 

Цього дня, 105 років тому, в невеличкому гірському курорті Сурамі (Грузія), що неподалік відомого Боржомі, на 42 році життя відійшла у вічність Леся Українка.  

Лариса Петрівна Косач-Квітка (1871-1913рр.) - видатна українська поетеса, драматург, громадський діяч.

Ця сильна особистість – приклад сили духу і стійкості. Незважаючи на важку хворобу, вона боролася, творила і не здавалася.

 

В знак пам’яті, пропонуємо її цитати.

1. Самій не довго збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті. (Мій шлях)

2. І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя! Сам Бог поставив супроти       тебе силу невблаганну сліпої долі.

3. Права без обов’язкiв – то сваволя.

4. Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший       стид.

5. Не маловірна я, занадто вірю, і віра та мене навік погубить.

6. Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме (Осіння казака)

7. Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.

8. Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш (Біда навчить)

9. Ну, як-таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде! (Лiсова     пiсня)

10. Добраніч, сонечко! Ідеш на захід… Ти бачиш Україну — привітай!                 (Бояриня)

11. Врятуєш душу, коли загубиш тіло.

12. Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

13. Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

14. Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.

15. Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає. (Лісова пісня)

 

*  *  * 

ЙОСИП СТРУЦЮК

 

Десь там, за сірими горами,
чинари вже перецвіли.
Ви помирали у Сурамі,
а у Колодяжнім жили.
Про вас розповідала Ганна,
Ликера, Варка — геть усі,
як невгамовними ногами
ви чеберяли по росі.
Сховалося під мул Нечимне
і зблиснула його душа,
як ви, русява Косачівно,
тут перестріли Лукаша.
Мов перепел в траві, бив кадуб,
і тасувались небеса.
Шкода і непростимо, мабуть,
що горицвіт ваш пригасав.
Ви тут жили-були, як вдома,
бриніла пісня з давнини.
Тут вірші ваші – невідомі,
тут ще не відають про них.
Тут у пошані більше кісся,
мантачка, плуг і борозна.
а від узлісся вже — Полісся
і в тому не його вина.
Свої утіхи тут і драми,
і чорний хліб і чорна сіль...
Ви помирали у Сурамі
за тридев'ять земель відсіль.
Нема від чого вже радіти —
рубають скулинські дуби.
Невдячні Теокріта діти
плюють на батьківські скарби.
А ніч під зорі плеса хилить,
плете для куця кошелі.
Вам пошкодують із могили
пів жмені свіжої землі*.
У кого серце різко б'ється —
прислухаються. Врешті-решт,
хто по-інакшому сміється —
як не в тюрму, то під арешт.
Все продається на руїні,
а совість можна навіть в борг.
Лишився вже від України
хіба що з пампушками борщ.
І треба ж так, щоб грімко, дзвінко,
на повні груди, на весь світ нараз:
— Я — Леся Українка! 
Бо є народ у мене свій!

 

* Йдеться про землю із могили Михайла Драгоманова,    конфісковану в поетеси при переїзді кордону.

1983

 

 


Створено volyniany.org.ua 2009 - 2019