«Була сувора зима. Птахи не встигли вилетіти у вирій, гинули, замерзали. Люди шанували птахів, як Божі створіння, що приносять весну та радість після холодної зими, позабирали всіх птахів, відігріли у себе й тримали в хатах цілу зиму. Стало сильніше пригрівати сонечко, весна наближалася. Птахи вилетіли з гніздечок і полетіли у вирій. Відтіля повернулися і всім принесли писанки та весну. З того часу й стали люди писати писанки…»

За своє коротке життя, більша частина якого була сповнена хворобами і тяжкими муками, ця мужня жінка зробила стільки, скільки не змогла б зробити і здорова людина, що прожила довге життя. Творчий шлях Лесі Українки – це подвиг, приклад громадянської мужності. У кожному рядочку її віршів відчувається любов до рідної землі, занепокоєння станом народу, але й щира впевненість у тому, що зміни відбудуться, тільки треба рішуче діяти, а не лити сльози. Громадянська лірика Лесі – це не тільки її зброя, а й внесок у справу рідного народу, це щирий, сповнений любові, подарунок українцям.